Наприкінці листопаду «Укрзалізниця» запустила новий потяг за маршрутом «Одеса — Ізмаїл». Здавалося б — дрібниця. Втім для мешканців Одещини — зовсім ні. Адже до осені 2016 року українська Бессарабія з населенням більш як пів мільйона людей на півдні Одеської області була майже відрізана від решти країни. Дорога Одеса — Рені перебувала у жахливому стані. Аеропорт в Ізмаїлі давно занедбаний та перетворений на місце для автоперегонів. І тричі на тиждень ходив місцевий потяг «Одеса — Ізмаїл». Це все. Свого часу розповідь Віталія Кличка про те, як він їхав з Одеси у Рені, породила відомий мем «Відстань вимірюється не в кілометрах, відстань вимірюється в годинах». Тому запуск цього поїзду — надія на вирішення проблем, які накопичувалися десятками років.
Хоча ще у середині 1990-х приміські «дизелі» курсували між Одесою та Ізмаїлом, Рені, станцією Бессарабською та Арцизом. Що ж до електричок до Білгород-Дністровського і курортної Затоки, то вони їздили майже щогодини.
Але на початку 2000-х керівником служби приміських перевезень Одеської залізниці призначили такого собі Євгена Ткаченка, якого неформально вважали одним з «королів» приватних автобусних перевізників Одеської області. Саме тоді просто у будівлі Одеського залізничного вокзалу влаштували автостанцію «Привокзальна», яка приймала та приймає зараз велику кількість автобусів до Білгорода-Дністровського, Ізмаїла та інших міст і селищ Бессарабії. Електрички до Білгорода-Дністровського стали курсувати лише три-чотири рази на день, а «дизелі» взагалі «скінчилися». Залишився один лише потяг на Ізмаїл — два-три рази на тиждень.
Врешті-решт у 1997 році взагалі розібрали гілку між станціями Березине та Бессарабська — так порт Рені залишився «відрізаним» від української мережі залізниць.
Лише наприкінці 2016 року «Укрзалізниця» призначила принципово новий потяг сполученням Київ — Одеса — Ізмаїл. Він миттєво набрав шалену популярність як серед місцевих, так і серед туристів. Адже дозволяв без пересадок дістатися зі столиці до приморських курортів.
Втім, цей поїзд 280 км від Одеси до Ізмаїла долав більше ніж за 6 годин, витрачаючи майже годину на дві зміни локомотиву — в Арцизі та у Білгороді-Дністровському.
До 2018-го це навіть вважалося швидким. Адже щоб проїхати цю відстань на маршрутці по вщент розбитих дорогах, було потрібно ще більше часу.
Але коли у 2018-му уряд Володимира Гройсмана відремонтував дорогу Одеса — Рені, «Укрзалізниця» знову залишилася осторонь. Адже тепер автомобільним транспортом стало можливим дістатися з Одеси до Ізмаїла приблизно за 4 години.
А як щодо «експресу»?
З весни 2017 року почали прораховувати можливість запуску від Одеси до Ізмаїлу сучасного дизель-поїзда. Навіть без модернізації колій такий потяг був здатний подолати цю відстань за 4-4,5 години. Лише за рахунок оптимізації розкладу і відсутності необхідності перечіплювання локомотивів.
Єдина проблема — запускати не було чого. Старі дизель-поїзди угорського та радянського виробництва вже «втомилися» і не витримали б важкого профілю бессарабської залізниці з її крутими підйомами та спусками. А головне — старий потяг ніяк не міг стати політичним інструментом для місцевих політиків.
Ситуація змінилася лише наприкінці 2020 року, коли вийшло на фінішну пряму замовлення «Укрзалізниці» 2017 року на 6 дизель-поїздів Крюківського заводу. Одеська ОДА почала перемовини з керівництвом залізниці — але там не було з ким домовлятися, адже «УЗ» не мала постійного голови правління, а тимчасові керівники навіть не відповідали на звернення місцевих чиновників та журналістів.
Весь 2021 рік йшло мляве листування, аж до того моменту, як з Крюківським заводом нарешті розрахувалися — і він почав постачати готові новенькі дизель-поїзди.
Врешті-решт, після візиту Володимира Зеленського до Ізмаїлу, де президенту розповіли про місцеві інфраструктурні проблеми, 20 листопада 2021-го у тестовий рейс з Ізмаїлу до Одеси вирушив новий потяг під назвою «Дунайський експрес».
Непогано, але могло б бути краще
Квитки на новий потяг коштують дещо дешевше, ніж на маршрутки між Одесою та Ізмаїлом — 190 грн. проти 250 грн. Крім того, поїздом їхати комфортніше — вагони обладнані кондиціонерами, USB-зарядками біля сидінь та сучасними вбиральнями.
Одним словом, від самого факту запуску нового дизеля мешканці Одеської області були у захваті. Але людям не сподобався графік. З Одеси потяг вирушає о 19:50 та приїздить до Ізмаїла майже о першій ночі — коли міський транспорт вже не ходить і щоб дістатися з вокзалу додому, треба викликати таксі. У цьому випадку економії грошей порівняно з маршруткою вже нема...
Зі зворотнім напрямком ще гірше. Потяг вирушає з Ізмаїла о 1:30 ночі та прибуває до Одеси о 6:11 — фактично це нічний потяг, але поспати в ньому можна лише сидячи, ніякого комфорту та відпочинку. Та й потрапити на вокзал теж можна лише на таксі.
Немає й онлайн-продажу квитків, лише у касі та у провідників — адже потяг у категорії «приміських». І це теж незручно.
Втім, проблеми з розкладом та статусом потягу можна легко вирішити. І, скоріш за все, до середини грудня і розклад оновлять, і онлайн-продаж квитків запустять.
Більш серйозне питання — звідки взяти гроші на обслуговування нового маршруту. Донедавна взагалі вважалося, що пасажирські перевезення залізницею в Україні — глибоко збиткова справа. Але низка підвищень тарифів протягом останніх років показали, що за умови надання послуг високої якості українці готові платити високу ціну за квитки. А пасажирські перевезення виходять на рівень самоокупності або навіть прибутковості.
З місцевими та приміськими перевезеннями складніше, адже велику кількість пасажирів становлять ті, хто користується пільгами. А місцеві органи влади не відшкодовують такі перевезення. Втім, Одеській ОДА вдалося порозумітися з «Укрзалізницею». Місцева влада зобов'язалася відшкодовувати витрати на перевезення пільговиків; технічне обслуговування потягів на загальну суму не менше 5 млн. грн. на рік за маршрутами, які замовляє область чи громада.
Путін не пройде!
У відновленні зручного залізничного сполучення між Одесою та Бессарабією є і суттєвий політичний аспект. Відрізаність півдня Одеської області через бездоріжжя, відсутність потягів та закриття аеропорту в Ізмаїлі сприяла тому, що місцеві мешканці відчували себе покинутими Україною.
Це перетворило українську Бессарабію на полігон російської пропаганди, тим більше, що багато мешканців регіону їздили на заробітки до Росії, а російська мова у багатоетнічному краї відігравала роль міжнаціонального засобу спілкування.
Саме тому розвиток інфраструктурних проєктів на півдні Одещини великою мірою покликаний повернути мешканцям віру в Україну та можливість змін на краще без допомоги «старшого брата».
Втім, запуск нового поїзда в черговий раз продемонстрував і ряд критичних проблем, які теж мають геополітичне значення. Головна з них — південь Одеської області єднає з рештою країни єдиний залізничний міст, збудований ще 1954 року, — у Затоці через гирло Дністра. Якщо він «втомиться» або зазнає удару з боку диверсантів, південна Бессарабія буде відрізана. У разі масштабної російської агресії доправити туди військову техніку та боєприпаси без залізниці буде вкрай складно. До речі, 2015 року українські спецслужби вже ліквідували банду терористів, яка за російськими вказівками планувала підірвати цей міст.
Крім того, слід звернути увагу на необхідність електрифікації залізниці від Білгород-Дністровського до Ізмаїла. Це зробить залізничні перевезення швидшими та дешевшими, дасть змогу запустити у регіон справжні потяги «Інтерсіті», підвищить туристичний потенціал регіону та збільшить обсяги перевезення вантажів, що також сприятиме збереженню автошляхів від руйнування фурами.
Нарешті, залізниця конче потребує відновлення гілки від Ізмаїлу до Рені — це дасть можливість відновити роботу найбільшого порту на Дунаї та поєднати південь України залізничним сполученням через Румунію з портами Туреччини та Балкан.
