404

Сторінку не знайдено

Chas.News not found
Хроніки судової реформи. Чи вдасться Зеленському перезавантажити систему

Проведення судової реформи є одним з пріоритетних завдань для президента України. Про це він заявив в інтерв’ю телеканалу «1+1». Для успіху реформи, за словами Володимира Зеленського, необхідне перезавантаження Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ) та Вищої ради правосуддя (ВРП). Саме на це спрямовані два законопроєкти, які парламент з високою вірогідністю може ухвалити цього тижня. Але чи достатньо цього, щоби судова реформа нарешті відбулася?

Шлях до банкрутства

Катастрофічна нестача кадрів у судах — одна з найулюбленіших тем українських ЗМІ. Зняті крупним планом сльози мами, що роками намагається через суд повернути свого маленького сина, якого відібрав колишній чоловік. Втомлений від очікування на судове рішення старенький, який місяцями не може добитися перерахування мізерної пенсії. Непрацюючі через відсутність бодай одного служителя Феміди суди. Картина справді не надто оптимістична. Через брак суддів у судах людям доводиться дуже довго очікувати на вирішення їхніх питань. Кажучи юридичною мовою, це є, по суті, обмеженням доступу громадян до правосуддя, порушенням гарантованого їм Конституцією права на захист прав і свобод у судовому порядку.

Вакантними на сьогодні є майже дві тисячі суддівських посад. Це майже третина всього штату суддівського корпусу, який до кінця цього року можуть покинути ще понад півтори тисячі суддів, вік яких наближається до пенсійного. Суттєвого поповнення суддівських лав при цьому не відбувається вже другий рік поспіль — з тих пір, як президент Володимир Зеленський зробив свій перший підхід до снаряду під назвою «радикальна судова реформа». Восени 2019 року за його ініціативи парламент ухвалив закон, який, крім іншого, передбачав припинення повноважень Вищої кваліфікаційної комісії суддів, що діяла в постмайданний період, починаючи з 2014 року. Цей орган суддівського врядування, від якого значною мірою залежить кадровий склад вітчизняної судової системи, новій на той момент владі дуже хотілося сформувати з нових людей. І по-новому. Але зробити цього не вдалося.

Чому? Існують дві основні версії. Однак перш ніж їх представити, необхідно пояснити, за яким саме принципом мав формуватися новий склад ВККС, згідно із законом №193-IX під складною назвою «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування».

За задумом Банкової, цей закон мав викорінити наслідки судової реформи Петра Порошенка і впровадити судову реформу Володимира Зеленського. Його основними фішками було скорочення кількості суддів Верховного Суду з 200 до 100 (що фактично означало перезавантаження ВС), створення при Вищій раді правосуддя комісії доброчесності та етики і, власне, запровадження нового порядку формування Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Нову ВККС планувалося створити на підставі конкурсу, який повинен був провести спеціальний новостворений орган, що так і називався — Конкурсна комісія. Вона мала складатися з шістьох осіб: трьох суддів або суддів у відставці, запропонованих Радою суддів України, і трьох міжнародних експертів, запропонованих міжнародними організаціями, з якими Україна співпрацює у сфері запобігання та протидії корупції. Закон прямо вказував: ці міжнародні організації мають бути з числа тих, які свого часу делегували представників у конкурсну комісію з відбору суддів Вищого антикорупційного суду України. І покладав обов’язок з формування цієї комісії на Вищу раду правосуддя.

ВРП — головний орган в системі судової влади країни. В його руках зосереджено фактично повний контроль за призначенням і звільненням суддів, а також за притягненням їх до відповідальності в разі дисциплінарних проступків. Також ВРП надає згоду (чи не надає) на притягнення до кримінальної відповідальності судді, якщо про це до неї надходить клопотання Генерального прокурора.

Так ось, повернемося до питання про те, чому ВККС так і не вдалося сформувати ані до 5 грудня, як того вимагав закон №193-IX, ані досі. Представники громадських організацій, що «спеціалізуються» на судово-правовій тематиці, вину за це покладають на Вищу раду правосуддя. За їхніми словами, ВРП затвердило таке положення про проведення конкурсу на зайняття посади члена ВККСУ, яке суперечило закону «Про судоустрій і статус суддів». А деякі його норми нівелювали роль міжнародних експертів у конкурсній комісії. Про це у своєму висновку заявив Центр політико-правових реформ, до якого згодом приєднались й інші ГО. Саме через це, на їхню думку, міжнародні партнери України відмовилися від делегування своїх кандидатів до конкурсної комісії з відбору членів ВККСУ.

У самої ВРП інша версія причини, через яку не вдалося сформувати ВККСУ. Вона двічі продовжувала термін формування конкурсної комісії, половина якої, до речі, швидко була заповнена представниками Ради суддів України, але через те, що міжнародники так і не надіслали своїх кандидатів, врешті-решт відмовилась від задуму. Вища рада правосуддя пояснила це недосконалістю президентського закону: «Внаслідок того, що закон не передбачає чітких прозорих процедур, міжнародні організації наразі утримуються від направлення кандидатур експертів до складу конкурсної комісії з відбору кандидатів до Вищої кваліфікаційної комісії суддів».

Спроба номер два

Минуло більше ніж півтора роки. А у вітчизняній судовій системі не відбулося ніяких позитивних змін. Ба навпаки — за цей час вона опинилася в ще глибшій кризі, що назовні виливається корупційними скандалами, політично вмотивованими рішеннями та ганебно низьким рівнем довіри українців до судової влади.

Щоб розв’язати бодай проблему кадрового голоду, президент Володимир Зеленський вніс до парламенту як невідкладний законопроєкт, що передбачає створення нової Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Відбулося це ще у червні минулого року. І лиш цього тижня Верховна Рада із суттєвою ймовірністю може його остаточно ухвалити. Але дискусії, що розгорнулися довкола документу, наводять на сумну думку: його ухвалення навряд чи покладе край проблемам, від яких потерпає українське правосуддя. Адже, за великим рахунком, в основі цих дискусій — питання не про те, як зробити правосуддя справедливим, незалежним і політично незаангажованим, а про те, хто буде його контролювати.

Невідкладний президентський законопроєкт, якому при реєстрації надали номер 3711, «маринується» у Верховній Раді вже понад рік. За цей час в ньому неодноразово мінялися основні смисли, до його номера встигла додатися літера (зараз він номінується як 3711-д) і по ньому вже відбулося голосування в першому читанні. Залишилося зробити лиш останній крок — ухвалити документ в цілому. Але розгляд законопроєкту у сесійній залі та голосування за нього обіцяють бути вельми непростими.

Напередодні громадські організації, які займаються проблемами правосуддя, виступили категорично проти ухвалення документу в тому вигляді, в якому його затвердив комітет ВРУ з правових питань. Фундація DEJURE, Центр протидії корупції та ВО «Автомайдан» у своєму спільному зверненні назвали чинну редакцію законопроєкту 3711-д «катастрофою для судової реформи». Оскільки в проєкті закону, на їхню думку, повністю нівелюється роль у доборі складу ВККС міжнародних експертів. А ключовий вплив на формування складу кваліфкомісії де-факто відводиться «нереформованій, корумпованій Вищій раді правосуддя: передбачається, що саме за ВРП буде фінальне рішення щодо того, хто увійде до складу ВККС». Це, наголошують представники громадськості, суперечить і рекомендаціям Венеційської комісії, і домовленостям України з міжнародними партнерами — ЄС та США. А також ставить під ризик отримання Україною фінансування від МВФ.

До речі, міжнародні партнери публічно солідаризувалися із українськими активістами. Так, Посольство США та представництво Європейського Союзу виступили із спільною заявою, в якій, акцентувавши увагу на необхідності постійного поступу України у боротьбі з корупцією та у судовій реформі, наголосили: «Ми вважаємо, що однією з найважливіших передумов успіху цих реформ є роль незалежних експертів, призначених міжнародними партнерами України, в комісіях, які вибирають та перевіряють посадовців для судової системи й антикорупційних установ України органів, що мають величезну вагу у визначенні майбутнього України».

Ще більш категоричним був президент Венеційської комісії Джанні Букіккіо, який заявив: «На жаль, закон 3711-д у вигляді, схваленому до другого читання, не відповідає рекомендаціям Венеційської комісії, ми його не підтримуємо», — відрізав Букіккіо.

Володимир Зеленський та Джанні Букіккіо, голова Венеціанської комісії

Нагадаємо, Венеційська комісія дорадчий орган Ради Європи з питань конституційного права, котрий надає висновки про відповідність проєктів законодавчих актів європейським стандартам та цінностям.

Камінь спотикання

Що ж так схвилювало міжнародних партнерів України і профільні громадські організації, змусивши їх бити на сполох? Як ви вже зрозуміли, мова знов про участь у відборі членів ВККСУ міжнародних експертів. «Наприкінці минулого року парламентський комітет підготував текст, який робив незалежною конкурсну комісію і враховував рекомендації «Венеційки». Його вже мали схвалювати, але ВРП просила не поспішати. Тепер зрозуміло, що почекати треба було, щоб переписати проєкт під ВРП», — коментує метаморфози законопроєкту Степан Берко, адвокаційний менеджер «Фундації DEJURE». Нова редакція законопроєкту нівелює участь міжнародних експертів у доборі ВККС та встановлює контроль Вищої ради правосуддя над формуванням кваліфкомісії. «Це дозволить ВРП сформувати лояльну собі ВККСУ, і про очищення судів від недоброчесних суддів можна буде остаточно забути», — запевняє Бурко.

Згідно із чинним варіантом законопроєкту, членів ВККСУ добиратиме конкурсна комісія з шести чоловік — трьох чинних суддів або суддів у відставці, яких делегує Рада суддів України, та трьох незалежних міжнародних експертів. Для перемоги у конкурсі кандидат до ВККСУ повинен буде отримати щонайменше чотири голоси — два від міжнародних експертів і два від суддів — членів комісії. Представники ГО переконані, що це дасть можливість суддям заблокувати призначення реальних агентів змін до ВККС. Тому виступають за зміну формули «2+2» на формулу «3+1», надавши перевагу голосам міжнародників.

Вовчий білет. Чому президент хоче ліквідувати Окружний адмінсуд Києва

Крім того, фінальне рішення щодо складу ВККСУ залишиться за Вищою радою правосуддя, оскільки конкурсна комісія повинна буде подати до неї по дві кандидатури на кожну вакансію у ВККСУ. Представники ГО побоюються, що навіть якщо доброчесні кандидати пройдуть відбір у Конкурсній комісії, то їх зможе відсіяти ВРП.

На думку першого заступника комітету ВРУ з питань антикорупційної політики Ярослава Юрчишина (фракція «Голос»), щоб забезпечити обрання незалежної ВККСУ, необхідно зменшити роль ВРП у процедурі відбору і збільшити вагу голосу експертів із міжнародною репутацією. «Ця формула не нова і якнайкраще спрацювала у ході добору суддів до Вищого антикорупційного суду України, куди не пройшов жоден кандидат із сумнівною репутацією. Замість того, аби просто повторити цю успішну практику, автори 3711-д вирішили закласти у відбір до ВККСУ лазівку, здатну нівелювати і навіть заблокувати справедливий конкурс», — упевнений народний обранець.

ВРП&міжнародники

Чому Вища рада правосуддя викликає таку шалену недовіру з боку громадських активістів та міжнародних партнерів України? Цей майже непублічний і мало цікавий широкому загалу орган, який до судової реформи, ініційованої після Революції гідності тодішнім президентом Петром Порошенком, називався Вищою радою юстиції і мав значно менший обсяг повноважень, завжди відігравав роль такого собі колективного «сірого кардинала» у судовій системі України. А найвпливовіші фігури вітчизняної судово-правової системи у різні роки або входили до складу цього органу, або навіть очолювали його. І дуже часто навіть після того, як йшли звідти, не втрачали впливу на нього.

З 1998 по 2010 роки членом ВРЮ був, наприклад, Віктор Медведчук. З 2009 по 2014 роки — Андрій Портнов, який разом з тодішнім Генпрокурором Віктором Пшонкою, головою Вищого господарського суду Віктором Татьковим та головою Центрвиборчкому у період президентських виборів 2004 року Сергієм Ківаловим складали основний центр впливу в судовій системі за часів Януковича. А в проміжку між 1998 та 2014 роками у складі ВРЮ перебувала теперішня голова Асоціації адвокатів України Лідія Ізовітова, яка з 2007 по 2010 роки займала посаду голови ВРЮ.

Усі вони належать не до суддівської спільноти, а до адвокатської. За дивним збігом обставин, нині Вищою радою правосуддя керує теж адвокат — Олексій Маловацький. Хоча і в статусі виконувача обов’язки голови. Разом з Павлом Гречківським його було обрано до складу нинішньої ВРП з’їздом адвокатів у 2019 році, незважаючи на те, що вони вже відбули один термін у складі ВРЮ. І хоча за законом «Про судоустрій та статус суддів» члени Вищої ради правосуддя можуть обиратися на чотири роки та не можуть бути обрані двічі поспіль, вони обійшли цю перепону, довівши в суді, що вперше їх обирали до іншого органу — Вищої ради юстиції.

Міністерство «правди». Навіщо створюють Центр протидії дезінформації

Саме Маловацький з Гречківським, за інсайдерською інформацією, останні три ріки є стейкхолдерами Вищої ради правосуддя. І саме через них на ВРП впливають їхні колеги по адвокатському цеху Медведчук, Портнов та Ізовітова.  

«Я наголошу, що ВККСУ не має бути пов’язана з Вищою радою правосуддя, доки останню не буде реформовано і не пройде відбір її членів. Склад Вищої ради правосуддя має бути переглянуто до того, як йому довірять призначення ВККСУ. Це обов’язкова умова, інакше судова реформа буде приречена», — прямо заявив президент Венеційської комісії Джанні Букіккіо. Коментуючи його слова у прив’язці до чинної редакції законопроєкту 3711-д, проти якої виступили громадські організації та міжнародні партнери України, Михайло Жернаков зауважує: «Президент «Венеційки» просто за статусом не може сказати «Це схема Вовка і Портнова», але по суті так воно і є».

Народний депутат Ярослав Юрчишин називає нинішню ВРП «узалежненою, несамостійною структурою, що неодноразово «відмазувала» від відповідальності та відправляла у почесну відставку замість ганебного звільнення низку суддів, які не мали б розраховувати на довічне утримання з боку платників податків». «Із плівок НАБУ нам відомо, що рішення ВРП ухвалювались після консультації з кабінетом голови ОАСК Павлом Вовком — підозрюваного у захопленні державної влади. ВРП неодноразово рятувала Вовка від відсторонення — той попри підозру продовжує виносити рішення іменем України. Таким чином, щойно добір до ВККС стане залежним від ВРП, членів ВККС фактично обиратимуть за вказівкою самого Вовка», — прогнозує Юрчишин.

Зеленський затвердив Стратегію розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства

Антипатія між активістами та міжнародниками з одного боку та ВРП з її соратниками з іншого є взаємною. На той час, коли скандальний законопроєкт ще не мав літери «д» у додатку і надавав перевагу у формуванні ВККСУ голосам міжнародних експертів, Лідія Ізовітова коментувала його так: «Конкурсна комісія із міжнародних експертів стає самостійним суб’єктом добору членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. І про яке народовладдя при формуванні судової влади тут йдеться? Де тут стаття 1 та стаття 5 Конституції України? Їх не те що не застосовують, їх навіть не помічають. У нас що — іноземці, міжнародні експерти проголошуються представниками народу України? Як бути з державним суверенітетом України? Чому ми маємо ділити нашу суверенну державу, нашу народну владу, у тому числі судову, з громадянами інших також суверенних країн? Чи немає тут ознак міжнародної політичної експансії?».

Менш емоційно, але по суті в такому ж ключі виступали й члени ВРП, стверджуючи, що ідея залучати міжнародних експертів до формування суддівського корпусу та органів суддівського врядування породжує сумнів у незалежності, суверенітеті нашої держави.

«Очевидно, саме участь міжнародників у доборі суддів є кісткою в горлі тих, хто хоче зберегти корупцію і політичну залежність судової системи і далі з цього наживатися», — говорить Михайло Жернаков.

Автора! Автора!  

І майже не чути в запеклій дискусії голосу автора законопроєкту 3711-д президента Володимира Зеленського. Про свої наміри реалізувати дієву судову реформу, яка гарантуватиме право кожного громадянина на чесний, незалежний та справедливий суд, глава держави заявляє регулярно та з задоволенням. І навіть обізнаний про кадровий голод у судах, заявляючи, що «систему мають заповнити професійні та порядні судді, які зможуть змінити негативне ставлення людей до цієї професії та відновити довіру українців до судової гілки влади». Однак при цьому говорить про неприпустимість ставити у залежність з проведенням кардинальних змін в українській системі правосуддя надання фінансової допомоги від Євросоюзу та МВФ, як це роблять міжнародні організації. А головне, абсолютно не переймається тим, що його невідкладні законопроєкти місяцями, а то й роками не ухвалюються парламентом, більшість в якому складає його політична сила. До речі, закон про ліквідацію ОАСК, який президент подав до Верховної Ради, лежить там без руху вже більше місяця.

Залишається сподіватися на те, що разом з законопроєктом 3711-д наступного тижня народні обранці розглянуть ще один президентський проєкт закону — під номером 5068. Ним обумовлюється створення Етичної ради – органу, який діятиме шість років і перевірятиме кандидатів перед обранням чи призначенням членами ВРП, а також проведе перевірку / відсів чинних членів Вищої ради правосуддя. І створення Етичної ради також передбачає механізми з міжнародним компонентом. Міжнародна спільнота, включно з Венеційською комісією, наполягає на тому, що і тут перевагу в ухваленні рішення за рівного розподілу голосів повинні мати саме міжнародні експерти. Однак чи вдасться Володимиру Зеленському переконати парламентську більшість проголосувати саме за такий варіант законопроєкту? А головне — чи захоче він це робити?

Здається, глава держави опинився перед дуже важким вибором. Адже від нього залежить, хто буде впливати на кадровий склад третини суддівського корпусу — тих майже 2000 суддів, які мають заповнити вакансії у судах. Особливо це важливо напередодні відкриття ринку землі. Адже по суті нинішня боротьба за вплив на судову владу — це боротьба за українську землю.