Тема продуктових карток у США складна і небезпечна. Вона має два складники: економічний і політико-ідеологічний. І це одна з тих «червоних ганчірок», на яку люди з, так би мовити, чистими політичними поглядами, кидаються як бики.
Консервативні республіканці вважають такі картки проявом соціалізму, комунізму. Демократи, ліберали аплодують і вважають, що «треба захистити народ».
Будь-яку ідею можна довести до абсурду і перетворити на «комунізм», але навіть найбільш небезпечні ідеї можуть бути корисними.
Якщо брати економічний складник, то у США дуже невелика safety net — «страхувальна сітка». Цей термін походить із цирку — коли акробати роблять трюки і раптом зриваються з трапеції, то падають на сітку.
У деяких країнах ця соціально-економічна «сітка» сильна. Людина, втративши роботу, захворівши, отримавши інвалідність, може отримувати підтримку від держави і продовжувати відносно комфортне існування.
А в деяких країнах через нерозвинутість або ідеологічні моменти, такої страхувальної сітки фактично немає. І людина, яка була дуже успішною, може потрапити в аварію і витратити величезні гроші на медичні операції. 300 тис. людей на рік в США банкрутують через медичні проблеми. Для такої розвиненої країни як Америка — це колосальні цифри.
У нас із дружиною хороші страховки, але й ми регулярно потрапляємо в такі ситуації, коли замислюємося: звертатися до медиків чи не варто.
Нещодавно наш син порізав руку, операція тривала 15 хвилин, наклали два шви. Вартість «намалювали» в $15 тис. Більшу частину страховка покрила, ми заплатили лише $1,5 тис. Багато хто не може оплатити таку операцію.
Бувають інші ситуації. Закрилася фабрика чи завод — через ковід чи через рецесію. І якщо немає цього забезпечення при втраті роботи чи здоров’я, то в людини фактично не лишається засобів до існування. Немає за що зателефонувати призначити зустріч, у що вдягнутися, навіть де помитися перед співбесідою. Я вже не кажу про те, щоб узяти додаткові курси для навчання.
Виникає запитання: що для суспільства вигідніше — кинути людину, сказавши, що ми капіталісти і кожен сам за себе, чи дати їй ресурси перебути важкий час. Дехто вважає, що це несправедливо — спонукає людей до ледарювання та безробіття. Але нам вигідніше зі своїх податків дати їм якісь засоби для існування, щоб вони мали можливість оговтатися.
Однією з найбільш успішних програм у США є продуктові картки. Це цільова допомога тим, хто її потребує. Люди можуть узяти картку, піти в магазин, обрати товари на певну суму, а магазин потім отримує компенсацію. Ця допомога не є достатньою для того, щоб людина сказала: «мені дають їжу, мені досить» і перестала працювати. Але для тих, хто перебуває в очевидній скруті, це відчутна допомога.
Коли у США говорять про рівність, то мають на увазі не рівність результатів, а рівність можливостей.
Ось діти не можуть самостійно себе годувати і платити за себе. Припустимо, їхні батьки не можуть забезпечити своїх дітей. Тоді, якщо ми не даємо ресурсів батькам, то прирікаємо дитину на менші можливості в житті.
Взяти оплату харчування в навчальних закладах. Доведено, що кількість калорій, які отримує дитина, корелюється з майбутнім здоров’ям, успіхом у школі та кар’єрі.
Якщо дитина недоїдає, то у неї недорозвивається не тільки тіло, але й мозок. І тут виникає дилема: я не хочу платити за тих, хто не може забезпечити сніданок своїй дитині, але я й не хочу, щоб із цієї дитини виросла недостатньо сумлінна та неосвічена людина в моєму суспільстві.
Тому суспільство часто вирішує, що краще всім «скинутися» і дати бідним сім’ям гроші, щоб вони могли нагодувати своїх дітей, і щоб ці діти були більш продуктивними. Щоб коли мені прийде час іти на пенсію, вони могли забезпечити мою пенсію, не кажучи вже про нижчий рівень криміналу.
У США ледь не під забороною просити допомогу чи продукти в сусідів чи батьків. Тож у США такі програми економічно окуповуються. Я бачив дослідження, де вказано, що кожен долар, вкладений у продуктову програму, повертається в наступні 10 років трьома-чотирьома доларами. Ці $3-4 — це збільшення продуктивності, зменшення криміналу, економія на тюрмах, лікарняних тощо.
Але, як завжди, є інша сторона медалі. Навіть в Америці є способи зловживання цими продуктовими пакетами.
Як правило, це якась консервована їжа, макарони тощо. Кажуть, що деякі сім’ї беруть ці пакети на талони і перепродують за півціни своїм друзям і знайомим і таким чином ошуковують систему.
Подейкують, що до тих місць, де роздають талони на їжу, дехто приїжджає на дорогих автомобілях, бере талони і або отоварюється в магазинах, або продає ці талони за півціни.
Але я так розумію, що це не такі великі гроші і не така велика кількість їжі, аби на ній нажитися, вартість одного продпакету — $10-15.
Є зловживання і з медичним забезпеченням для бідних і пристарілих. Деякі недоброчесні люди, зокрема емігранти з України, приходять до лікаря, він їм пише, що нібито зробив операцію або полікував зуби. Потім лікар подає на відшкодування державі, йому повертають гроші, а він віддає половину суми «пацієнту». У Чикаго років десять тому був страшний скандал через викриття таких схем.
Питання в тому, як механізм із продуктовими картками реалізують в Україні. Сама ідея ні добра, ні погана. Часом це є необхідністю. Це не найгірший спосіб допомогти найбіднішим, які цього потребують. Якщо це робити правильно, то це може бути вигідною інвестицією в суспільство, яка повернеться у прибутковій формі.
Але, звичайно, за бажанням можуть бути відкати, махінації. Програма може бути такою великою, що дехто просто вирішить не працювати.
Україна — це більш колективістична країна, ніж США. Діти кількох поколінь живуть із батьками, люди між собою більш-менш тісно спілкуються, мають тісні зв’язки з сусідами. В Америці людина може бути голодною — і нікому немає діла.
Крім того, американське суспільство дуже мобільне. Буває так, що діти в одному штаті, батьки в іншому — і навіть якби хотіли допомогти, немає можливості побачити проблему. В Україні суспільство теж стає більш мобільним, люди переїжджають із сіл до столиці чи великих міст і стають далі від своїх родичів. Об’єктивно можуть скластися обставини, що не вистачає на їжу. Тому програма з продуктовими картками може бути не просто вигідною інвестицією, але й гуманітарно необхідною річчю.
