404

Сторінку не знайдено

Chas.News not found
Голос без помилок. Американка Луїза Глюк отримала літературного «Нобеля»

Нобелівську премію з літератури 2020 року присудили Луїзі Глюк  «за її безпомилковий поетичний голос, котрий своєю суворою красою робить індивідуальне існування універсальним». Вона перша жінка-поет, яка отримала літературного «Нобеля» після Віслави Шимборської, польської поетеси, що стала лауреатом у 1996 році.

Пошуки ідеалу

Вибір шведських академіків для багатьох став несподіванкою. Напередодні оголошення літературного Нобеля на букмекерському порталі Nicer Odds фаворитом ставок була Маріз Конде, французька письменниця родом з Гваделупи. Слідом за нею  Людмила Улицька з Росії. Третім значився Харукі Муракамі. Луїза Глюк займала 21 місце.

Критики другий рік поспіль саме Маріз Конде розглядали як ідеального кандидата на Нобелівську премію. Вона  «правильна». У своїх романах Конде досліджує расові, гендерні, феміністські і політичні проблеми. Все, що нині в тренді. Однак премію їй не дали.

Щоб зрозуміти мотиви Нобелівського комітету з літератури, варто пригадати події останніх років, що супроводжували присудження цієї номінації.

У 2017-му у скандал в дусі #metoo втрапив французький фотограф Жан-Клод Арно, чоловік поетеси і члена Шведської академії Катаріни Фростенсон. Його звинуватили в сексуальних домаганнях до 18 жінок. Ще через місяць стало відомо, що він взагалі спокусився на святая святих: до офіційного оголошення розкривав імена лауреатів, якими з ним конфіденційно ділилися дружина та її колеги.

Справа дійшла до втручання шведського короля Карла Густава XVI. Він скасував довічний термін призначення членів Нобелівського комітету. Після цього комітет з літератури порідшав на п'ять осіб. Серед тих, хто вирішує долю літературного Нобеля, залишилося лише 11 чоловік. Формально вони мали право визначити переможця 2018 року. Однак побоювання, що нагорода, присуджена усіченим складом, та ще й після скандалу, не викличе довіри, змусила Шведську академію в той рік нікому нічого не вручати.

Це правильне рішення. Склад Нобелівського комітету з літератури тих часів викликав у критиків роздратування. Наприклад, The Guardian писала про академіків з відвертим сарказмом: мовляв, ці люди вважають, що можливість поїсти в клубі Академії таке ж досягнення, як і наукові праці, завдяки яким вони туди потрапили.

Новий склад Нобелівського комітету з літератури відмовився від експериментів, у які інколи гралися колишні академіки: таких, як присудження премії Бобу Ділану за пісні чи Світлані Алексієвич за документалістику. Повернення на стезю класичних літературних текстів всі прийняли за переломний момент. Але вручення премії у 2019-му знову призвело до скандалу.

Петер Гандке, лауреат 2019 року, як з'ясувалося, водночас був великим письменником і людиною сумнівних поглядів. Під час війни в Югославії він підтримував Слободана Мілошевича. Як тільки Гандке вручили Нобелівську премію, критики відразу ж пригадали, як в 1996 році він ставив під сумнів вину сербських бойовиків у геноциді мусульман  боснійців. Джонатан Літтел, автор знаменитого роману «Благоволительниці», в якому розповідає про масові вбивства євреїв у Бабиному Яру від імені офіцера СС, так характеризував вручення Нобелівської премії Гандке: «Він, можливо, фантастичний художник, але як людина  він мій ворог, він сволота».

Академікам довелося виправдуватися, посилаючись на літературні достоїнства робіт Гандке.

Описані вище події створювали інтригу перед нагородженням 2020 року. Альфред Нобель заповів вручати премію «особі, що створила в області літератури найвидатніший твір в ідеальному напрямі». Але що таке взагалі «ідеальний напрям»? Суто літературна категорія, яка вимірює градус оригінальності, сміливості і творчого прориву? Або побоювання того, що автор як людина може виявитися тим ще сучим сином (або дочкою)?

Вибір Луїзи Глюк можна вважати асиметричною відповіддю втомленого від скандалів Літературного комітету на це питання. На букмекерських порталах її характеризують як «поетесу, яка найменш дратує з авторів, чиї твори регулярно зустрічаються в Instagram».

Самотність і терапія

Луїза Глюк народилася в 1943 році в Нью-Йорку. Зараз живе в Кембриджі, Массачусетс. Крім того, що вона пише вірші, Глюк  професор англійської мови в Єльському університеті. Дебютувавши як поет в 1968 році, отримала кілька престижних нагород, серед яких Пулітцерівська премія (1993 рік) і Національна книжкова премія (2014 рік). На її рахунку дванадцять збірок віршів і кілька томів поетичних творів.

Луїза Глюк/GettyImages

«Я була самотньою дитиною. Моя взаємодія зі світом була неприродною, вимученою, і найщасливішою я почувалась, коли читала. Ну, не все було так піднесено, я багато дивилася телевізор і без кінця їла», згадує вона в одному з інтерв'ю.

У підлітковому віці у Глюк розвинулася анорексія, яка стала визначальною проблемою того періоду її життя. В одному з есеїв вона описала хворобу як результат спроби відстояти незалежність від матері. В іншому  пов'язала патологію зі смертю старшої сестри ще до народження Луїзи: «Я зрозуміла, що в якийсь момент помру. Інтуїтивно я знала, що не хочу вмирати».

В останній рік навчання у середній школі дівчині знадобилося психоаналітичне лікування. Наступні сім років вона провела в терапії, яка, з погляду Луїзи, навчила думати.

Кравчині невидимого фронту. Як француженка та американка налагодили масове пошиття живих істот

Через свій стан Луїза Глюк не змогла вступити до коледжу. Натомість вона брала уроки поезії в коледжі Сари Лоуренс і відвідувала поетичні семінари в Школі загальної освіти Колумбійського університету. Пізніше вона зізналася, що розглядає поезію не як метод самодослідження, а як спосіб добувати сенси з втрат і болю.

Універсальна поезія

Глюк шукає універсальне, надихаючись міфами і класичними мотивами, присутніми у більшості її віршів. Голоси Дідони, Персефони, Еврідіки  кинутих, покараних, зраджених  це для неї маски трансформації «я». Настільки ж особисті, як і універсальні.

Завдяки таким збіркам, як «Тріумф Ахілла» (1985 рік) та «Арарат» (1990 рік), Глюк знайшла свою аудиторію як у США, так і за кордоном. Вже у «Арараті» об'єднуються три характеристики, притаманні її подальшим роботам: тема сімейного життя, строгого інтелекту і витончене почуття композиції.

Наприклад, у вірші «Проліски» зі збірки «Дикий ірис» 1992 року, за який Глюк присудили Пулітцерівську премію, вона так описує чудесне повернення до життя після зими:

Известно ли вам, что было со мной? Вам знакомо
отчаяние  вы должны
понимать, что такое зима.
Я не рассчитывал выжить
в тесной земле. Я не рассчитывал
снова проснуться, ощутить
во влажной почве моё тело,
способное к отклику, всё ещё
помнящее, как открыться
холодному свету
ранней весны
с испугом, да, но вновь среди вас,
с отчаянным криком радости
на холодном ветру нового мира.

(на жаль, Chas News не знайшов українського перекладу віршів Луїзи Глюк. Тому подаємо російський переклад Бориса Кокотова)

Підсумовуємо: Луїза Глюк не просто захоплена помилками і мінливими умовами життя. Вона поет радикальних змін, де стрибок вперед відбувається з глибокого почуття втрати. Дратувати тут точно нема чому.

Далека і супермасивна. Нобелівську премію з фізики вручили за вивчення чорних дір