У 2019 році Кабмін схвалив нову редакцію українського правопису, у якому, зокрема, закріплено утворення і вживання фемінітивів. Це іменники у жіночому роді, що є парними професійним, соціальним та посадовим визначенням, які раніше через вплив мовних «кальок» з російської майже виключно вживалися у чоловічому роді. Директор — директорка, лікар — лікарка, біолог — біологиня, знавець — знавиця тощо…
Тим самим правописом було дозволено написання «проєкт», «етер», «авдиторія», «и» на початку окремих слів та ще декілька граматичних норм, які були кодифіковані правописом 1928 року, проте надалі в перебігу русифікації на офіційному рівні зазнали дискримінації.
При цьому мовним законом 2019 року словоформи попередньої редакції правопису визначалися як такі, що можуть і надалі вживатися навіть в офіційних документах. Рішення щодо затвердження норм нової редакції залишалося за кожною окремою інституцією — згідно практики, прийнятої в багатьох європейських країнах.
Але настало 28 січня 2021 року. І без жодної правової чи прецедентної мотивації український суд скасував «мовний» закон. Спричинився до цього все той же Окружний адмінсуд Києва, у просторіччі званий «Вовчим», — через особу головного судді Павла Вовка — фігуранта скандальних плівок, розслідування за якими веде НАБУ.
Наступного дня ЗМІ вийшли з заголовками про те, що ОАСК «скасував фемінітиви». Це не зовсім так, адже рішення ОАСК ще не набуло чинності. Сторони мають право на апеляційне оскарження.
Тим не менш, як експертка і тренерка з гендерно чутливої комунікації я чудово усвідомлюю, наскільки тема фемінітивів є емоційною. І навіть такий одіозний суд, як ОАСК, не зважився б на цей крок, якби в повітрі не витали розхожі міфи про «неприродність» фемінітивів, мовляв — «такого ніколи не було»…
Наведу бодай п’ять таких міфів, жоден із яких не витримує критики. А водночас — приклади, які переконують, що для української мови фемінітиви і мовно, і соціально є виправданою практикою як для сучасного гендерно збалансованого світу.
1. «Членкиня»: це слово — рекордсмен за реакцією на кшталт: «Бу-га-га!». Немов на уроці з біології у 6-му класі, коли йдеться про особливості запліднення. Насправді морфологічно «членкиня» — це як «княгиня», «берегиня». Я особисто за те, щоб мене називали «членкинею правління «Громадського радіо». І це набагато природніше, ніж «член» щодо жінки. Бу-га-га…
2. «Не називайте мене професоркою, я все життя поклала на те, щоби бути професором», — почула я колись від однієї моєї ефірної гості. Я розумію цю травму — покласти життя на те, щоб у напрочуд маскулінному світі Академії наук стати професором, довести своє право на статус, а тут опинитися професоркою.
У світі, де з певними професіями чи посадовими функціями асоціювалися самі лише чоловіки, це нормальний «розрив шаблонів». Але там, де визначення завжди могло стосуватися обох гендерів, фемінітиви існували одвічно. Барон — баронеса, бог — богиня тощо.
Ну звісно ж. Жінка з ганчіркою — це природно, а з комп’ютером — дико. Коханка — звучить дуже природно, а фотографиня — жах як. Але жінки та чоловіки мають рівні права, так закріплено у Конституції України. Це означає, що жінка робить будь-яку кар’єру, яку хоче і може реалізувати в житті. А це означає, що жінки з’явились у сферах, до яких ми ще не звикли.
У той же час мова — живий організм і відкрита система, яка реагує на суспільні зміни. Окрім того, українська мова дуже надається до фемінітивів: «Вчителько моя, зоре світова»? (Андрій Малишко). Ну, або «Вчителько, мікрорайону нашого жителько» (хіт гурту «ТІК»). Нормально, бо звично.
3. «Професія не має статі». Для мене таке твердження є маніпулятивним, на зразок фальшивого співчуття: «Не вірю, що таке буває, але співчуваю». Адже називаючи і чоловіків, і жінок «доцентами», «професорами», «юристами», ми надаємо їм стать — чоловічу. Ми показуємо, що в офіційній і професійній сфері жінок немає. Зате є «няня», «праля» і тому подібне. Ми знецінюємо і нівелюємо суспільну роль жінки і її вибір.
І це виключно наші стереотипи, через які феміногенічний суфікс «к» іноді наділяють зневажливим значенням, ніби жінка лізе в «чоловічі справи». Як на мене, у вислові «жіноча логіка» зневага є, а в «докторка наук», «авторка статті» — немає.
4. «Фемінітиви не впливають на кількість жінок у професії і не означають поваги до них». Згодна, ніщо не означає поваги, якщо поваги немає. Але як виникає повага? Зокрема, і як відповідь на те, що людина робить — як визнання її дій і переконання у тому, що людина відповідає очікуванням.
То до чого тут фемінітиви? А до того, що за допомогою мови ми відображаємо і гендерну рівність, і гендерну справедливість. У наші дні жінки з’явились на високих посадах і виконують однакові функції з чоловіками, несуть однакову відповідальність за суспільні процеси. І фемінітиви можуть змінити радянсько-номенклатурну мовну культуру з її підданською орієнтацію.
Як не дивно, але фемінітиви впливають на кількість жінок у професії. І на кількість чоловіків у свідомо обраних професіях і заняттях також. Як тільки батьки і діти усвідомлять, що вони можуть бути будь-ким: вчительКОЮ і вчителЕМ, дизайнерКОЮ і дизайнерОМ, фотографОМ і фотографИНЕЮ, зоологОМ і зоологИНЕЮ, це точно вплине на вільність вибору і кількість.
5. «Та не було ж такого ніколи!». Аж ніяк! Видатний мовознавець професор Олександр Пономарів вважав, що вживання чоловічого роду на позначення жінки суперечить морфолого-синтаксичним нормам української мови.
Якщо звернутись до словників, то фемінітиви зафіксовано у «Словарі української мови» Бориса Грінченка видання 1907—1909 років, найпоширеніші з яких утворені суфіксально: «Засватав я вбогу дівку, — хай багачка плаче, бо багачка, вража дочка, не хоче робити».
Авторка монографії про фемінітиви Марія Брус зазначає, що фемінітиви існували вже у «Лексисі» Лаврентія Зизанія —староукраїнському друкованому словнику 1596 року. Вона стверджує, що їхній загальний обсяг в лексиконі XVI—XVII століть становив до тисячі одиниць.
За семантичним значенням ці слова є назвами жінок за діяльністю, станом, поведінкою, стосунками: дідичка, посесорка, екзекуторка, кредиторка, дорадниця тощо. Ці визначення поширювалися від давен, коли жінки, згідно норм права, мали можливість володіти майном та осілістю, успадкованими або отриманими в подарунок від батьків чи чоловіків.
Для людини, що має за рідну російську, звісно, притаманно вважати, що це «неприродно». Але між неприродним і незвичним є велика відмінність. Усе чуже спочатку видається дивним. А потім розумієш, що це просто інша мовна система.
В українській мові є щонайменше 13 суфіксів, які творять фемінітиви. Це означає, що є вибір. Якщо вам не ОК «адвокатеса», як «поетеса», то нехай буде «адвокатка», як «поетка», «депутатка». Але найважливіше усвідомити, що фемінітиви не принижують ані жінок, ані чоловіків. Вони лише відображають дійсність.
Ну редакторка я, а не редактор. Це аксіома.
