12 квітня у німецькому виданні Bild з’явилася інформація, що президент України Володимир Зеленський відмовився від зустрічі з федеральним президентом Франком-Вальтером Штайнмаєром.
Той планував прибути до Києва разом з президентом Польщі Анджеєм Дудою, а також лідерами Естонії, Литви та Латвії. Під час пресконференції у Варшаві німецький президент підтвердив, що у «Києві очевидно не хотіли» зустрічатися з ним. У дипломатичних колах пояснили Bild, що причина відмови Зеленського — стабільно проросійська позиція Штайнмаєра.
Chas News поспілкувався з українськими знавцями міжнародної політики, аби з’ясувати, чи справді ми виграємо від такого рішення Банкової.
Рішення Зеленського не зустрічатися зі Штайнмаєром — це хайп, каже директор Інституту світової політики Євген Магда.
Українським виборцям воно сподобалося. Але після того, як у жовтні 2019-го влада Зеленського прийняла «формулу Штайнмаєра» для вирішення конфлікту на Донбасі, таке рішення віддає нещирістю, вважає політолог.
«Українське суспільство сприймає це так, що наш президент крутий і класно послав Штайнмаєра. Тактично можна говорити, що Зеленський виграв. Він продемонстрував, що є самостійним політиком, який не втрачає контроль над собою перед авторитетами. Але стратегічно, я думаю, що це проблема. Штайнмаєр закликав створити міжнародний трибунал над Путіним і Лавровим. І попри відмову його запрошувати правляча коаліція Німеччини все одно погодилася постачати зброю Україні», —коментує Магда.
«Я не думаю, що це дипломатична перемога України. Тому нам не варто часто вдаватися до таких кроків. Абсолютно очевидно, що у всіх європейських країн є свої інтереси. І хоч вони війну напряму з Росією не ведуть, але санкції Росію послаблюють. На нас очікує «гра в довгу», і це треба усвідомлювати», — додає він.
«Це було емоційне рішення. Але воно стосується не Штайнмаєра. Це жест стосовно Німеччини. Він відображає бажання підштовхнути Німеччину більше допомагати Україні і чітко показує: ми поки що наявним рівнем підтримки однозначно незадоволені і хочемо більшого. Це стосується і зброї, і того, що Німеччина блокує ембарго на російські нафту і газ, не хоче вдаватися до серйозних рішень», —говорить ексглава українського МЗС і посол України в Німеччині у 2012-2014 роках Павло Клімкін.
З ним погоджується і Костянтин Грищенко, колишній глава українських посольств у Бельгії, Вашингтоні та рф.
«Президент подав сигнал, що в Україні чекають тих, хто послідовно підтримує нашу державу, а не просто намагається бути у тренді. Я думаю, що Штайнмаєру дипломатично сказали, що сьогодні зустріч «не на часі»», — каже Грищенко.
Дипломати сходяться на думці, що такий крок України є абсолютно виправданим і сподівається, що він стимулюватиме дискусію в німецькому суспільстві.
«Буде розуміння, що дії Німеччини — це замало для того, щоб зупинити путіна. Багато хто вже говорить, що українці невдячні. Але багато хто зрозумів це правильно. Тож такий нестандартний крок має емоційний вплив і може спрацювати», — каже Клімкін.
«Зараз в Німеччині відбувається процес емоційного сприйняття подій в Україні. Приходить розуміння того, що Україна зараз бореться не лише за себе, а й захищає Європу від російської навали. І це усвідомлення поширюється. Ухвалення політичних рішень у Берліні відбувається під тиском німецької громадськості. А на неї передусім впливає те, що бачать люди на екрані телевізора після Бучі й Бородянки. Але розуміння жахів війни стикається з бажанням залишатися як мінімум на тому ж рівні забезпеченості споживання, який був до початку війни. І уряду будь-якої держави доводиться балансувати», — пояснює Грищенко.
Все ж дипломат сподівається, що тиск виборців зменшить залежність Німеччини від російського газу, яка за часів уряду Ангели Меркель стала неймовірною.
