404

Сторінку не знайдено

Ми тут усі гуляємо. Лукашенко не бажає прощатися з короною, а білоруси не хочуть терпіти підстаркуватого диктатора

Сьогодні, 6 вересня, у Мінську знову масштабні протести опозиції. Їм передували затримання близько сотні протестувальників днем раніше; арешт чотирьох керівників IT-компанії PandaDoc, які підтримали опозицію, та примусове вивезення до Польщі Ольги Ковалькової, члена президії координаційної ради білоруської опозиції. Одним словом, Олександр Лукашенко ввійшов з власним народом у затяжний клінч. Диктатор аж ніяк не має наміру прощатися з владою чи проводити демократичні реформи. А білоруси не хочуть більше терпіти автократію підстаркуватого бацьки — колгоспника і політрука.

Протести у Мінську 6 вересня

Одним словом, типова революційна ситуація, коли низи не хочуть жити по-старому, а верхи не здатні правити по-новому. Chas News розібрався, чи зможе Лукашенко залишитися при владі. І якщо так, то чим йому доведеться пожертвувати.

 

А що, коли «бацька» ці вибори таки виграв?

Так, ймовірно, не думає навіть сам «переможець». На виборах йому «намалювали» результат електоральної підтримки, котрий має настільки ж мало спільного з реальністю, як місячне світло — з ростом телеграфних стовпів. 80%!

Хабіб Бургиба, проголошений в Тунісі «довічним президентом», до цього чотири рази обирався на найвищий пост. І рейтинг пана президента ніколи не опускався нижче 100%. За бажання Олександр Григорович міг би, мабуть, приміряти на себе і цей показник. А потім говорити приблизно те ж, що зараз: як, мовляв, такі результати можна підробити?! Та можна, можна.

Реальні цифри підтримки, звичайно, не вимірюються тими 3%, які опозиціонери перетворили у привабливий мем, але навряд чи більші 24% — саме про такий рівень підтримки писали ЗМІ ще у квітні. Показник стосувався столиці, яка більш «революційна», ніж провінція, — там до нього, мабуть, слід докинути кілька відсотків. Якщо кожен третій білорус напередодні виборів був за «бацьку» — це, ймовірно, і стало чесною стелею для чинного президента.

Тому у хід пішли фальсифікації. Дострокове голосування з неймовірно високою явкою і відверті вкиди. Про це заговорили одразу після виборів. На платформі «Зубр» публікували фото і відео стосів бюлетенів у прозорих скриньках. Погодьтесь, нереальний варіант. Адже коли виборці по одному опускають в урну заповнені бланки, стоси не утворюються.

Результати, надані платформою «Голос», яка рахувала голоси паралельно, проаналізував професор кафедри біостатистики Школи охорони здоров'я університету Джонса Хопкінса Вадим Зіпунніков.

Відсоток за кандидата Тіхановску варіювався в інтервалі 36% -59%; відсоток за кандидата Лукашенко - в інтервалі 28% -53%

Повної картини це не давало («Голосу» вдалося отримати трохи менше чверті протоколів), але дозволило судити про розмах зловживань на користь Лукашенка. Як зазначив Зіпунніков у розмові з кореспондентом BBC, тонкі смужки майже однакових результатів голосування за певного кандидата на різних ділянках відомі в електоральній статистиці під назвою «струни» і така аномальна кластеризація свідчить саме про фальсифікації.

 

Чому ж «Саша 3%» ще при владі?

Вибори Лукашенко не виграв (і не міг виграти), але захистити «намальований» результат він здатен. Особливо за підтримки силовиків та армії. Коли «останній диктатор Європи» одразу після виборів назвав «хлопців з міліції і військових» справжніми патріотами, спростувавши інформацію про те, що ОМОН «склав щити», він знав, про що говорив. Хоча справа тут не зовсім у патріотизмі.

Масового виходу з білоруського «силового Єгипту» не спостерігається. Є поодинокі випадки і стосуються вони співробітників, які займають аж ніяк не високу посаду  у місцевій ієрархії. Про те, що совість і ідея національної єдності добре врівноважуються пристойною платнею та іншими «печеньками», знав не тільки венесуельський правитель Ніколас Мадуро, з яким Лукашенка сьогодні часто порівнюють, — саме через те, що люди в погонах так і залишилися з ним, а не перейшли на бік опозиціонера Хуана Гуайдо. Важливість підгодовування легіонерів розуміли ще у Стародавньому Римі. Луцій Септимій Север, проголошений імператором військовими, 19 років просидів на троні і став родоначальником династії, адже купив лояльність тих, хто привів його до влади. Збільшив платню поплічникам, зарахував сотників до стану вершників, поширив на ветеранів різноманітні привілеї.

 

Силовики — головні прихильники Лукашенка

 

Лукашенко діяв аналогічним чином (хоч і прийшов до влади демократичним шляхом).
Відомості про зарплати керівних працівників силових структур РБ знайти не набагато простіше, ніж інформацію про матір білоруського «наслідного принца» Колі Лукашенко. Зацікавлені особи вимушені більше звертатись до припущень і зіставлень. Але інколи інформація просочується у пресу. Коли голова Столбцовського РВВС вирішив балотуватись у депутати, йому довелося задекларувати дохід за попередній рік: 40 тис. білоруських рублів (418 тис. грн). Тобто приблизно 3,4 тис. руб. (майже 35 тис. грн) на місяць. Гроші не бозна-які, але сума значно вища середньої зарплати по країні — трохи більше 1,2 тис. руб. (12,5 тис. грн).

 

Не грошима єдиними

Соціальні гарантії — ось де собака заритий. Хлопцеві, що приїхав з села робити міліцейську кар'єру в столиці, обов'язково надають гуртожиток. Діти служивого гарантовано отримають місце в дитячому садку. Міліціонер отримає пільговий кредит на квартиру або стане у чергу на неї. Піде на пенсію у 48 років. Той, хто вже скуштував принад цієї синекури, тричі почухає потилицю, перш ніж вирішить «скласти щити». Жодного патріотизму. Холодний розрахунок.

Будуючи таку владну модель, Лукашенко розумів: силовики для диктатора — зброя двосічна, нею виходить не лише рятуватись, може статися й навпаки. Вчені Таеко Хіроі з Техаського університету в Ель-Пасо та Саві Оморі з Міжнародного християнського університету проаналізували перевороти в 152 країнах та стверджують: «Політичні режими, які не є явно демократичними або відкрито автократичними, найбільш уразливі для переворотів».

Політичні режими, які не є явно демократичними або відкрито автократичними, найбільш уразливі для переворотів

Демократію «бацька» ніколи будувати не збирався (а то би вже за 26 років, напевно, зробив це).
А від конкурентного, або гібридного, авторитаризму, який, згідно з визначенням Стівена Левитські і Лукана Вея (американських політологів, авторів роботи «Підйом конкурентного авторитаризму», де описаний тренд становлення в світі «гібридної диктатури», що поєднує авторитарні методи правління з елементами демократії) передбачає для опозиції хоча би мінімальну можливість брати участь в боротьбі за владу, він — подібно Путіну — завжди тікав, як чорт від ладану. І вирішив зрештою осідлати «повний» авторитаризм — режим, за якого «не існує жодного реального каналу для опозиції законним чином боротися за владу». У цій схемі правління всі дії Лукашенко, включаючи абсолютний контроль над силовиками і їхнє задобрювання, виглядають дуже логічними. Це працює. З одним застереженням: поки що.

 

Чому Лукашенко приречений?

«Бацька» сам загнав себе в пастку. Великої крові в Білорусі ще не пролилося, але свій «день опричника» там вже був. Відразу після виборів. Захід обіцяє санкції. ООН — розгляд ситуації на засіданні Радбезу за «формулою Аррія». (Неформальні конфіденційні зустрічі, організовані членами Ради безпеки ООН задля приватного обміну думками з використанням гнучких процедурних рамок і за участю осіб, яким хотіли б щось повідомити. Формат засідань названий на честь венесуельського дипломата Дієго Арріі — він запровадив цю практику в 1992 році як представник Венесуели в Радбезі ООН).
Просто обмін думками, але дієвий. Країни Балтії вже склали список санкцій щодо 30 високих білоруських чиновників, винних у фальсифікації виборів і жорстокому придушенні протестів. Очолює його президент РБ. Київ призупинив відносини з Мінськом.

Щоб зберегти владу, Лукашенко доведеться стати справжнім кровавим диктатором
Додаймо до цього стогін «Вислухай голос моління мого», адресований Лукашенко Путіну, і готовність останнього ввести те, що потрібно, туди, куди потрібно, і отримаєте картину більш-менш прогнозованого розпачу. Єдиний рятівник для «бацьки» — господар Кремля (готовий пролити кров білорусів, аби довести, що будь-яка перемога вулиці над владою, нехай навіть найбезглуздішою, неможлива, — це поганий приклад для росіян). Однак тепер будь-яку примху «рятівника» Лукашенко доведеться задовольняти. Оскільки ніякого маневру у нього не залишилося. При такому розкладі пристрасне бажання Олександра Григоровича залишатися правителем, перед яким, як перед вічністю єгипетських пірамід, тремтить час, перетворює білоруського можновладця на маріонетку Путіна.

Вже сьогодні, коли в Мінську висадився десант російських пропагандистів — заміна білоруським журналістам, що на знак протесту відмовились працювати, — Лукашенко почав розмовляти кремлівськими штампами. Завтра «старший брат» вимагатиме від нього відповідних дій. Не прислухається — ну що ж, «відключать газ і воду», тобто перестануть купувати білоруські товари і поставляти з дисконтом нафту і газ. Залишать на голодному пайку. Силовиків у Лукашенко багато, але все ж таки не легіони. А у білоруської економіки занадто малий запас міцності, щоби вижити без підтримки ззовні.

Найкраще, що могло б відбутися для Лукашенка сьогодні,– стишення протестів. Тоді б не знадобилося ні втручання Путіна, ні великої крові. Але поки напруга не спадає. А вимоги опозиції «бацька» виконувати відмовляється. Бо основна з них — перевибори.
Багато вже писали про те, що, мовляв, без лідерів, лише завдяки мобілізаційній підтримці Telegram-каналів, протест повинен захлинутися. Цього не сталося. Може, поки що, а може, висловлюючись термінами Ніала Фергюсона (британський історик, автор книги «Площа та вежа», в якій пояснює взаємодію мереж і ієрархій), для Білорусі настав час, коли в поєдинку між «вежею» і «площею» виграє остання — мережева структура, значною мірою позбавлена ​​відкритих поводирів. Хоча і тут не все однозначно. Штаб експретендента на пост президента РБ Віктора Бабарика днями оголосив про створення партії «Разом» — для продовження боротьби, «але вже з якоюсь організаційною формою». Тому все це, цілком можливо, не обмежиться зусиллями «площі», а стане комбінованою і досить виснажливою «грою в довгу».

Фото: GettyImages