У 2019 році Верховна Рада ухвалила закон про трансплантацію. Українцям дозволили за життя давати згоду на донорство. Запрацювала Єдина державна інформаційна система трансплантацій (ЄДІСТ). Це надважливо, адже до того часу десятки тисяч людей щороку були «медичними туристами» і проводили життєво необхідні операції за космічні гроші в інших країнах. Тепер їх напряму фінансує держава. Попри це — українці не поспішають давати згоду на донорство, а лікарі не до кінця розуміють процедуру.
«Ви будете першим донором у базі від нашої лікарні», — сказав мені трансплант-координатор Клінічної лікарні швидкої медичної допомоги у Львові (КЛШМД), коли я вдруге принесла документи.
Першого разу за кілька днів перед тим інший лікар був шокований моєю заявою.
«Скажіть, чому ви прийняли це рішення?».
«Не вважаю, що тут є щось надзвичайне, це не важке для мене рішення», — розгубилась я.
«Насправді є. Українці не готові сприймати цю тему», — сказав лікар з практики, коли його розмови з батьками потенційних донорів завершувались відмовами.
«Українці багато тем не готові сприймати. Вакцинація, трансплантологія. Але я завжди починаю з себе», — щиро відповіла я.
Лікар засумнівався в юридичній силі моєї заяви і не вніс у реєстр ЄДІСТу. Але просив, щоб я стежила за законодавством і сказав, що було б чудово, якби більше людей поділяли мої погляди.
Я стежу за діяльністю Львівської КЛШМД два роки. На початку минулого року кілька тижнів мені довелось прожити в лікарні, коли моїй мамі робили ургентну операцію. Тоді була вражена професіоналізмом та людяністю персоналу. Саме тоді в лікарні змінилось керівництво і почали відбуватись перші пересадки органів. З того часу були проведені трансплантації серця, нирок, печінки, легень, рогівки ока. Рятували життя дорослим та дітям.
Окремих операцій в Україні не практикували десятками років і зміни на краще мене дуже надихають. За два роки в Україні зробили сотню пересадок органів — це більше ніж за всі роки незалежності. Держава сьогодні виділяє більше мільярда гривень на трансплантації — кошти витрачають на оснащення медзакладів та вдосконалення професіоналізму наших медиків, а не фінансують закордон. Але в порівнянні з тим, що щороку близько 5 тис. українців чекають трансплантацій — поки що ці результати скромні. Якщо з ресурсами та фінансуванням проблему вдається вирішувати поступово, то з органами поки біда.
Чітко розумію: не хотіла б опинитись на місці людей, які очікують пересадку органу, щоби продовжити життя. Не бажаю такого собі, ні своїм близьким. Це той тип ситуацій, де ти ні на що не можеш вплинути. Ти залежиш від чуда — коли донор — реципієнт підходять одне одному, та від світогляду рідних або ж самого донора, які можуть бути проти трансплантації. Особисто для себе вирішила — мої органи мені на тому світі чи у землі не знадобляться. Так, для багатьох це звучить цинічно, але це правда.
Я молода людина, хочу жити довго, мати дітей. Але кожен з нас може потрапити в ситуацію «донор — реципієнт», де умови рівні. Всі ми живемо у світі, який підпорядковується теорії ймовірності і в кожного з нас є свій відсоток ризику відповідно до способу життя потрапити в різну халепу. І якщо така халепа станеться і мої органи зможуть комусь врятувати життя, вважаю, що це не найгірший розвиток ситуації з усіх можливих.
Один донор може врятувати до восьми життів. Я б хотіла про цю халепу подумати завчасно, щоб на моїх родичів не лягав тягар вибору, який в тяжких життєвих обставинах виходить за межі раціональності.
«Олю, а що це?», — спитала мене мама, яка за звичкою головного бухгалтера з 50-річним стажем переглядає всі мої документи.
«Там все написано. Це згода на посмертне донорство. Якщо зі мною трапиться нещасний випадок, мої органи зможуть врятувати комусь життя. Не переймайся, це посмертне донорство, живою я поки нікому не потрібна», — вирішила віджартуватись я. Але мамі було не до сміху. Очікувано вона не зрозуміла, про що йдеться, і в нас відбулась на цю тему важлива розмова.
Я не дуже вірю, що можна по-справжньому цінувати життя, кожну хвилину, якщо не думати про смерть. Вона поряд, деколи сидить прямо на плечі і лише чекає, коли ми втратимо пильність. Про неї варто пам'ятати і ходити на періодичні медичні огляди, виймати навушник під час перетину дороги, не наражати себе на небезпеку. Про неї варто пам'ятати і завжди говорити близьким найцінніше. Не відкладати основне на завтра, а робити все одразу.
А ще варто розуміти, що навіть після смерті — життя живих продовжується. Я була свідком того, як люди після смерті когось з членів родини не можуть поділити спадок, доходило до абсурду. І завжди думала: невже так складно вирішити все за життя? За життя припустити можливість смерті, змоделювати її, поговорити про все і домовитись, скласти заповіт. Позбавити рідних тягаря з'ясування стосунків.
Те ж саме і з моїми органами. Я хочу вирішити за себе сама і це ніколи не буває зарано зробити.
Процедура вилучення органів з посмертного донора прописана у постанові Кабміну від 27 грудня 2018 р. № 1211. Згідно з нею кожен українець може надати згоду або незгоду на посмертне донорство, відкликати раніше надану згоду чи незгоду, а також — призначити повноважного представника, який після смерті надасть згоду.
Як на мене — це надто заплутано. Наскільки мені відомо, у багатьох європейських країнах діє презумпція згоди, але якщо людина з релігійних міркувань проти — тоді вона подає заяву. Сподіваюсь, в Україні теж слідують за таким принципом.
У постанові прикріплені зразки заяв для трьох опцій, які можна заповнити за кілька хвилин. Необхідно вказати основні дані, серію паспорту та РНОКПП (або, як ще називають, ІПН), вказати, чи хворіли ви колись на хвороби, які є протипоказом для трансплантації, чи жертвуєте всі органи чи якісь конкретні, чи згодні, що інші біоматеріали будуть використані в наукових цілях тощо.
Після цього я раджу зв'язатись з трансплант-координатором найближчої лікарні, де проводять трансплантації і де є доступ до бази ЄДІСТу. База — конфіденційна. Всього в Україні таких лікарень з чотири десятки. Принести заяву з копіями паспорту та РНКОПП. Лікар повинен перевірити заяву, поспілкуватись з вами, щоби пересвідчитись у дієздатності та внести ваші дані в базу ЄДІСТу протягом 24 годин. Також, як мені сказали, — посмертні донори будуть в пріоритеті на пересадку органів. Щоб це перевірити, потрібно, щоби система запрацювала.
Також нещодавно в Кабміні заявили, що з початку наступного року дозвіл на донорство можна буде подати електронно через додаток «Дія». Процедура стає доступнішою у виконанні, але чи стає легшою для сприйняття? Від цього залежить, скільки людей скористається опцією. Як на мене — це просто зробити, якщо любити життя, не уникаючи думок про смерть.
