Що відбувається в Афганістані? Хто такі таліби? Чому США залишили країну? Відповідаємо на головні питання

«Талібан» з пуштунської перекладається як «студенти». Рух виник саме в середовищі випускників медресе (традиційних ісламських навчальних закладів) у Пакистані, де вчилися біженці з Афганістану — за національністю переважно пуштуни. До того ж багато з них отримали бойовий досвід у протистоянні з радянськими військами (як, наприклад, засновник «Талібану» Мухаммад Омар), а їх підготовкою за часів «холодної війни» займалися американські та пакистанські спеціалісти.

Після виведення радянських військ з Афганістану країна поринула у громадянську війну, у якій за владу боролися колишні союзники з антикомуністичного підпілля. На цьому фоні в 1994 році на арену вийшов «Талібан», який обіцяв відновити порядок на основі суворого дотримання норм шаріату. В 1996 році таліби увійшли до Кабулу та проголосили створення Ісламського емірату Афганістан, влада якого поширилась на більшу частину території країни. Порядок таліби навели, але відповідно до своїх уявлень у дусі ісламського фундаменталізму. За крадіжку в країні відрубали руки, за подружню зраду — закидали камінням. Дівчатам заборонили ходити до школи, а жінкам дозволялося носити лише одяг, який повністю закриває тіло. Під заборону потрапили усі прояви західної поп-культури, а за інакомислення жорстко карали. Наприклад, колишнього президента Мухаммеда Наджибуллу прив'язали до джипа та кілька годин тягнули вулицями міста, а потім понівечене тіло повісили на воротах президентського палацу.

Так що «ранній» «Талібан» за своїми діями майже не відрізнявся від ІДІЛ. Єдине, не планував поширювати свою владу за межі Афганістану. Щоправда, таліби тісно співпрацювали з іншою терористичною організацію, «Аль-Каїдою», яка і вела війну проти усього західного світу.

В останні роки Талібан намагається відбілити свій імідж. Представники організації заявляють, що переглянули ставлення до жінок і не проти, щоби ті отримували освіту, а суди на підконтрольній їм території майже не присуджують тілесні покарання. Офіційні спікери запевняють, що мета руху — лише встановити мир в Афганістані та вигнати іноземних гнобителів, себто американців, і вони не планують втручатися у справи інших держав. Також у «Талібані» запевняють, що вже давно порвали з «Аль-Каїдою», хоча американська розвідка ці заяви і спростовує. А прихильникам ІДІЛ в Афганістані таліби в 2015 році фактично оголосили війну, щоправда, не через ідеологічні розбіжності, а як наслідок конкуренції.

11 вересня 2001 року у вежі-близнюки Всесвітнього торговельного центру у Нью-Йорку врізалися два літаки, захоплені смертниками з «Аль-Каїди». Після цього президент Джордж Буш поставив ультиматум талібам — видати Усаму бен Ладена та інших керівників терористичної організації, а отримавши відмову, санкціонував військову операцію в Афганістані, яка отримала назву «Нескорена свобода». Спочатку американці обмежувалися авіаударами по талібах, під прикриттям яких в наступ перейшов Північний альянс — коаліція афганських польових командирів, які не визнавали владу «Талібану». Вже 13 листопада вони зайняли Кабул.

Проте завдати остаточної поразки талібам не вдалося. Вони перегрупувалися у військових таборах на території північного Пакистану та розпочали партизанську війну. США та їхні союзники у відповідь почали нарощувати військовий контингент в Афганістані, який на піку сягнув 130 тис. осіб, та усіляко підтримували спроби нового уряду навести лад у країні. Однак за 20 років це так і не вдалося. Попри мільярди витрачених коштів Афганістан залишився вкрай бідною країною, яку роздирали чвари між політиками та тотальна корупція. Так, в індексі сприйняття корупції від Transparency International в 2020 році держава займала 165-е місце.  

А таліби тим часом лише нарощували сили. Попри те, що в 2011 році американці вбили Усаму бен Ладена, який переховувався в Пакистані, а в 2016 році — нового лідера «Талібану» Ахтара Мансура (засновник руху Мухаммад Омар помер в 2013 році).

Останніми роками війна стала вкрай непопулярною в США. За офіційними даними, з 2001 по 2019 рік Сполучені Штати витратили на операцію в Афганістані $822 млрд (для порівняння: річний бюджет України складає $37 млрд). З цієї суми $137 млрд пішли на відбудову країни, у тому числі 86 млрд на технічне оснащення та навчання афганської армії й поліції. Хоча, за даними різних аналітичних центрів, ці витрати були набагато більшими. Наприклад, Університет Брауна в 2019 році оцінював їх в $978 млрд. За 20 років в Афганістані загинули 3,5 тис. військових НАТО, з них 2,3 тис.— американці. Ще більше 20 тис. отримали поранення. І, як показував розвиток подій, людські жертви та фінансові витрати особливого ефекту не давали.

Поступовий вивід військ НАТО з Афганістану розпочався ще в 2011 році. Спочатку планувалося, що він завершиться в 2014 році, однак дедлайн постійно переносили через напади талібів та безпорадність місцевого уряду у протистоянні з ними. Контингент американців то зменшувався, то знову зростав, поки остаточне рішення не прийняла адміністрація Дональда Трампа. В лютому 2019 року вона підписала угоду з представниками «Талібану» на переговорах у Катарі. Таліби пообіцяли розпочати мирні переговори з афганським урядом та розірвати контакти з іншими ісламістськими угрупованнями, а США у разі виконання цих домовленостей — вивести до 1 травня 2021 року усі війська. Однак життєздатність цієї угоди одразу опинилася під питанням. Таліби не припинили напади, а їхні переговори з офіційним Кабулом не дали жодного результату. Проте США продовжували виводити свій контингент, а остаточне рішення мав ухвалити новий президент Джо Байден. І він його ухвалив. 14 квітня глава Білого дому заявив, що «прийшов час завершити найдовшу війну в Америці» та анонсував виведення усіх американських військових до 11 вересня. При цьому він запевнив, що США досягли своєї головної мети ще в 2011 році, коли вбили бен Ладена. Цей аргумент повторив і держсекретар Ентоні Блінкен вже коли таліби захопили Кабул, додавши, що стратегічні суперники США жадали, щоби американці застрягли в Афганістані ще на 10-20 років.

8 липня Джо Байден на пресконференції запевняв, що офіційний уряд Афганістану вистоїть і без підтримки США, а людей не будуть знімати з даху американського посольства в Кабулі, як колись в Сайгоні після його захоплення військами комуністичного північного В'єтнаму. Головний аргумент очільника Білого дому полягав у тому, що у підпорядкуванні афганського президента Ашрафа Гані перебувають більше 300 тис. військових та поліцейських, оснащених сучасною зброєю та технікою. При цьому ще в червні ЗМІ з посиланням на дані американської розвідки писали, що Талібан може захопити усю країну за 6-12 місяців. Потім ці терміни кілька разів переглядали. Останнього разу — на початку серпня: тоді американські військові прогнозували падіння Кабулу до початку зими.

Однак жоден з цих прогнозів не справдився. Як виявилось на практиці, згадані Байденом 300-тисячні афганські сили безпеки існували лише на папері. Високу боєздатність демонстрували лише нечисленні сили афганського спецназу, а звичайні частини при зіткненні з талібами у кращому випадку тікали чи здавалися у полон, а у гіршому — взагалі переходили на їхній бік.

Урядові збройні сили виявилися занадто залежними від американської авіапідтримки. В останні роки сили західної коаліції майже не вдавалися до наземних операцій, проте у випадку наступу талібів одразу зупиняли їх масованими авіадуарами. Коли ж ті припинилися, талібів вже ніщо не стримувало.

При цьому бойовий дух афганської армії наближався до нуля. Масова деморалізація розпочалася ще після угоди Трампа з талібами. До того ж багато частин по кілька місяців не отримували зарплатню чи банально їжу і тому не бажали воювати. Тим паче, що таліби зазвичай одразу відпускали полонених, які здалися без бою, та здійснювали показові страти солдат, які чинили опір.

Одночасно і самих американців багато хто вважав окупантами, а таліби попри все користувалися доволі великою підтримкою серед населення, особливо в сільській місцевості. Уряд намагався стягнути свої підрозділи до великих міст та організувати їх оборону. Однак нічого з цього не вийшло. Так само провалилися спроби організувати ополчення для протидії талібам — місцеві старійшини воліли за краще домовитися з ними.

Ніхто не знає. Позитивних прогнозів з цього приводу немає. Таліби хоч і намагаються показати, що за 20 років вони змінилися і стали більш поміркованими, однак підстави їм вірити відсутні. Як мінімум через те, що вони постійно порушують свої обіцянки. Наприклад, ще зранку 15 серпня запевняли, що зайдуть до Кабула після офіційної передачі влади, а вже ввечері фотографувалися у президентському палаці та патрулювали вулиці міста. Так само з раніше захоплених міст ширяться новини про заборону дівчатам ходити до шкіл, жінкам виходити на вулиці з відритим обличчям та про показові страти. Офіційні представники «Талібану» цю інформацію спростовують, однак кількість таких повідомлень зростає.

До того ж є сумніви, що політичне крило організації, наприклад, учасники переговорів в Катарі, має реальний вплив на ситуацію на місцях. «Талібан» — дуже законспірована організація. Зокрема, навіть точно невідомо, скільки років її нинішньому офіційному лідеру Хайбатуллі Ахундзаді. І що він думає про новий устрій Афганістану, невідомо. Також існує вірогідність повторення сценарію 30-літньої давнини, коли лідери антирадянського підпілля пересварилися між собою та почали громадянську війну.

Однак події в Афганістані можуть мати наслідки для усього світу. Адже перемога «Талібану» в першу чергу розцінюється як перемога терористичної організації над США та є найуспішнішою рекламою джихадизму за останні роки. Крім того, вона засвідчила, що підтримка Сполучених Штатів має свої межі і у протистоянні з ворогами їхнім союзникам в першу чергу необхідно розраховувати на власні сили.