Українська система охорони здоров'я в 2020 році зустріла пандемію не в кращому стані, ніж українська армія — російську агресію в році 2014-му. Не лише непідготовленою, а й цілковито зруйнованою.
Причини — багато в чому ідентичні. Насамперед, зневага з боку суспільства, яке не вважало за потрібне відстоювати належне фінансування армії та системи охорони здоров'я. «Пережовували» все — від корупції до прав ЛГБТ-спільноти, тільки не справи медицини й армії. Ще одна причина — свята віра в те, що «заграница нам поможет». Вірніше, люди, які представляють інтереси «заграницы» в нашій країні. І в медичній сфері це проявилося найбільш рельєфно.
Ось що про ситуацію в українській системі охороні здоров'я кілька років тому написали на сайті Direct Relief — однієї з найбільших гуманітарних організацій США, яка працює у понад 80 країн світу: «Крива української епідемії кору демонструє, як мало потрібно, щоб зруйнувати добре працюючу систему охорони здоров'я, щоб спричинити спалах, який з огляду на рівень глобальної мобільності позначається у багатьох куточках світу».
Але чи вплинуло на такий стан речей тотальне недофінансування медицини, як у випадку з армією? Навряд. Україні як учаснику світової трансформації систем охорони здоров'я кошти рясно надавали у вигляді проєктів технічної допомоги, загальний обсяг якої впродовж 2015—2020 років становив понад $950 млн. Близько $270 млн з яких — кошти Глобального фонду ліків, $680 млн — допомога від інших міжнародних організацій та країн.
Із хазяйським підходом Україна за ці гроші могла б оновити матеріальну базу лікарень, запровадити сучасні управлінські процеси, вдосконалити медичні кадри, підготувавши медицину до викликів пандемії коронавірусу.
Втім, у реальності кошти технічної допомоги пішли переважно на проєкти стратегічних документів, законів і нормативно-правових актів, адвокацію цих актів, а надто на лобізм інтересів окремих політичних груп та імітацію бурхливої балаканини на круглих столах та публічних збіговиськах із статусними after-party.
Донорські кошти не є хибою. Але в нас вони стали домінантним важелем впливу на МОЗ та профільний комітет парламенту. Кожен департамент МОЗу став виконавцем окремих проєктів технічної допомоги, за що його співробітники отримували додаткове фінансове заохочення — фактично за легалізацію документів, підготовлених зовнішніми експертами.
Члени парламентського комітету, відповідно, виконували функції не так суб'єктів законотворчої ініціативи, як підписантів законопроєктів, підготовлених певними експертами, що працюють в інтересах донорів.
Що врешті-решт сталося з цими $950 млн?
Почнемо з eHealth — електронної системи охорони здоров'я, на яку за три роки витратили більше $7,5 млн. Як і розроблена вже за нової влади «Дія», ця система так і не стала повнофункціональним комунікаційним та адміністративним ресурсом, оскільки вона не підтримує і половини опцій, необхідних для впровадження нових механізмів фінансування системи охорони здоров’я.
Більш за те, системне ядро та персональні дані пацієнтів eHealth не є захищеними від стороннього втручання й мають сумнівну коректність. На початку 2020 року в системі можна було знайти майже 1,7 млн. абсолютно «лівих» пацієнтських записів, зокрема щодо вагітних чоловіків…
На базі цієї вкрай недостовірної інформації в 2019 році держава профінансувала майже 20 млрд грн на оплату послуг первинної медичної допомоги. У 2020-му за програмою медичних гарантій — 88,9 млрд грн. У 2021 році — 123,4 млрд, що будуть спрямовані на фінансування екстреної, первинної та вторинної меддопомоги.
Зрештою, впровадження eHealth стало головною причиною скасування в 2019 році реалізації проєкту «Безкоштовна діагностика». Адже поєднати функціонування двох інформаційних систем, що обслуговують «первинку» та «вторинку», технічно не вдалося. Бази, у яких сімейні лікарі вписують направлення на аналізи, і бази, за якими лабораторії повинні робити за цими направленнями аналізи, не релевантні.
Інформатизація як річ у собі замість системної реформи стала головним гальмом впровадження ефективного механізму оплати медичним установам за кожен пролікований випадок — тобто принципу «гроші йдуть за пацієнтом». Пацієнти та медики змушені годинами чекати, коли eHealth прийме та перешле направлення, або дозволить зробити запис після прийому пацієнта. А утримання цієї електронної платформи лягло на бюджети і так фінансово неспроможних державних і комунальних медичних установ та аптек.
$29,7 млн технічної допомоги направлено на розробку та впровадження «одноканального» фінансування охорони здоров'я через єдиного закупівельника медпослуг, як це діє у Великобританії. Проте, на відміну від туманного Альбіону, в української держави для цього немає і найближчим часом не буде необхідних ресурсів.
При впровадженні цієї системи з'ясувалося, що держава може спрямувати на централізовану закупівлю медпослуг через єдиного закупника не більше 30% від необхідного обсягу фінансування, що де-факто перетворило одноканальну систему фінансування в триканальну: державний бюджет, місцеві бюджети, кошти пацієнтів. Законодавчого забезпечення цього досі немає.
На додаток, економічно геть необґрунтовані тарифи. Так, у 2020 році держава оплачувала медичному закладу за консультацію пацієнта лікарем-фахівцем 49,4 грн., тоді як тариф повинен бути в 5—7 разів вище і становити хоча б 70% від середнього тарифу приватних клінік, — лише тоді можна забезпечити лікарям гідну зарплату.
І так не лише з консультаціями. За проведення мамографічного дослідження держава у 2020 році платила 204,1 грн, тоді як на ринку — 300-470 грн. Проведення гістероскопії за програмою медичних гарантій коштувало 2 тис. грн, тоді як на ринку — 3,6—5,8 тис грн. Цитоскопіяза програмою медичних гарантій — 802,44 грн., на ринку — 1,3—2 тис грн. І так майже скрізь.
І знову про інфекції
Понад $5,5 млн технічної допомоги направили на розвиток та інформаційну підтримку програм імунізації, яку так само розробляли та контролювали зовнішні експерти. В підсумку маємо найнижчий рівень охоплення вакцинацією в Європі з повзучим зростанням кількості вакциноскептиків.
Приміром, всупереч рекомендаціям ВООЗ Україну примусово перевели з ацелюлярних на цільноклітинні вакцини, які характеризуються великою реактогенністю і кількістю побічних реакцій. Крім нас, цим шляхом не йшов у Європі ніхто.
Більше $15 млн технічної допомоги направлено на програми регулювання фармацевтичної галузі, тобто ці кошти витрачено винятково на розробку, лобізм та піар законопроєктів. Натомість цілком провалено механізм міжнародних закупівель, внаслідок чого 26 млрд грн. бюджетних коштів вивели з-під дії українського законодавства й віддали в розпорядження «міжнародних установ». І якщо ЮНІСЕФ та ПРООН відповідають цьому визначенню, то Crown Agents Ltd, через яку «прокачали» десяток мільярдів бюджетних гривень під комісію в 5%, виглядає звичайною прокладкою. Охочі можуть ознайомитися з трьома аудитами Рахункової палати на сайті цього органу парламентського контролю.
Більше $50 млн витрачено на програми розвитку системи громадського здоров'я та систему епідемічної безпеки. При цьому жодної адекватної альтернативи СЕС не створено. Її начебто мала замістити система Центрів громадського здоров’я (ЦГЗ), але та продемонструвала цілковиту недієздатність в умовах пандемії, бо була заснована не на централізованому адміністративному управлінні, як у випадку з СЕС, а мала регіональне підпорядкування. На місцевому рівні просто не знайшлося ресурсів для фінансування ЦГЗ, водночас у самого МОЗу не виявилося механізмів координації бюджетних механізмів з регіонами.
Як результат, Україна зустріла пандемію коронавірусу без належної системи епідеміологічного захисту, з величезними дірами в законодавчому та нормативно-правовому регулюванні цієї сфери, навіть без головного санітарного лікаря — людини, яка за законом має оголошувати епідемію і давати пропозиції щодо організації карантину.
Апофеозом розвалу системи та лобіювання інтересів бенефіціарів проєктів технічної допомоги стала спроба легалізувати наявний деструктив шляхом подачі до Верховної Ради законопроєкту №4142 «Про систему громадського здоров’я», за який навіть «зелена» більшість не наважилася проголосувати.
Навіть з другої спроби після докорінної переробки законопроєкту РНБО змушено було направити до парламенту звернення, в якому зазначалося, що його ухвалення становить загрозу національній безпеці України у сфері протиепідемічного та біологічного захисту.
Ну і вишенька на торті — понад $2,6 млн донори витратили на розвиток інститутів громадянського суспільства в системі охороні здоров'я. Тобто замість створення системи соціальної підтримки та допомоги громадським організаціям, які об'єднують і надають реальну допомогу широкому колу пацієнтів, було проінвестовано формування дуже вузького кола організацій, які займаються суто «освоєнням» коштів технічної допомоги в рамках проєктів різної, переважно піарівської, спрямованості.
Тому коли вчергове почуєте від міністра Степанова, що на трансформацію системи охорони здоров’я бракує коштів, поцікавтеся, як було використано ресурси донорської технічної допомоги і які сервільні функції в цьому процесі реалізували безпосередньо його підлеглі.
