Від корогви до булави: які існували козацькі клейноди та як вони виглядали

Відповідно до Конституції, державні символи України — це Державний Прапор, Державний Герб та Державний Гімн. Також важливими атрибутами української державності є офіційні символи президента — Прапор, Знак, Гербова Печатка і Булава. А от кілька сотень років тому цю функцію виконували козацькі клейноди.

Chas News розповідає історію козацьких клейнод та показує, як вони виглядали.

Які існували козацькі клейноди

Слово «клейнод» прийшло в українську мову через Польщу з Німеччини і у перекладі з оригіналу означає «коштовність, дорогоцінна річ». Однак згодом воно утвердилося у значенні символу козацької автономії та знаків влади козацької старшини.

За кожен із клейнодів відповідала окрема особа із козацької старшини.

Булаву давали кошовому отаману чи гетьману. Корогву носив хорунжий, бунчук — бунчужний. Печатку зберігав військовий суддя. Пірнач був знаком влади полковника, а каламар — писаря.

Спочатку така традиція утвердилася на Запорізькій Січі, а потім і у створеній Богданом Хмельницьким козацькій державі.

Перша задокументована згадка про клейноди датована 1576 роком. Тоді польський король Стефан Баторій у вдячність за успішний морський похід до Туреччини призначив козацького ватажка Богдана Ружинського першим гетьманом Війська Запорізького та надіслав йому клейноди — корогву, а за пізнішими свідченнями гадяцького Григорія Граб'янки, ще й бунчук, булаву та гербову печатку.

Згодом цю практику повторювали й інші правителі, на службі яких перебували козаки — польські королі, османські імператори та московські царі. Так вони підтверджували статус новообраних гетьманів та привілеї Війська Запорізького.

У козацькому середовищі вручення клейнодів відігравало роль сучасної інавгурації. Наприклад, коли в 1648 році генеральна рада на Запорізькій Січі обрала Богдана Хмельницького гетьманом, йому принесли та передали з військової скарбницю «дуже гарну королівську золотописну корогву, дуже модний бунчук з позолоченою галкою й деревцем, дуже майстерно зроблену й оздоблену коштовним камінням срібну позолочену булаву, срібну військову печатку та нові мідяні великі котли з довбишем».

Згодом Хмельницький отримав ще дві булави та корогви на підтвердження своїх повноважень — один комплект від польського короля у 1649 році, інший — від московського царя у 1654 році.

Відмова ж від клейнод означала офіційне зречення з посади. Так, гетьман Петро Дорошенко у 1676 році остаточно відмовився від боротьби за владу та передав своєму конкурентові лівобережному гетьману Івану Самойловичу та московському боярину Григорію Ромодановському одразу три булави — одну «козацьку» та дві «султанські», часів його союзу з Османською імперію.

Корогва

Корогва (хоругва) — бойовий прапор і водночас головна святиня козаків. Відповідав за неї хорунжий, який належав до козацької старшини.

Гетьманський чи січовий прапор разом з іншими головними клейнодами отримували переважно від чужого господаря. Він не лише свідчив про підпорядкування певному правителю, але й був ознакою надання ним високої оцінки козацтву як військової сили.

На таких корогвах зазвичай зображувалися символи держави, на службу до якої заступали запорожці. У лютому 1649 року польський король передав Богдану Хмельницькому червоний прапор з «польським» білим орлом, написом «Joannes Casimirus Reх Poloniae» та ще двома «руськими» хрестами.

Козаки, які за гетьманом Іваном Мазепою вирушили у вимушену еміграцію на території Османської імперії, у 1709 році отримали від турецького султана Ахмета III блакитно-червону корогву. На червоному тлі були зображені півмісяць і над ним срібна звізда, а на блакитному — золотий хрест.

На прапорах, наданих московськими царями, найчастіше фігурували двоголовий орел чи популярний у Московії образ Спаса Нерукотворного.

Проте крім дарованих козаки мали вдосталь і власних бойових прапорів. Єдиного стандарту для них не було. На корогвах зображували хрести, сонце, зірки, зброю, козака з рушницею, Архістратига Михаїла, Богородицю тощо. Аналогічно мало місце і різнобарв’я кольорів, з яких більшою популярністю користувалися білий, малиновий, синій, жовтий, червоний та зелений.

Проте вже за часів останнього гетьмана Кирила Розумовського на корогвах стали домінувати два кольорі. На блакитному тлі з одного боку у золотому картуші зображувався герб Війська Запорізького — козак з мушкетом та державні герби Російської імперії, а з іншого — герби полку чи сотні.

На жаль, до наших днів збереглися лише дві гетьманські корогви — Івана Мазепи та Дмитра Апостола. Перша зберігається у Харківському історичному музеї, друга —  ймовірно, у музеєсховищі Оружейної палати Московського кремля.

У Стокгольмі також знаходиться прапор, який часто приписують Богдану Хмельницькому. Однак, як зазначає український геральдист та вексилолог Андрій Гречило, це твердження помилкове, адже за своїм матеріалом, формою та якістю оздоблення стяг не відповідав гетьманському статусу.

Булава

Ознакою влади кошового отамана та гетьмана була булава — палиця з горіхового дерева (50—70 см) з насадженою на кінці срібною або позолоченою кулею, прикрашеною дорогоцінним камінням.

Булава як символ найвищої влади завжди перебувала на видному місці. Кошовий чи гетьман тримав її у руках під час військових рад та важливих переговорів. А під час виборів вона лежала на столі і лише тоді, коли претендента «гетьманом окрикнули, давали йому булаву і бунчук у руки».

При цьому, відповідно до давньої традиції, кандидат на булаву мав спочатку від неї відмовитися. Автор літопису Самовидця, оповідаючи про обрання гетьманом Дем’яна Многогрішного у 1668 році, іронізував, що той не хотів булави «як стара дівка хорошого жениха».

Ще один різновид булави менших розмірів — пірнач (пернач) — був ознакою влади курінних отаманів на Січі та козацьких полковників. Він являв собою палицю, на верхівку якої кріпилися до десяти металевих пластин.

Бунчук

Серед усіх клейнод важливе місце також займав бунчук. За визначенням дослідника козаччини Дмитра Яворницького, це була «проста, пофарбована чорною фарбою палиця, завдовжки 4,5 аршини, на верхівку якої набивали мідяну, іноді позолочену кулю, а під неї вкладали фарбоване біле або чорне волосся з кінського хвоста з чотирма чи шістьма косами поверх волосся».

Слово «бунчук» прийшло до нас з тюркської мови. У якості особистого знака військового керманича бунчук спочатку використовувати турки. Від них цю традицію перейняли поляки, а потім і козаки.

Окрім військових походів, бунчуки використовувалися запорожцями і під час проведення загальних рад та зустрічі послів.

Згодом бунчук у складі інших клейнодів вручався усім гетьманам та був символом найвищої державної влади. Під час військових походів та мирних переговорів його ставили біля гетьманського намету. Перед ним схилялися усі полкові знамена.

Під час обрання гетьмана бунчук ставився біля столу, на якому лежала булава. А його відсутність робила легітимність зборів сумнівною.

На ніжинській чорній раді 1663 року, щоб запобігти обранню Якова Сомка гетьманом, запорожці поламали його бунчук.

З середини XVIII століття, коли гетьманів призначав російський уряд, бунчук серед інших клейнодів несли на оксамитовій подушці. Проте він зберігав важливу символічну роль до кінця Гетьманщини.

Берегти та охороняти бунчук мав бунчужний, який за посадою відносився до генеральної старшими, а за своїми функціональними обов'язками фактично виконував роль особистого помічника гетьмана.

Печатка

До клейнодів також належала печатка, якою скріплювалися усі важливі документи. На Січі вона зберігалася у військового судді, а у Гетьманщині — в генерального.

Печать у запорожців була округла, в середині розміщувався герб — козак в шапці з мушкетом на плечі.

Створена Хмельницьким козацька держава перебрала у Січі назву Військо Запорізьке і відповідну символіку. Тож з того часу і до кінця її існування на військовій печатці зображувався усе той же козак з мушкетом.

У зв'язку з цим на Січі внесли правки у власну печатку і додали до старого козацького герба зображення списа, що мало символізувати її прикордонне розміщення. А навколо знаходився напис: «Печать Війська Запорізького Низового».

Литаври

Важливим атрибутом козацтва були литаври (тулумбаси, котли) — мідні півкулі з натягнутою на них шкірою і дерев’яними паличками для ударів (довбиші).

Вони виконували безпосередню функцію ударного музичного інструменту у козацькому війську. Ударами в литаври сигналізували про небезпеку та під час бою передавали накази різним загонам.

Важливою також була церемоніальна функція литавр. За їхньою допомогою скликали військові ради, зустрічали послів та символізували передачу влади.

Відповідали за литаври військові довбиші, які на Січі також мали і поліцейські функції.

Каламар

Слово «каламар» запозичене з латини через польську мову. В перекладі воно означає скриньку для письмового приладдя, а в українському варіанті — чорнильницю.

Виготовляли їх з металу або кераміки. Каламарі бували стаціонарними і похідними. У першому випадку це могли бути як окремі пляшечки, так і одразу кілька для різних кольорів під спільною кришечкою.

Похідні варіанти являли собою посудини зі звуженим горлечком і вушками для підв'язування до пояса у поєднання з футляром для пера.

Козацькі каламарі вважалися одними із клейнодів на Січі і були символом влади військового  писаря.