Нещодавно у соцмережах почали жваво обговорювати доцільність регулювання банківської комісії за обробку карткових платежів, еквайрингу. Представники торгових мереж наполягали на законодавчому обмеженні такої комісії, аргументуючи це тим, що вони вимушені підвищувати ціни на товари та послуги, а це б’є по гаманцю споживачів.
Спалах інтересу у соцмережах до цієї, досить вузької, теми пов’язаний з тим, що 19 лютого Верховна Рада в першому читанні підтримала проєкт закону №4364 про платіжні послуги.
До другого читання в ньому якраз може з'явитися норма про обмеження комісії.
У світі не існує єдиного підходу до регулювання комісій за еквайринг. Наприклад, у США комісію за обслуговування карток жодним чином не регулюють і вона значно вище, ніж будь-де в Європі. Європарламент рекомендує країнам ЄС встановлювати комісію у розмірі 0,2% для дебетових карток та 0,3% для кредитних, хоча реальна винагорода за еквайринг суттєво відрізняється від цих цифр.
Втім, розглядаючи світову практику, можна дійти висновку про те, що втілення подібної ініціативи принесе перш за все проблеми не банкам та платіжним системам, а користувачам платіжних карток.
Показовим є приклад Іспанії. У 2005 році в цій країні під тиском уряду основні торгові асоціації підписали п’ятирічну угоду про зменшення комісій за обробку карткових платежів. Надходження за надання карткових послуг за ці п’ять років зменшилися на €3,3 млрд. Одразу ж збільшилась вартість обслуговування карток — емітенти були змушені компенсувати цю суму, збільшивши тарифи більш ніж на 50%. Довелося збільшити комісії і за обслуговування боргу та овердрафти.
Роздрібна ж торгівля за ці п’ять років скоротила витрати на €2,7 млрд. Втім, зі статистики видно, що це аж ніяк не вплинуло на рівень цін у країні.
Загалом на прикладі країн Європи можна переконатися у відсутності зв’язку між комісіями за еквайринг та рівнем споживчих цін. У Польщі комісія є найвищою у Європі — 1,5%. В Хорватії та Румунії — 1,3—1,5%. В Іспанії та Угорщині – 0,2% та 0,3%. Але що з цього випливає?
Як я вже згадував, у світі немає єдиної концепції регулювання комісій за обслуговування платіжних карток. Ті країни, в яких таке регулювання діє, вважають, що у сфері платіжних карток існує ринкова неефективність (тобто ціни неможливо обґрунтувати балансом між попитом та пропозицією). Платіжні системи та банки встановлюють занадто високі комісії, тому їхнє законодавче регулювання має спонукати споживачів і продавців робити правильний вибір, коли справа доходить до платіжних інструментів.
Однак, як ми бачимо хоча б на прикладі європейських країн, наразі немає достовірних оцінок оптимальної комісії. До того ж, регулювання тарифів на обслуговування карток може стати тим випадком, коли торгівці через лобіювання та суди займаються узгодженими антиконкурентними діями, вдаються до «картельної змови», результатом якої є зниження цін для своїх членів. У двосторонній індустрії узгоджені дії однієї сторони завжди призводять до збільшення витрат іншої.
Приватбанк вже заявив, що в разі законодавчого обмеження буде змушений відключити послуги безконтактної оплати від Apple та Google через їх збитковість для банку. Інші банки, швидше за все, підуть схожим шляхом. Розвиток безконтактних технологій в країні може якщо не зупинитися, то значно загальмувати.
Побічним ефектом лобістських зусиль великих ритейлерів може стати тиск, що відчуватиме малий бізнес. Великі мережі у разі ухвалення законодавчих обмежень можуть узгоджувати комісії безпосередньо з надавачами послуг еквайрингу. У малого та середнього сегменту така можливість відсутня.
Окрім того, втручання уповільнить темпи витіснення готівки з ринку, що потенційно ускладнює контроль за тіньовою економікою.
Нарешті, зниження комісій в поєднанні зі зниженням конкуренції призведе до зменшення стимулів до інновацій, що має вирішальне значення для безпеки платежів і боротьби з картковим шахрайством — а ця проблема в Україні стоїть вкрай гостро.
Підсумовуючи, ми можемо переконатись в тому, що поки ніхто точно не скаже, яким саме чином законодавче регулювання комісій за послуги еквайрингу може позначитись на кінцевих споживачах послуг — власниках карток; подібні практики країн Заходу наразі не демонструють того, що вони хоч якось від цього виграють; розвиток швидких та зручних безготівкових методів оплати може зазнати значного удару; не виключена можливість антиконкурентних дій у великих мережах ритейлерів, що може негативно позначитись на ринку в цілому. Одним словом, на мою думку, питання законодавчого регулювання комісій в Україні зовсім не на часі.
