Криза всередині політичної партії «Голос» продовжує поглиблюватись. В публічну площину вилився гучний скандал між керівництвом партії та народними депутатами. Минулого тижня стало відомо про виключення з лав політсили шістьох народних депутатів, які голосували за ініціативи провладної фракції «Слуга народу». Йдеться про Олександру Устінову, Ольгу Стефанишину, Соломію Бобровську, Ярослава Юрчишина, Романа Лозинського та Володимира Цабаля. Причиною такого рішення стала підтримка ними звернення до Конституційного Суду щодо законопроєкту, який надасть президенту право призначати голів Державного бюро розслідувань та Національного антикорупційного бюро України.
Враховуючи заяви голови партії Кіри Рудик про циклічні перемовини з Офісом президента щодо приєднання до коаліції разом зі «Слугою народу», звинувачення у співпраці з провладною партією виглядають дивно.
Згодом стало відомо, що політрада «Голосу» звернулася до контрольно-ревізійної комісії партії з проханням надати оцінку цьому інциденту та дослідити причини і обставини голосування членів фракції. Також повідомлено, що заяви окремих членів фракції щодо їх виключення з партії є такими, що не відповідають дійсності.
Але учасники конфлікту вже встигли звинуватити партійне керівництво в диктатурі та узурпації влади, співпраці з чинною владою, до якої партія знаходиться в опозиції. Сюди додалися нецільове використання партійних коштів та навіть купівля ботів для соцмереж.
На своїй сторінці в Facebook партія «Голос» повідомила, що дискусія всередині фракції та між партійцями повинна бути конструктивною. Рішення мають прийматися разом, а їх дотримання — обов'язкове для всіх. Винятків не буде, бо від цього залежить ефективність та виконання програми.
«Ми — політична сила, яка твердо стоїть на принципах демократії, патріотизму та відповідального лідерства. Ми вважаємо цю ситуацію ознакою наступного етапу розвитку організації, коли всі її члени мають усвідомити універсальність правил та процедур, що забезпечують ефективність та монолітність партії»,— йдеться в заяві політичної сили. А в коментарях під нею на повну потужність «гуляють» боти. Хоча і достеменно невідомо, хто їх туди запустив.
Гроші та влада
Фактично «Голос» розколовся на два табори — прихильників голови партії Кіри Рудик та тих, хто потрапив у партійну опалу. Залагодити конфлікт непублічно в політичній силі не змогли. Або не захотіли. Народний депутат Ярослав Юрчишин, назвав помилкою призначення Рудик головою партії. На своїй сторінці у Facebook він написав, що «є надія на полагодження конфлікту партійними засобами. Головна роль тут партійців Голосу, головний майданчик — з'їзд». Коли може відбутися з'їзд та чи порушуватимуть питання зміни голови партії, поки достеменно не відомо. «У нас внутрішній діалог», — заявив Chas News Роман Лозинський.
Рудик висловила свою позицію щодо конфлікту в інтерв'ю НВ. Ймовірно, політику не дуже важливо, щоб її думки дізнався широкий загал, адже матеріал доступний лише за платною підпискою.
Партію «Голос» створювали напередодні позачергових виборів до Верховної Ради 2019 року фактично під одного лідера — музиканта Святослава Вакарчука. Виборчий список сформували з «нових облич», лідерів думок, активістів-антикорупціонерів. Це дало змогу набрати 5,82% голосів виборців та створити парламентську фракцію на 20 народних депутатів.
В квітні минулого року Вакарчук вчергове не зрадив своїм політичним принципам та склав мандат народного депутата. Керівництво партією непостійний лідер передав Кірі Рудик, що очолювала Київську міську організацію «Голосу». Згодом до політичної сили приєднався шоумен Сергій Притула, він увійшов до політради (хоч і не надовго) та балотувався у мери Києва.
Наприкінці року у партії відбулася чергова ротація керівних органів. Сергій Рахманін, який очолював парламентську фракцію, склав повноваження, не пояснивши, чим викликано таке рішення. Його замінив Ярослав Железняк, якого називають близьким до Рудик. На початку 2021 року «Голос» залишився без державного фінансування. Національне агентство з питань запобігання корупції встановило, що партія протиправно сплатила за оренду офісів кількох територіальних організацій за рахунок державних коштів.
За словами співрозмовника видання в апараті партії, саме фінансування стало приводом для конфлікту серед політиків. «У нас і так дивна комунікація з фінансовими донорами, ми фактично залежні від державного фінансування. Втратили його, з'явилися запитання від донорів, додалися проблеми організаційного характеру, медійної підтримки. Депутати натякали, що на ефіри ходять тільки обрані керівництвом колеги», — каже джерело Chas News.
Антикризовий менеджмент
Останній рік «Голос» постійно намагався бути помітним у медійному полі. Вони збирали підписи за відставку міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, які не є необхідними для розгляду в Раді. Фракція офіційно повідомила про перехід в опозицію до чинної влади, народні депутати намагалися бути присутніми у кожному гучному процесі. Наприклад, Лозинський брав на поруки активіста Сергія Стерненка, якого засудили до семи років позбавлення волі.
Згідно з соціологічним опитуванням Центру Разумкова, на початок березня «Голос» були готові підтримати 3% виборців. Стільки ж у «Свободи» та в «Української стратегії Гройсмана».
Ймовірно, що публічний конфлікт може бути частиною піар-стратегії партії. Адже виборець побачить складну дискусію, пошуки правди та важкого вибору.
«Проєкт «Голос» створювався під одного лідера — Вакарчука, який пішов. Поки все добре, на багато речей згодні закривати очі, а ось криза спонукає з'ясовувати стосунки. Що ми й бачимо зараз. В перспективі партії треба шукати свою політичну нішу і нового лідера», — говорить виданню політолог Петро Олещук.
Фахівець з політичних технологій Олексій Голобуцький відзначає, що в нинішньому скликанні Верховної Ради лише партія «Батьківщина» не була створена безпосередньо під вибори. Всі інші з'явилися чи були перейменовані заради походу в парламент.
«У фракції «Голосу» є прагматично налаштовані депутати, які намагаються співпрацювати з владою. А є ті, хто розуміє, що голоси вони дають, але нічого не отримають взамін. За кількістю яскравих діячів політична сила випереджає всі інші фракції, а от яскравого лідера у них немає», — каже Chas News Голобуцький.
Він вважає, що частина представників «Голосу» вже зараз може створювати свій політичний проєкт. Вони мають підтримку в суспільстві та свого виборця.
Відзначимо, що український виборець має запит на політичні сили, що декларують проєвропейську політику. На цьому акцентують увагу фахівці з виборчих технологій, які створюють кампанії для політиків. Яскравий тому приклад — партія «Самопоміч», що мала значну підтримку на парламентських та місцевих виборах в 2014 та 2015 роках. На сьогодні політична сила не має навіть більшості у Львівській міськраді.
«Є частина виборців, які хочуть політичні партії, як у Європі. Без партійної бюрократії, відкриті, публічні (саме публічність «Голосу» багатьом імпонує), готові до обговорення. Наше суспільство ще не продукує подібні партії, це більше політичні проєкти під вибори, але вони довго не живуть», — пояснює Олещук.
Підсумовуючи, в українській політиці поки що не настав час ідеологічних партій. Останньою з таких була Комуністична партія, діяльність якої заборонили.
