В одному зі своїх бестселерів із серії Incerto оксфордський професор економіки Насім Талеб запровадив поняття «чорного лебедя» — надзвичайної непередбачуваної події, що докорінно змінює стан речей.
З певною алюзією на вираз професора Талеба те, що сталося з нами останнього року, дає підстави назвати 2020 рік випадковістю «чорного кажана».
Такі події вносять разючий контраст у життя. Посудіть самі: 2019 рік був роком постійно зростаючої зайнятості, роком, коли все рухалося вперед і, здавалося, ніщо не може зупинити цей натиск суспільно-економічного прискорення.
Як закликає відоме візантійське прислів’я, «Як щось не можеш зробити, то хоч пообіцяй». І попередній уряд робив це навдивовижу послідовно: зростання 40% впродовж наступних 5 років – прошу дуже… І ці люди щиро вірили в те, про що оголошували.
Фінансові директори, члени CFO Club Ukraine, яких я опитував торік щодо прогнозів, в середньому очікували зростання економіки на 2,9% і впевнено закладали до своїх бюджетів прирости продажів в середньому на 15%.
Але тут настав рік «чорного кажана» і та ж сама референтна група тепер прогнозує просідання економіки в середньому на 0,4%. Проте й надалі вони впевнено закладають у бюджети своїх компаній зростання в середньому 14,3%. Ніщо не може похитнути віру людини у прогрес та краще майбуття.
Оптимізм у житті — одне, у менеджменті — цілком інше. Напрацьовані роками бізнес-моделі полетіли шкереберть. І так практично у всіх галузях — не лише для власників ресторанів, готелів і туристичного бізнесу. Чому? Бо цей оптимізм ґрунтувався не на прагматиці й хеджуванні ризиків, а на «тунельному мисленні».
150 років тому такий оптимізм назвали «синдромом індички». Ця мила свійська птиця, сидячи на відгодівлі в кошику впродовж щонайменше двох років, переконана, що так триватиме вічно. Натомість на третій рік фатальні зміни в її прогнози вносить традиційний для американців День подяки.
Мораль: не будьмо індичкою! Якщо у вашому бізнесі все добре, то це ще не факт, що так буде завжди. Немає нічого певного навіть у найбільш непохитному світі.
Але рік «чорного кажана» обернув низку споконвічних проблем бізнесу на прогрес, перетворивши кризу на нішу для можливостей. Приміром, довгий час підприємці нарікали на київські затори, що не давали увібгати декілька ділових зустрічей в один робочий день. Тепер вони здійснюють у рази більше контактів, не встаючи з улюбленого дивана, через Zoom, Viber, Microsoft Teams та інші застосунки.
Саме в кризу ми навчились працювати дистанційно і ці навички залишаться з нами в подальшому. Ба більше — ми пристосувалися до роботи вдома. Черговий робочий звіт чи презентацію готуємо, паралельно допомагаючи дитині розв’язати завдання з хімії, які вчителька щойно скинула у Viber.
Найкраще до цього адаптувалася прекрасна половина людства. Вона встигає паралельно ще й навести красу або завантажити мультиварку. Все це не дуже легко, вимагає масу нових технологічних, організаційних та соціально-психологічних навичок, але все ж ми адаптувалися.
А зауважили, як миттєво зникла інтернет-реклама тренінгів про вміння налаштувати work-live balance? Справді, нелегко продавати речі, межа між котрими практично нівелювалася.
Натомість ми навчилися краще слідкувати за собою. Не тільки тому, що COVID-19 змусив дотримуватися соціальної дистанції і санітарних норм. Працюючи з дому, не маючи спеціальної потреби піклуватися про «лук» для появи в офісі, дуже легко «опустити планку» настільки, що дозволяти собі сідати за монітор з веб-камерою в піжамній сорочці, запустити щетину, забути шлях до барбер-шопу. В цьому плані рік «чорного кажана» відкрив для нас прихований бік робочого дрес-коду, що полягає у самодисципліні.
А ще цей рік навчив нас, що техніка важлива — ноутбук чи комп’ютер, який ти використовуєш для дистанційної роботи, якість веб-камери, мікрофона, навушників, швидкість передачі відео, надійність інтернет-провайдера.
Коли під час онлайн-наради чи брейнсторму в тебе зникає інтернет і десяток колег чи акціонерів змушені чекати, поки зв'язок відновиться, це ризик для твого бізнесу, часом навіть репутації. І на це доведеться зважати, як раніше на добір краватки чи костюму для презентаційної зустрічі.
Цікаво спостерігати, як випробування року «чорного кажана» позначилися на компаніях та організаціях. Мені неодноразово довелося зауважувати факт, як організації, що роками декларували свою «людиноцентричність» та соціальну відповідальність, не спромоглися впоратися з фіксованими витратами й почали масово звільняти людей.
І бачив організації, які завжди серйозно ставилися до фінансових інструментів та ринкових економічних законів. Вони не лише втрималися, а й почали скуповувати хиткі бізнеси своїх недалекоглядних конкурентів та відкривати нові напрями бізнесу.
У цей рік я став економістом та фінансистом ще більше: оскільки почав ще більше вірити в дію строгих економічних та фінансових законів, а не в популістські декларації щодо «орієнтацій на соціальні цінності».
Однозначно, цей рік визначив чимало нових трендів. Ми йдемо в майбутнє, в якому робота і дім стануть більш гомогенними. Цей факт уже взяли до уваги дизайнери інтер’єрів, які плануватимуть оселі з передбаченими для комфортної дистанційної роботи куточками, під котрі не доведеться дообладнувати лоджію чи комору з тещиними консерваціями.
Водночас цей рік загострив протиріччя та сконцентрував увагу на слабких сторонах українців, незалежно від того, при владі вони чи ні. Основна наша біда — короткотермінові рішення. Приміром, уряд акумулював фінансові ресурси на боротьбу з COVID-19, але використав їх не за призначенням. Чому? Бо цей уряд досі не виріс з підліткових «штанців», коли свідомість ще не спроможна на прийняття довготермінових рішень.
І це стосується не лише уряду. Компанії та домогосподарства, які могли зробити заощадження у попередні роки і сформувати власну фінансову подушку, не зробили цього і були змушені виживати.
Але не все так сумно. Українці і далі продовжують демонструвати дива самоорганізації. Волонтери, які не перший рік допомагають українській армії, тепер так само беруть на свої плечі турботу про матеріальне забезпечення лікарень, закупівлю кисневих апаратів, організують їхню логістику там, де це критично потрібно.
Бізнес і надалі виживає не завдяки, а всупереч. Всупереч найменшому в Європі ВВП на душу населення, економічній рецесії, зарегульованості української економіки. І це також залишиться з нами в наступному році, допомагаючи гартувати українське громадянське суспільство у двобою з зовнішніми ворогами та інертністю державної машини.
Життя є неодмінним чергуванням інверсних смуг. Тож назвемо рік, що настає, «роком гидкого каченяти». З часом, зміцнивши крила, воно перетвориться на граційного лебедя. Вірю, що в нас є шанс на відродження. Адже, за безсмертним афоризмом Грема Гріна, «це не криза, це просто гроші уповільнили свій обіг».
