Уявіть собі метрополітен у місті, де мешкає понад 21 млн людей. Це Мехіко-сіті, котре метляється десь на краю першої десятки найбільш густонаселених міст світу. Години пік тут, скажімо так.., мммм, специфічні. Пасажири до вагонів набиваються так щільно, що важко дихнути. Дуже, дуже тісна взаємодія. І навіть коли це не година пік, людей все одно багатенько.
Крізь натовпи на платформі я рішуче просуваюся в кінець потяга. Не тому, що на той бік мій вихід, а тому, що там, у кінці платформи, стоять пластикові перегородки з написом: «Тільки для жінок та дітей (хлопчики — до 12 років)». Поліціянтка охороняє вхід до жіночого царства, рішуче забороняючи чоловікам посягання на цю територію.
Я йду до жіночих вагонів, бо відтоді, як побачила їх 11 років тому (а ініціатива тут офіційно оформлена з 2000-го), одразу закохалася у це елегантну ідею. Це вагони, у яких я можу їхати розслаблено, не переживаючи, що об мене хтось буде тертися. Тут, у жіночих вагонах, я почуваюся так спокійно та легко, як ніде і ніколи в київському транспорті. І в сенсі особистих кордонів (п’яні не лізуть до мене спілкуватись; мій зовнішній вигляд не оцінюють, не кажучи вже про тертя об мене), і в сенсі загального відчуття безпеки. Тому так, якщо я в Мехіко-сіті одна або в жіночій компанії, то користуюся виключно жіночими вагонами метро. І це справді значне покращення якості поїздок та психологічний комфорт під час них.
Іншим варіантом боротьби з сексуальними домаганнями в публічному транспорті тут є «тривожні кнопки» та пункти сповіщення про домагання. А в Індії Uber реалізував такі кнопки прямо в застосунку. Якщо жінка відчуває небезпеку чи зазнає домагань, вона може буквально двома кліками активувати кнопку, і всі дані про водія та місцезнаходження машини будуть передані тим, хто зможе захистити. У Мексиці теж є близько сотні машин таксі з тривожними кнопками, а міська влада столиці має проєкт (ще не реалізований) зі встановлення таких кнопок у маршрутках.
Чому ж це так смішно?
В Україні з теми жіночих вагонів відверто кепкують. У одній з ФБ-дискусій чолов’яга радісно ставив регочучі смайлики біля історій жінок про домагання в метро. І коли люди справедливо обурилися цими смайлами, він написав (тут і далі переклад з російської — мій): «А з приводу смайликів — ну я не вважаю, що варто надавати проблемам стурбованих людей особливого трагізму».
Тема жіночої безпеки у транспорті — ха-ха, як смішно. Адже що може бути кумеднішим за оголений член під спідницею десятирічної дівчинки чи рука агресивного п’янички на грудях паралізованої страхом підлітки?! Жодного трагізму, суцільний ржач.
«Думаю, не потрібно обмежуватися окремими вагонами. Можна організувати окремі вулиці, наприклад. Якими зможуть ходити тільки жінки. Так їм буде забезпечена ще більша безпека», — в саркастичній манері докидає інший коментатор. «Серйозно? Ну тоді вже й паранджу (бо як не в паранджі — то доступна і сама хоче) ))) і ходити по вулицях в супроводі мужчин ))», — доводить до абсурду ситуацію ще один.
Так, варто обмовитись про появу жіночих вагонів в Україні, як це миттєво підіймає хвильку кпинів і вправлянь у дотепності з боку чоловіків (здебільшого). Чому хвильку? Бо подібні питання ще не обговорювали в Україні на серйозному рівні, навіть після випадку з Анастасією Луговою. Про окремі вагони говорили хіба у межах першоквітневого жарту і невдалої спроби реалізації вагонів для жінок «Укрзалізницею» у 2010-му.
Чоловікам досить важко зрозуміти, що таке жіноча гендерна соціалізація. Навряд чи вони прокручують у голові щодня усі можливі сценарії нападу на себе з виявом небажаної сексуальної уваги, зважують, чим відбиватися, якщо комусь на вулиці захочеться їх зґвалтувати. Навряд чи вони знають відчуття постійної небезпеки в поїзді, коли будь-якої миті будь-який п’яний може агресивно придовбатися до тебе, при тому ні ігнорування, ні агресія у відповідь його не влаштує — він ще більше розпалиться. Навряд чи маленьких хлопчиків вчать, як уникнути зґвалтування (пишу це і усвідомлюю: який же абсурд!), навряд чи чоловіки знають те відчуття, коли чужий ерегований член треться об твої сідниці в годину пік у транспорті.
Звісно, хоч і значно менше, чоловіки так само зазнають сексуальних домагань від жінок. Але все-таки фізична перевага чоловіків над жінками дає відчуття безпеки.
Жіноча буденність — це відчуття постійної загрози, напруження від готовності відбиватися, недовіри до простору: до ліфтів, до вагонів, до вулиць. Так, чоловіки не знають цих реалій буття жінки, тому легко сміються з необхідності створення жіночих вагонів. Їм здається це дурничкою. Але ніхто з них ніколи не зможе відчути, яка це полегкість — отримати безпечний простір у громадському транспорті. Хіба що дехто з них зможе реконструювати такі відчуття шляхом емпатії, але таких чоловіків небагато і вони на вагу золота. Емпатію зустрінеш нечасто і це не залежить від статі.
А якщо серйозно: чому можна бути проти роздільних вагонів?
Насправді дискусію щодо роздільних вагонів у громадському транспорті можна вести на більш серйозному рівні. Принаймні така дискусія у світі відбувається.
Критики ідеї з роздільними вагонами вказують на те, що такою сегрегацією буцімто нормалізується насильство. Вони говорять, що фактом надання жінкам окремих вагонів суспільство ніби визнає: так, чоловіки не можуть справитися зі своїми сексуальними імпульсами. Це підтверджує і дослідження 2017 року, де йдеться про те, що за гендерної сегрегації у транспорті жінки, які не користуються жіночими вагонами, сприймаються як відкриті для сексуального контакту. Коли жінка заходить не у «свій» вагон, а у «змішаний», то це ніби виправдання в очах зловмисника подальших дій насильницького характеру. Хоча загальна кількість домагань у транспорті все-таки знижується. А проте у рекомендаціях 2020 року для мексиканського публічного транспорту також міститься критика підходу. Йдеться про те, що гендерна сегрегація у транспорті наче підтримує стереотип про «неконтрольованих» чоловіків та обмежений вибір жінок, а також перекладає відповідальність зі злочинців на постраждалих.
Але, звісно, подібного штибу розмови у нас ведуться хіба на рівні жіночих правозахисних організацій.
Аж гульк! — З туману виринув проєкт…
І тут раптом на сайті КМДА з’являється проєкт громадського бюджету про створення окремих вагонів метро. Автор — такий собі Роман Черваньов. Про нього відомо доволі мало. На його Facebook-сторінці зазначено, що він працює у компанії «Видавництво plus1s», яке навіть не має власного сайту, а до того працював у Верховній Раді.
Проєкт Черваньова «Створення роздільних вагонів для чоловіків та жінок» винесли на обговорення у межах подань на Громадський бюджет на 2022 рік. Ніякого вагомого обґрунтування цієї пропозиції на розгляд не представили. Обґрунтування звучало доволі вбого: «Неможливість деяких людей знаходитись поряд з особами іншої статі через релігію. Деяким жінкам некомфортно знаходитись поряд з чоловіками через страх домагання. Сублімація». Здавалося б, тут можна було дати статистику: як часто жінки потерпають від домагань у транспорті у Києві, як багато з них були б готові користуватися окремим транспортом. Якщо йде відсилання до релігійних переконань, то можна було б обґрунтувати, який відсоток людей в Києві має таку потребу (він мізерний).
Взагалі проєкт подано настільки невдало, що стає очевидною його несерйозність. Зате скільки ЗМІ написали про це! Власне, щоб зрозуміти, «що хотів сказати автор», ми звернулися до самого Романа Черваньова, і ось що він сказав: «Я починав це з питання сублімації сексуальної енергії і спрямування її у творче русло в контексті Фройда та інших наукових діячів. Можу судити по собі і по людях, з якими я спілкуюся: ми дивимося на дівчат, які так красиво одягаються... З одного боку, це приємно, з іншого боку, це дуже відволікає. І я розумію, що витрачаю час. Я можу час, на який я відволікаюся, витрачати на робочі роздуми. Якщо говорити в масштабі міста, в масштабі столиці, в масштабі всіх чоловіків і всіх жінок — то це мільйони годин, і, в якомусь сенсі, — втрат. Часто і чоловікам і жінкам хочеться побути окремо, щоб не було таких відволікань».
Так от що означає слово «сублімація» у заявці… Сублімація, значить, і робочі роздуми в метро. А розмов (про безпеку) було!
Іноді навіть з дивних мотивів виходять гідні ініціативи
А все ж шкода, що проєкт написаний настільки недбало, непродумано і не про жінок. Адже питання окремих вагонів є предметом не одного дослідження, палких дискусій і реалізоване в кількох країнах: Індії, Японії, Мексиці, Малайзії, Бразилії тощо.
Відповідь, у якій міська рада вирішила не пропустити проєкт на голосування, теж несерйозна. У протоколі відмову обґрунтовують ст. 24 Конституції України, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. «Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками». А де нерівність у проєкті? Пропонували один вагон віддати суто жінкам, інший — суто чоловікам: так рівно, що рівніше не буває.
У 2020 році група дослідників опитала 831 студента Університету штату Каліфорнія в Сан-Хосе, і виявила, що 63% з них зазнавали домагань сексуального характеру в транспорті. Ті, хто зазнавали домагань раніше, надалі почувалися у транспорті дуже некомфортно і часом навіть обмежували себе в пересуванні або обирали безпечніший транспорт (такі самі дані є й у інших дослідженнях щодо сценаріїв використання публічного транспорту). Жінки зазнають домагань в транспорті значно частіше за чоловіків, причому як вербальних (70% проти 36%), так і невербальних домагань (51% проти 25%). Інше дослідження дає такі цифри: 82% опитаних молодих жінок з Катманду (Непал) зазнавали сексуальних домагань у транспорті. А британське дослідження 2020 року показало, що 39% лондонців зазнавали небажаної сексуальної поведінки відносно себе у транспорті. Такий досвід мали 55% жінок і 21% чоловіків.
Продовжувати можна, матеріалів достатньо, щоб зробити аналіз, чи потрібне таке рішення Києву. Тож сподіватимемося, що колись питання безпеки транспорту перестане бути таким кумедним і хтось колись таки знайде найкраще рішення. І не обов’язково це будуть окремі вагони.
