Володимир Курпіта — один з найвідоміших вітчизняних епідеміологів. В 2005 — 2009 роках він працював в Українському бюро Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), де займався напрямом боротьби з ВІЛ. Потім очолював Всеукраїнську мережу людей, які живуть з ВІЛ/СНІД (зараз — «100% life»), звідки у 2014 році перейшов на посаду голови Державної служби України з питань протидії ВІЛ-інфекції. А у 2018 році очолив Центр громадського здоров’я МОЗ (ЦГС) — структуру, на яку Кабмін поклав відповідальність за боротьбу з епідеміями.
Курпіті не вдалося знайти спільну мову з новою владою. Минулого року він залишив посаду. Втім, колишній чиновник відразу зазначає, що не має мети критикувати сьогоднішній МОЗ. Якщо він і вказує на допущені владою помилки, то робить це з єдиною метою — допомогти колегам.
— Київська школа економіки проводить математичне моделювання розповсюдження коронавірусу в Україні і запропонувала ряд сценаріїв — від «зеленого», найлегшого, до «чорного», найважчого. Який сценарій втілюється в життя?
— Проблема в тому, що вхідні дані для будь-якого математичного моделювання ми отримуємо з попереднього досвіду, а його у випадку з COVID-19 немає. При моделюванні пробували опиратися на дані, отримані під час епідемій попередніх коронавірусів — SARS чи MERS. Нічого не вийшло, тому що SARS-CoV2 розповсюджується не так. Пробували моделювати через грип, теж не вдалося. Через це будь-які прогнози сьогоднішньої пандемії завжди мають похибку достовірності. Наприклад, передбачення, які навесні надавав британський Imperial College School of Medicine, виявилися неспівмірними з тим, що насправді відбувається в Європі. Тому зараз вони не публікують прогнози.
Загалом коронавіруси завжди були в ланцюгу респіраторних вірусів. Осінньо-зимовий епідсезон починається з риновірусів, потім йдуть аденовіруси, до них приєднуються коронавіруси, і нарешті, «зверху» лягає ще й грип. Пік коронавірусів у попередні роки припадав на жовтень - листопад. Оскільки COVID-19 теж коронавірус, я сподіваюся, що для Північної півкулі жовтень - листопад буде піком епідемії, потім відбудеться стабілізація.
— Сьогодні МОЗ зафіксував 7,5 тис. нових хворих (інтерв’ю відбулося 28 жовтня — Прим. ред.). Наскільки відповідають реальності офіційні дані?
— Завжди є хворі, яких не виявляє офіційна статистика, це називається чутливістю нагляду. Наприклад, під час епідемії кору, за оцінками американських колег, чутливість нашого нагляду за кором коливалася від 40% до 60%. Грубо кажучи, МОЗ виявляв половину випадків. COVID-19 це не кір, але я думаю, що ми так само не виявляємо до 50% хворих.
З людьми розмовляти треба
— Такий низький процент виявлених хворих з COVID-19 — проблема української системи охорони здоров’я чи глобальна?
— Одна з особливостей COVID-19 — заразність захворювання в інкубаційному періоді і велика кількість безсимптомних хворих. Тому багатьох інфікованих виявити важко. Це глобальна проблема.
Основна проблема України — скажу крамольну річ — в тому, що МОЗ занадто спеціалізував відповідь на епідемію. Обґрунтовуючи протиепідемічні заходи, МОЗ посилається на рекомендації інфекціоністів та анестезіологів, які працюють з найважчими хворими. Але речі, які стосуються легких хворих, у тому числі відстеження соціальних контактів, залишаються поза зоною уваги. Приклади країн, які контролюють епідемію, доводять, що є лише два дієвих методи боротьби з COVID-19 — або жорсткі адміністративні заходи, які завжди порушують громадянські права (як у Китаї, В'єтнамі чи Південній Кореї), або ретельне відстежування контактів та застосування обмежень до них. Тут показовий досвід Туреччини, Великобританії й США.
Для відстеження контактів не потрібні вузькі фахівці, важливіше уміння комунікувати з людьми. Команди contact tracers збирають інформацію про контакти хворого, потім спілкуються з цими людьми і поясняють їм необхідність самоізоляції, те, що інакше вони наражають близьких на небезпеку. В Туреччині цим займаються дантисти, в США — соціологи, в Британії — соціальні працівники...
— Ви наводите приклад США. Але там ситуація дуже невтішна, ця країна один із світових лідерів по розповсюдженню COVID-19.
— А це вже проблема популізму влади. Дональд Трамп довгий час казав речі, які не можна говорити, — що вірус не страшний, маски не потрібно носити, достатньо полоскати рота... І люди, які його вважають лідером нації, прислухалися до його думки. Для України ця проблема теж притаманна, тому що у нас немає бажання однієї людини запровадити відповідальність за порушення карантинних норм.
— Хто ця людина?
— Арсен Аваков. Дотримання карантинних норм — виключно питання адміністративних порушень і штрафів за них. Це не медицина. У всьому світі саме поліція відповідає за дотримання карантинних обмежень. Наприклад, у Британії поліція щотижня виписує до мільйона штрафів.
Але Арсену Борисовичу це не вигідно (напевне, політично). Тому будь-які дискусії про можливість нового локдауну в Україні — розмови для бідних. Його не буде.
Нове — добре забуте старе
— Опоненти Уляни Супрун мають іншу думку про причини швидкого поширення COVID-19. Вони вважають, що ми не можемо ефективно відстежувати контакти хворих саме через ліквідацію СЕС, її епідеміологічного підрозділу, зокрема...
— Почну з другої частини запитання. В Росії є СЕС (у вигляді «Роспотребсоюза»). В Білорусі є СЕС. У Польщі є СЕС — Główny Inspektorat Sanitarny. У наших сусідів справи з розповсюдженням COVID-19 краще, ніж в Україні? Ні! Наявність цієї структури в жодній з перерахованих країн не запобігла епідемії.
Тим не менш, орган, який би здійснював епідеміологічний нагляд, країні справді дуже потрібен. Але коли команда Супрун прийшла у МОЗ і я очолив Центр громадського здоров’я, СЕС в Україні фактично вже не було, її функції були суттєво урізані.
Арсеній Яценюк лише формально скасував структуру, якої насправді вже не існувало. Розвалювати СЕС почали з середини 2000-х років. У Радянському Союзі СЕС забезпечувала повний контроль соціалістичної власності саме з точки зору безпеки — від відстані між будинками, необхідними, щоб у кожну квартиру потрапляло сонце, і до якості продуктів харчування і проведення епідеміологічних розслідувань. З розпадом СРСР, коли з’явився приватний власник, почалися конфлікти. Замість того, щоб реформувати СЕС, від неї почали «відкушувати» найласіші шматки.
Спочатку відокремилася архітектурно-будівельна інспекція, потім екоінспекція. У 2012 році залишки СЕС розділили на два блоки – у державній службі залишили інспекторів, а аналітично-технічний персонал перевели у структуру, яку назвали «лабораторні центри». Держслужбовці без госпрозрахункової діяльності лабораторних центрів самі заробляти не могли. А з боку держави СЕС стабільно недофінансовували. Тому загострилось питання корупції.
Коли ми робили ревізію залишків СЕС, знаходили речі, які на голову не налазять. Наприклад, діяла норма 1923 року щодо забезпечення милом хірургічних відділень. (Інспектор) СЕС приходить до лікарні і питає: «А де у вас в операційній мило?». Там відповідають: «Яке мило? ХХI століття надворі, ми давно для дезінфекції рук використовуємо більш дієві засоби — ось вони». А працівник СЕС: «Так, але тут повинно бути мило, це порушення, як будемо вирішувати?».
Тому у 2014 році залишки СЕС, службу захисту прав споживачів, ветеринарну і фітосанітарну інспекції вирішили об’єднати в єдину службу — Держпродспоживслужбу. Ідея уніфікувати органи, які займалися безпекою життєдіяльності людини, була правильною. Повноваження нової структури фактично копіювали повноваження американської Food and Drug Administation. У США FDA працює надзвичайно ефективно. Але на цю модель, знов-таки, наклалися українські реалії. Аграрії заводять у країну валюту і платять податки, а епідеміологічний нагляд — лише витрати для бюджету... Тому Держпродспоживслужба стала здебільшого займатися ветеринарним і фітосанітарним контролем та сертифікацією харчової продукції.
До того ж, у 2014 році з ініціативи МОН змінили закон «Про вищу освіту». І з числа медичних спеціальностей викинули медико- профілактичну справу.
Повторюся, коли це все відбувалося, Супрун у МОЗі ще близько не було. Здається, міністром тоді був Квіташвілі. Коли ми прийшли в МОЗ, мали у підпорядкуванні лише 27 лабораторних центрів, обсяг фінансування яких складав 1,6 млрд грн на рік. При цьому жодних контрольних функцій у них не лишилось. Більш того, за кілька років там вже не було б кому працювати, бо, як я вже казав, у вишах перестали готувати епідеміологів. Інтернатура з епідеміології залишилася, але на неї приходило 10 - 11 людей на рік на всю Україну.
Перше, що ми зробили, — з 2017 року відновили спеціальність «громадське здоров’я». Але поступати на неї абітурієнти не хотіли. Тоді ми спробували піти через магістерську програму, брати на неї студентів без медичної освіти. Базові медичні знання, потрібні епідеміологу, — про патогенез інфекційних хвороб та життєвий цикл їхніх збудників, можна дати швидко. Головне — вміння аналізувати дані. А з цим економісти, фінансисти чи біологи дають раду не гірше медиків. У 2018-му програма запрацювала. Зараз вже 16 вишів мають магістерські програми з громадського здоров’я. Наступного року очікується перший випуск.
— Гаразд, проблему з кадрами ви вирішили. Але головний постулат медичної реформи «Гроші йдуть за пацієнтом» у випадку епідемій не працює.
— З цією метою в бюджеті 2020 року з’явилася нова програма, яка так і називається, — «Громадське здоров’я». Це не програма медичних гарантій, її фінансують за принципом цільового характеру. Наприклад, нам потрібно стежити за грипом. Ми виділяємо 15 - 20 реперних точок і отримуємо від них регулярну інформацію. Цієї інформації достатньо, щоби модулювати ситуацію для всієї країни.
Те ж саме з лабораторіями. Лабораторії — це передусім сучасне обладнння та наявність висококваліфікованого персоналу. У міжепідемічний період для України достатньо 4 — 5 центрів, які має підтримувати та розвивати держава. Решта структур має конкурувати за фінансування під конкретні програми на відкритих конкурсах.
Перехід на таку систему фінансування дозволив знаходити фінанси під інші епідеміологічні програми, на які до цього не було грошей. Наприклад, з ВІЛ та туберкульозу. Крім того, ми почали проводити інформаційні кампанії з вакцинації. Найчастіше обговорюють, чи МОЗ закуповує в достатньому обсягу вакцини. Але програма з вакцинації — це не тільки наявність вакцин, це пропаганда вакцинування, це контроль за належними умовами зберігання. У разі необхідності — оновлення обладнання. Наприклад, у деяких амбулаторіях в селах вакцини зберігали в холодильниках «Донбас» 60-х років, таких, з випуклими ручками. Всередині там був такий шар льоду, що про дотримання температурного режиму взагалі говорити сенсу не було.
Більш того, ще у 2018 році розробили проєкт закону «Про систему громадського здоров’я», який передбачав упорядкування стосунків з Держпродспоживслужбою та місцевими органами влади. Незважаючи на конфлікт між МОЗ та Комітетом ВР з охорони здоров’я, ми змогли знайти компроміс — домовилися, що ініціатива подання проєкту виходитиме від Комітету, а не від МОЗ. Завдяки цьому законопроєкт пройшов слухання у профільному комітеті ВР. Але на погоджувальній раді його завернули.
Нелогічний світ
— Чому?
— Володимир Гройсман не хотів заглиблюватися у проблему громадського здоров’я і відмахувався від спроб обговорити важливість цього питання, оскільки вважав, що ми хочемо відродити СЕС, яка брала хабарі. Ми ж живемо не у ідеальному світі, де працює виключно логіка...
— Добре, але зараз вже немає ні Гройсмана, ні Супрун. Є шанси, що дієвий орган епідеміологічного контролю з’явиться за цієї влади?
— Зараз запропоновано оновлену редакцію законопроєкту «Про систему громадського здоров'я». Він визначає, що на новий орган покладатимуться функції контролю за захворюваннями, передусім через аналіз інформації про стан здоров'я населення та проведення розслідування спалахів. Це може дати непоганий результат.
Хоча залишається велика кількість запитань про повноваження місцевої влади, якій передали ряд регуляторних повноважень (у рамках реформи децентралізації — Прим. ред.). Є немало побоювань, що місцева влада діятиме в інтересах окремих осіб або груп. Яскравий приклад — Маріуполь. Там через викиди меткомбінату рівень легеневих хвороб зашкалює. Всі про це знають. Чи піде місцева влада проти містоутворюючого заводу? Чи виправить ситуацію санітарний інспектор з державного органу? Відповіді на це питання у законопроєкті немає. Також він не визначає чітко повноваження нового органу щодо біологічного захисту, готовності та реагування на пандемії.
У другій частині інтерв’ю Володимира Курпіти читайте про те, як президентський піар спотворює розумні ідеї, про початок масової вакцинації від коронавірусу та нестачу кисню у госпіталях.
ФОТО: Getty Images, УНІАН
