«Люди, які проголосували за «Голос», думаю, не дуже щасливі». Петро Чернишов — про невдалі інвестиції та «Укрзалізницю»

Петро Чернишов — один з найдосвідченіших топменеджерів нашої країни. Очолював Carlsberg Україна та «Київстар». У липні 2019 став одним із членів наглядової ради фармакологічної компанії «Фармак».

Чернишов розповів Chas News не лише про роботу у новій сфері, а і згадав, чому покинув «Київстар» та про те, чи має до цього стосунок тогочасний президент Петро Порошенко. Поділився історією про невдалу політичну інвестицію у партію «Голос» та розмову з Святославом Вакарчуком після того, як той склав мандат.

— У одному із інтерв’ю мій колега назвав вас «найбільш буйним топменеджером в Україні», якому вдавалося неодноразово змінювати сфери роботи: FMCG, телеком, тепер фармацевтика. Навіщо вам такі круті віражі?

— Це ненавмисно, просто так складалися обставини. Наприклад, фармацевтику я не обирав. Філя Жебровська (голова наглядової ради компанії «Фармак» — Прим. ред.) запросила мене ввійти у наглядову раду компанії, хоч ми і не були особисто знайомі. Під час першої зустрічі вона, прямолінійна та харизматична, справила на мене дуже хороше враження. Я зрозумів, що можу принести компанії користь і навчитись чомусь новому. Адже «Фармак» зараз проходить через системну трансформацію бізнесу, а в мене в цих процесах чудовий досвід.

— Колись ви говорили про те, що ваше завдання як топменеджера — не давати відповіді, а ставити правильні питання. Які питання ви вже встигли поставити у «Фармаку» і чи знайшли на них відповіді?

—Не можу розповісти про питання, які поставив менеджерам, і оголосити відповіді, які почув, адже це комерційна таємниця. Але висловлювання про питання поясню. Маленький менеджер ставить питання «Чому це відбувається?», середній — «Що відбувається?», а топ повинен запитувати «Хто все це робить?».

Адже лише розібравшись, хто за що відповідає, можна призначити правильних людей на відповідні посади. Тому сьогодні моє завдання — брати участь у розробці стратегії компанії та пошуку і прийомі на роботу нових топменеджерів. До виробничого процесу, звісно ж, стосунку не маю. Для цього потрібні вузькопрофільні знання фармацевтичної галузі. Але от у питаннях продажу, маркетингу та фінансів я активно беру участь.

— Існує мантра, яку постійно повторюють в Україні: у нас кадровий голод та немає потрібних людей. Як з цим справи у фармакологічній сфері?

— Про нього говорять у будь-якій сфері та у будь-якій країні. Відкриваю газету Financial Times — читаю про кадровий голод, дивлюсь американські новини — чую про кадровий голод. Тому це не суто українська проблема.   

Взагалі, не варто слухати людей, які говорять, що український бізнес специфічний і відрізняється від світового. Ні, він такий же, як і всюди. Десь кращий, десь гірший.  

Я люблю одну історію про підбір кадрів. Якщо ми будемо людей вчити на роботі — вони навчаться і розбіжаться. Якщо ми їх не вчитимемо — вони будуть непрофесійними і залишаться у нас. Що краще?

Багато роботодавців не навчають своїх співробітників, хочуть, щоб наймані люди перетворились на приватну власність компанії. Але цей варіант не працює. Тому я вважаю, що ті, хто розповідає про кадровий голод, просто не хочуть пропонувати конкурентну заробітну платню людям, не вміють зацікавлювати їх та не діляться успіхом. Тому з ними і ніхто працювати не хоче.

Про «Укрзалізницю», президента Зеленського та посаду міністра

— Ви розповідали про те, що любите зізнаватися у власних помилках. Згадайте минулорічні.

— Одразу спадає на думку одна ситуація. Але не знаю, чи можна це назвати помилкою: у 2020-му намагався стати керівником «Укрзалізниці». Брав участь у конкурсі, дійшов до фіналу разом з людиною, яка теж мала стосунок до компанії «Київстар» (Володимир Жмак, у 1997—2010 роках працював на керівних посадах у «Київстарі» — Прим. ред.). Своє бачення та стратегію я навіть представляв Володимиру Зеленському. У підсумку, на останньому етапі програв.

Моя дружина вважає: дуже добре, що так склалось. І я з нею згоден, адже зараз у мене є work-life balance. Погодьтесь, якщо б я був головою «Укрзалізниці», наша розмова проходила б зовсім по-іншому. І я б отримав купу неприємних питань. І не лише від вас.

— Як думаєте, конкурс на посаду голови «Укрзалізниці» проходив чесно?

— В Україні дуже часто прийнято звинувачувати якісь «вищі» сили у власному програші — офіс президента, Кабмін, олігархів чи ще когось.

На початку конкурсу було 30 людей, я дійшов до фіналу. Тож точно не безнадійний. Те, що програв, — лише моя помилка. Десь недопрацював. Загалом, не хочу прикривати власні помилки якимись злими підступами.

— Ви сказали, що представляли проєкт розвитку «Укрзалізниці» Зеленському. Чи складає він враження менеджера, який вміє ставити правильні питання?

— Зустріч, яка у нас була на тему «Укрзалізниці», мене цілком влаштувала. Він ставив дуже професійні питання, тобто був явно готовий. Тож нічого поганого сказати не можу.

— Ну, можна і не лише погане…

— Всюди заведено політиків критикувати. І не лише в Україні. Але саме після зустрічі щодо «Укразалізниці» його нема за що його критикувати.

— До речі, а у політику не плануєте піти? Вас у команду Зеленського не кликали?

— Мені тричі пропонували посаду міністра. В тому числі і за президента Зеленського, коли прем’єром був Гончарук. Я ходив на зустрічі, дискутував, слухав аргументи. Тепер переконаний: якщо мені знову запропонують посаду міністра, одразу відмовлюсь і навіть на зустріч не піду.

— Чому?

— Політика відрізняється від управління великим бізнесом, і я у першій не як риба у воді. Ось «Укрзалізниця» або якась схожа держкомпанія — місця, де я можу показати свою компетенцію та досягнути хороших результатів. А управління міністерством — не моя історія. Загалом я дуже радий, що ні разу не погодився на ці посади.

Про ОВДП, партію «Голос» та Святослава Вакарчука

— Давайте трішки поговоримо про інвестиції. Куди плануєте інвестувати у 2021 році, до яких компаній приглядаєтесь?

— Не лише приглядаюсь. У січні вже встиг зробити свою першу інвестицію. Але деталей розповісти не можу. Лише скажу, що це венчурний фонд.

— До ОВДП (облігацій внутрішньої державної позики) як ставитесь? Вкладали туди свої кошти?

— Я багато та серйозно інвестував у гривневі ОВДП і продовжую це робити. Це правильний та надійний предмет для інвестицій. Адже держава повинна бути дуже нерозумною… я б навіть сказав, супернерозумною, щоби зробити дефолт за національною валютою.

Відповідно, дефолт в гривнях уявити не можу. Ризик пов'язаний лише з кореляцією курсу. Тому інвестори вимагають підвищену прибутковість. Зараз вона складає, здається, 11% річних. Крім того у ОВДП мене приваблює те, що це чистий дохід — не потрібно платити податків, на відміну від банківських депозитів. І ще ця сфера прекрасна тим, що у будь-який день з ОВДП можна вийти. І все це зробити онлайн.  

— Перед останніми парламентерськими виборами ви вклали у партію «Голос» 500 тис. грн. Чи вважаєте це вдалою інвестицією?

— Ні, тому що партія «Голос», м'яко кажучи, не дуже успішна. Я зараз говорю не про те, що вона завела у Раду мало людей, це ж були лише перші вибори для цієї політсили. Суттєва проблема, як на мене, в історії з лідером, який усіх несподівано усіх покинув. Тому ті люди, які проголосували за «Голос», думаю, не дуже щасливі. Також мені не дуже зрозуміла політична позиція партії. От за що виступає «Голос»?

— А чи спілкувалися ви з цього приводу з кимось з партійців? Чи не казали: « Я вам гроші давав, а ви...»?

— «Дав вам грошей, тепер відпрацьовуйте» — це дурний, олігархічний підхід. Але про те, що я не дуже задоволений, сказав кільком потрібним людям. Втім, у партії є й інші спонсори, можливо, вони задоволені. Точно про це сказати не можу.

— Ви говорили з Святославом Вакарчуком після того, як він вчергове склав мандат?

— Так, спілкувався.

— І як пройшла ваша розмова?

— Знаєте, згадався радянський анекдот. Діти в дитячому садку почали матюкатися. Батьки прийшли і кажуть директору дитсадка: «Як так, чому наші діти почали раптом матюкатися?». Директор відповідає: «Хм, дивно. У нас проходив ремонт і один з малярів впустив відро з фарбою на іншого. Той, на якого впало відро, сказав: «Вася, ти не правий». Може, після цього діти почали матюкатися?».

Словом, я теж сказав, «Слава, ти не правий».

— Чи плануєте надалі інвестувати у політичні партії?

— Поки такого бажання немає. Але я не знаю, які партії з'являться у майбутньому. В Україні вони створюються дуже швидко, раптово і несподівано.

Про освітній проєкт та перспективи онлайн-навчання

— Вже кілька років ви займаєтесь математичною школою «Контора Pi». З якими труднощами зіткнулись під час реалізації освітнього проєкту?

— Зараз закінчується один з навчальних проєктів для вчителів математики. Ми проводимо його онлайн. Залучили 212 вчителів зі всієї країни та підвищуємо їхню кваліфікацію на вебінарах у Zoom. Для цього спеціально найняли відеопродакшн та зняли 36 роликів. Вся організація відбувається за мої кошти. Щоб охопити цих вчителів, мені довелось витратити приблизно $24 тис. Але в Україні викладачів математики майже 20 тис., а фінансувати все з власної кишені я не можу.

Тому головна проблема сьогодні — відсутність кооперації з Міносвіти. За попереднього міністра Анни Новосад планували провести вебінари, які б профінансувало міністерство. Але міністр змінився. І, поки міністерство займається своїми справами, ми робимо те, що можемо, самостійно. У наступному навчальному проєкті плануємо охопити ще 150 вчителів.

— Чи зможе онлайн-навчання замінити шкільні уроки? 

— На жаль, практика показала, що, перейшовши в онлайн, шкільна освіта дуже втратила в якості. І на це є кілька причин. По-перше, типовий учитель не може викладати онлайн — потрібна абсолютно інша підготовка матеріалу для уроків, перевірка домашніх завдань і т. д. Врешті-решт, більшість вчителів звикли викладати в класі, де бачать реакцію дітей. Учням не легше. Вони звикли до того, що їх підганяють. А зараз, залишившись сам на сам з монітором, учні подекуди розслабились. Наприклад, я уважно слідкую за ситуацією в Британії, там третина дітей просто не ходять на онлайн-заняття. Тому освіта дуже постраждала від пандемії і онлайн точно не зміг замінити звичний освітній процес.

Про Навального, Порошенка та Україну

— Ви народились в Росії, там почали свою кар'єру. Чому залишились працювати в Україні?

— Мені запропонували роботу в Україні ще у 2001 році. З того часу я живу тут, мені подобається. І, дивлячись на те, що зараз робиться в Росії, – масові демонстрації тощо, розумію: в Україні такого божевілля немає. Загалом, я б за фільм Навального дав «Оскара». Там вже більше 100 млн переглядів. А ще раджу їм продавати права для показу цього фільму на Netflix і робити дубляж іншими мовами.

— Вірите, що у Навального є шанси стати президентом?   

— На мій погляд, шанси дуже хороші. І якщо це трапиться та Навальний стане президентом, Україна від цього лише виграє. Адже поки при владі Путін, Україні годі й очікувати вирішення проблем з Кримом, Донбасом та газовими питаннями.

– І наостанок. Ви пішли з компанії «Київстар» достатньо різко. Подейкують, що одна з причин — те, що ви звинуватили тогочасного президента Порошенка у втручанні в аукціон з продажу частот для 4G. Після цього нібито Порошенко попросив вас покинути пост голови телекомунікаційної компанії. Це правда?

— Ці слова в інтерв’ю були, скажімо так, однією з причин, чому мені довелося покинути «Київстар». Але це не єдина і не головна причина.