Напередодні інформаційний простір збурила новина про завершення попереднього розслідування Міжнародного кримінального суду (МКС) щодо ситуації в Україні. МКС розглядав заяву України більше п’яти років. Зрештою, прокурорка МКС Фату Бенсуда назвала її предмет таким, що відповідає критеріям Римського статуту для відкриття основного розслідування.
Заява зустріла в Україні напрочуд діаметрально протилежну реакцію. Офіс генерального прокурора визнав цей висновок проміжним успіхом України. МЗС назвав це чітким сигналом підтримки світовою спільнотою невідворотності правосуддя за скоєні в Україні злочини. Amnesty Interntional Ukraine та низка експертних осередків зустріли цю подію з не меншим ентузіазмом — мовляв, нарешті питання окупованих територій України, кримінальних злочинів та правового нігілізму, що трапляється на них, буде предметом розслідування поважної міжнародної інстанції.
Підтримку висловили Харківська правозахисна група, Українська Гельсінська спілка, Центр громадянських свобод та інші українські правозахисні організації. Проте не менш статусні експерти заявили, що рішення МКС становить небезпеку національним інтересам України. На думку скептиків, суб’єктами розслідування і подальших санкцій можуть стати українські добровольці, які формально на момент початку збройної агресії РФ не мали статусу комбатантів. Водночас російські терористи й їхні політичні патрони залишаться поза юрисдикцією МКС, адже РФ, як і Китай, США, Туреччина, Ізраїль, Індія та ще декілька країн не приєдналася до Римського статуту.
Найбільш артикульовано цю позицію визначив відомий правник та засновник Першого добровольчого мобільного шпиталю імені Пирогова Геннадій Друзенко, який, на додаток, закинув прокурорці МКС відсутність профільної освіти та запровадження проти неї санкцій США. Його колонка вийшла на інтернет-ресурсі «Хвиля», засновником якого є Юрій Романенко, ідейний натхненник Українського інституту майбутнього. Зазначимо цей факт, до якого повернемося згодом.
Інший експерт Українського інституту майбутнього Олександр Чебаненко неодноразово продавлював ідею про те, що МКС не має фактичної можливості розслідувати злочини агресії, тероризму, інші найтяжчі злочини з боку громадян РФ проти України, адже РФ не підписала Римський статут, тоді як рішення МКС є обов'язковими тільки для держав-членів або тих, що звернулися до МКС у спеціальному порядку.
Перед тим як перейти до розбору позицій зазначених спікерів, слід пояснити, чим є Римський статут з точки зору міжнародного права, яку він має юрисдикцію щодо України та яка історія імплементації цього документу в Україні.
Межі юрисдикції
МКС, юрисдикція якого поширюється на злочини проти людяності, геноцид та військові злочини, засновано на підставі Римського статуту, який Україна підписала 20 січня 2000 року.
Проте парламент так і не затвердив цей документ, через що він не набув для України обов’язкової сили. Тодішній президент Леонід Кучма вже після підписання Римського статуту звернувся з поданням до Конституційного Суду щодо конституційності цього договору, адже остерігався, що розслідування справи Ґонґадзе винесуть за межі України.
Тим не менш, попри відсутність ратифікації Римського статуту, Верховна Рада України в 2006 році примудрилася ратифікувати тісно пов’язану з ним Угоду про привілеї та імунітети Міжнародного кримінального суду. А згодом, уже в 2014 році, виступила з заявою про визнання юрисдикції МКС, коли йшлося про міжнародне розслідування злочинів, вчинених під час Революції гідності вищими посадовими особами держави, більшість із яких на той момент перебували поза межами досяжності українських правоохоронних органів.
Роком пізніше парламент схвалив другу заяву щодо воєнних злочинів, скоєних на території України з 20 лютого 2014 року по теперішній час вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР».
Чи можливе подвійне звернення до МКС та співпраця з ним українських правоохоронних органів, якщо Римський статут не ратифіковано? - Так, адже, згідно п. 3 ст. 12 статуту МКС, останній може здійснювати свою юрисдикцію щодо злочинів, вчинених після набрання чинності Римським статутом для держави, яка не приєдналася до членства, проте надіслала до МКС відповідну заяву.
Предмет розслідування
У звіті МКС, наповненому обережними формулюваннями, окремо виділені злочини в окупованому Криму, військові злочини на сході України в контексті збройного конфлікту у такому контексті, якби конфлікт носив міжнародний характер. Зазначається, що виявлені прокурором потенційні справи визнані достатньо серйозними з урахуванням їхніх масштабів, характеру, способу вчинення та наслідків.
Прокурор отримав інформацію від України про судові процеси щодо цих злочинів, а також провів зустрічі під час місії в лютому 2020 року. Таким чином, МКС здійснює розслідування української справи за другою заявою України, при цьому без вагань використовує щодо Криму незручний для РФ термін «окупація».
Принцип компліментарності
Що ж до ризиків, на які вказують експерти Українського інституту майбутнього, то прокурорка МКС наполягає на принципі компліментарності. Це зазначено у ст. 1 Римського статуту, що передбачає не підміну з боку МКС національних органів кримінальної юстиції, а доповнення і співпрацю.
Отже, МКС доповнює судову систему не як окрема інстанція, а як додаткова юрисдикція, підвищуючи ефективність судочинства у притягненні до відповідальності осіб, що скоїли найтяжчі злочини. І це перший засадничий момент.
Другим важливим моментом є те, що в 2016 році статтю 124 Конституції України було доповнено нормою, згідно з якою Україна може визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду на умовах, визначених Римським статутом. Ця норма набрала чинності у вересні 2019 року. Відтоді жодних правових бар’єрів для ратифікації Римського статуту в Україні немає. Справа лише за Верховною Радою.
Інститут майбутнього проти МКС
Тепер повернемося до медіаресурсу Юрія Романенка, де перепощено Facebook-допис Геннадія Друзенка, а також поглядів Олександра Чебаненка, який систематично висловлюється негативно щодо імплементації в Україні Римського статуту.
І Романенко, і Чебаненко належать до засновників Українського інституту майбутнього. Засновниками ГО «Український інститут майбутнього» також є Олексій Скрипник, Анатолій Амелін, Тарас Березовець, Ігор Ліскі та Антон Геращенко. Останнього вважають ідеологом Інституту. Зокрема, йому належить такий конспірологічний пасаж в українському перекладі:
«Росія, яка спонсорує в Україні десятки так званих юристів, адвокатів, почне подавати позови, зокрема й неправдиві. Таким чином, РФ намагатиметься створити війну в інформаційному та правовому просторі, аби українські військові втратили інтерес захищати нашу державу. Треба чітко розуміти, для чого нам потрібен Римський статут».
Геращенко переконаний, що заяви України 2014 і 2015 років до МКС щодо поширення юрисдикції МКС на злочини на Майдані та у зв’язку з агресією РФ мають бути відкликані, адже це було зроблено всупереч Конституції України.
Ця позиція видається багатьом причетним до розслідування військових злочинів в Україні хибною. Приміром, представник президента в Криму Антон Кориневич заперечував ризики для українських добровольців на підставі того, що Україна самостійно й ефективно розслідує злочини своїх військовослужбовців, вчинені під час конфлікту на Донбасі, як-от щодо бійців спецроти «Торнадо».
«Якщо держава сама карає своїх громадян за вчинення воєнних злочинів, зрештою, це передбачено українським Кримінальним кодексом, — тоді МКС не розглядатиме такі справи», — заявив Володимир Василенко, представник України в Раді ООН із прав людини у 2006—2010 роках.
Чому прокурорка МКС — персона нон ґрата
Анулювання американської візи Фати Бенсуди, швидше, пов’язане не з її некомпетентністю чи відсутністю профільної освіти, а навпаки — з принциповістю, що межує з безрозсудністю. Наприкінці 2016 року вона у своєму звіті припустила, що американські військові, ймовірно, винні у щонайменше 61 випадках катування або жорсткого поводження з ув'язненими в Афганістані у 2003—2004 роках.
Зі свого боку, США відмовилися від підписання та ратифікації Римського статуту, оскільки сприймають юрисдикцію МКС як обмеження національного суверенітету. Однак МКС може притягнути до відповідальності винну у скоєнні військових злочинів особу за принципом локалізації злочину. Приміром, Афганістан є учасником Римського статуту, тож МКС має цілковиту юрисдикцію щодо ведення кримінальних розслідувань у цій країні.
Отже, той факт, що РФ не ратифікувала Римський статут, а у 2016 році навіть відкликала свій підпис під ним, жодним чином не скасовує юрисдикцію МКС щодо громадян РФ, які вчинили злочини в Україні. Тому аргумент ідеологів Інституту майбутнього не має під собою жодного правового ґрунту.
Чому важлива ратифікація
Критики МКС звертають увагу на низьку ефективність цієї установи. Мовляв, за більш ніж 20 років своєї діяльності винесено було лише три вироки. Однак це пов’язано не так із діями самого МКС, як із тим, що далеко не всі держави прагнуть видавати своїх громадян, особливо якщо ті посідають високі державні посади.
Підозрювані особи сприяють денонсації Римського статуту своєю країною, ховаються або збурюють громадську думку всередині країни. МКС в цій ситуації не вистачає інструментів, щоб оперативно вплинути на ситуацію із затриманням підозрюваної особи. Однак процес розслідування та розшуку підозрюваних є незворотнім.
І саме це доводить винесений МКС у 2019 році вирок конголезькому командиру парамілітарних утворень Боско Нтаганду за злочини проти людяності, скоєні ним ще у 2002—2003 роках. Процес над ним тривав понад шість років.
Ратифікація Римського статуту Україною напряму відповідає українським інтересам ще й тому, що Україна зможе бути не тільки об’єктом слідства, а й суб’єктом, який бере участь в Асамблеї країн-учасниць, впливає на призначення прокурорів та суддів МКС.
Дійсно, РФ відмовляється співпрацювати з МКС. Однак системні дипломатичні та військові зусилля України та її союзників здатні вплинути на її агресорську поведінку та змусити відшкодувати завдані збитки. Таким чином, МКС є важливим інструментом для протидії агресії з боку Російської Федерації.
