Стріми з Києва, які шерять цими днями родичі та друзі, нагадують ситуацію «кліматичного колапсу». За останні декілька років у Стокгольмі я відвикла від того, що сніг, дощ чи ожеледиця можуть паралізувати місто. Сніжить тут в рази більше, ніж у Києві. Але аварій при цьому чомусь обмаль навіть за ожеледиці. Довго не розуміла, чому так, аж доки не потрапила на шведські водійські курси.
Своє водійське посвідчення в Україні я отримала невдовзі після 18-ти. З усього теоретичного курсу запам’яталося лише заняття, де нам розповідали принцип роботи двигуна на прикладі якогось ВАЗу.
Моїм першим і єдиним інструктором був тато. Він же навчив мене не дивуватись агресивній поведінці водіїв на українській дорозі, натомість дотримуватись загальної динаміки — тобто високих швидкостей, щоб не спровокувати аварію.
Я досі пам’ятаю «заглушки» для пасків безпеки, які мали паралізувати сигнал в «розумних» автівках, і наші з ним сварки з цього приводу… І от, опинившись у Швеції, я одразу поставила собі за мету змінити психологію водія, сформовану таким бекграундом.
Під час пандемії коронавірусу в Швеції сформувались дві досить помітні тенденції. Перша: люди стали масово купувати приватні садиби — відповідно, цей тип нерухомості значно виріс у ціні. Друга — населення стало масово реєструватися на отримання водійських прав — насамперед через бажання уникати міського транспорту та скупчення людей. Раніше серед шведських містян такого ажіотажу не спостерігалося: більшість задовольняв громадський транспорт.
Процес отримання прав у Швеції, якщо не маєш навичок кермування, у 4—5 разів більш витратний, ніж у Києві, — біля €2 тис. Але тут на вас чекатиме не «політінформація», а реальна практика, полігон і доступ до онлайн-платформи Elevcentralen, де можна відпрацьовувати тести, забронювати практичні заняття й відслідковувати звіти інструкторів щодо свого водійського прогресу.
Для початку потрібно пройти вступне заняття разом з куратором. Ним може стати ваш родич чи знайомий, який має шведські водійські права і дозвіл на кураторство зі Шведської транспортної адміністрації (Trafikverket).
Начебто все дуже схоже з Україною. Але не в момент складання іспитів, доступ до яких відкритий лише тим, хто прослухав лекції з так званих «ризиків». Risk-1 — про шкоду вживання алкоголю, наркотиків і певних ліків під час керування авто, про небезпеку підбурювання друга-водія на швидку їзду, про недотримання правил чи про керування у стані втоми і так далі.
Здавалося б, очевидне. Проте, якщо подивитись щорічну статистику аварій, то в 2019 році в Швеції зареєстровано 26 тис. випадків керування в нетверезому стані. За даними 2019 і 2020 років, у ДТП на дорогах країни загинуло відповідно 223 і 190 людей. І це на 10,2 млн населення.
У 2020 році в Україні сталося 168 тис. ДТП, у яких постраждало 26,1 тис. осіб і загинуло 3,5 тис. Отже, 190 загиблих за весь рік у Швеції проти 3,5 тис. в Україні. Українців майже вчетверо більше, ніж шведів, тобто смертність на дорогах в Україні практично у п’ять разів вища, ніж у Швеції.
Українська летальна статистика є вищою навіть за німецьку, де на 80 млн населення водіями є майже половина, і деінде дозволяється сідати за кермо після бокалу пива. Проте в 2019 році в Німеччині на дорогах загинуло трохи більше за 3 тис. осіб. Тобто понад в два рази менше, ніж в Україні, якщо перерахувати на загальну кількість населення.
Наприкінці заняття з Risk-1 нам показали документальний фільм — збірку інтерв’ю: мами, чия 17-річна донька загинула в аварії з нетверезим водієм; 30-річної дівчини, в яку в’їхав п’яний водій і тепер вона з 14 років прикута до візка; хлопця, що врізався у дерево, будучи п’яним, і його друг, котрий знаходився поруч, помер на місці. Увесь цей відеоряд зайвий раз примушує замислитися про цінність життя.
Risk-2 — орієнтоване на практику 6-годинне заняття, яке проходить на спеціальному симуляторі автівки, що несподівано перевертається і ти повисаєш на паску безпеки головою вниз. Скажу, це доволі неприємне відчуття, коли пасок безпеки тисне на груди, а до голови припливає кров. Але це єдиний шлях навчитися безпечно вибиратися з перевернутої машини, уникнувши травмувань. До того ж, відтепер ці неприємні відчуття випливають з глибин пам’яті щоразу, як я сідаю за кермо…
Після проходження цього тесту група отримує ключі від тренувальних автівок на «ковзанці» (halkbana). Це спеціальна траса, на якій потрібно розганятись до визначеної тренером швидкості та втримувати авто на різних типах поверхні, зокрема й на напрочуд мокрій. Тут можна практично навчитися визначати довжину гальмівного шляху — на сухій та вологій поверхнях, зокрема під брандспойтами. І, як результат, відчути межу явного перевищення швидкості.
У це ж заняття входять рекомендації, як поводити себе, якщо раптом зіткнешся з лосем чи кабаном. У Швеції реєструють до 54 тис. зіткнень з лісовими тваринами в рік. Поліція завжди відслідковує місця, де сталася аварія, і робить відповідні позначки на трасах.
І дещо про етику водіння по-шведськи. На дорогах країни — величезна кількість знаків та навдивовижу чітка дорожня розмітка. Дотримання швидкісних рамок доволі ригористичне — якщо стоїть знак «30 км», а ти «втопив» 33 км/год, із вірогідністю 99% тобі прилетить штраф.
Зони біля шкіл, дитячих майданчиків чи території з приватними будинками завжди з чітко регламентованим швидкісним режимом, «лежачими поліціянтами» та знаками, що постійно нагадують про раптову появу дитини на дорозі.
Одним словом, покермувавши у Швеції, я можу рекомендувати своїм українським друзям викинути заглушку для паску безпеки і завжди їздити пристебнутим. Купити в автівку дитяче автомобільне крісло чи спеціальну подушку для дітей зі зростом вище 135 см. Причепити дитині на одяг і сумку рефлектор чи ліхтарик, щоб її було краще видно в темряві на дорозі.
Завжди шкода дітей, з яких могли вирости прекрасні вчені, лікарі і лікарки, художники і художниці, поети і поетеси, але які загинули під колесами авто чи вилетіли через лобове скло під час зіткнення.
Зрештою, забудьте фразу «А чого я? Хай інші роблять». Відповідальність — це все, що від вас потрібно. Особливо — під час снігових заметів.
