Роман Цимбалюк з 2008 по 2022 рік працював власним кореспондентом агенції УНІАН в Росії. А з 2017 року взагалі залишився єдиним українським кореспондентом, акредитованим при МЗС Росії на постійній основі. Він відомий жорсткими та прямими запитаннями до російських політиків, зокрема до Володимира Путіна.
Втім, для нас важливіше те, що Цимбалюк за роки роботи в Росії надзвичайно добре зрозумів «внутрішню кухню» кремлівської влади. Тому Chas News поговорив з ним щодо російських протестів проти війни та того, чи здатні вони призвести до повалення влади.
— Росіяни зараз намагаються виходити на мітинги, 6 березня затримали близько 5 тис. осіб. Олексій Навальний сказав: «Давайте усі тюрми і всі автозаки собою заповнимо, лише б закінчилася війна в Україні». Як вам така позиція?
— За свою журналістську діяльність я знімав безліч протестів, які організовував Навальний. Позиція «заповнити своїми тілами автозаки» означає, що всі ці протести придушать і вони нічого не дадуть. При цьому треба наголосити, що ми як люди вільні маємо все ж таки подякувати кожному росіянину, який зараз виходить на вулицю. Але все ж війну це не зупинить.
Як тільки до російської інтелігенції, адекватних людей, долучиться так званий «глибинний народ» — мами вояків, які знайшли смерть на українській землі, ситуація зміниться.
Але зараз все відбувається так, як я чув ще у 2008 році, коли приїхав у Москву працювати кореспондентом. Вони кричали: «Раз, два, три, Путин, уходи!». З 2008 року пройшло дуже багато часу. Тож коли відчай російських матерів дійде до того, що вони перестануть боятися ОМОНу, будуть певні зрушення.
Наразі я ставлюся до протестів у Росії доволі скептично і вважаю, що українцям не варто приділяти цьому багато уваги. Треба окупантів знищувати. Крапка.
Глибинний народ
— Проти війни з Україною виступили Олег Дерипаска, представники «Лукойла», інші російські магнати. Як ви вважаєте, здатні вони вплинути на ситуацію з війною?
— Це позиція цікавіша, ніж протести на вулиці. Ці люди, звичайно, не мають політичного впливу в російській державі. Але на їхніх підприємствах працює той самий «глибинний народ» — і це їх може певним чином зрушити.
Чому Дерипаска говорить про дефолт 1998 року, помножений на три? Бо він бізнесмен, м’яко кажучи, не бідна людина. І він чудово розуміє, що санкції, які уже зараз застосували проти Росії, поступово призведуть до того, що навіть ті, хто на словах підтримує політику війни проти України, відправляться до страшенної темноти.
Ці підприємства є локомотивами російської економіки. Вони були максимально зав’язані на світові ринки. І зараз їх, вибачте за прямоту, вип*жджують із цих ринків. Це вплине на всіх громадян Російської Федерації.
Тому всі мають робити свою справу: Захід — робити росіян біднішими, а українські військові — фігачити загарбників. Таким чином ми змусимо росіян виходити на протести, не аби заповнити автозаки, а щоб п*здити «ОМОН» — у прямому сенсі цього слова.
— Скільки ще Кремль зможе завалювати Україну «м’ясом»?
— Скільки може тривати війна? Багато є різноманітних аналітичних висновків. Але я не переконаний, що в разі продовження тотального спротиву у них є великий запас міцності.
Це пов’язано з тим, що ніхто в Росії, окрім Путіна, не розуміє, нафіга вони це роблять. Це питання ставить собі кожен російський вояк, який потрапив на українську землю. Коли їх допитують, вони кажуть: «Нас направили на навчання». Вони брешуть. Вони всі чудово знали, що їдуть на війну, але не знають, навіщо вона. Розмови про те, що ми не так поводили себе із Донбасом — це фігня.
— До літа впораємося?
— Будемо розраховувати, що до кінця березня.
Війна на знищення
— Російські пропагандисти просто мріють побачити російську техніку на вулицях Києва. На вашу думку, як довго кремлівська пропаганда зможе залишатися ефективною?
— Якщо ви на вулиці спитаєте росіян: «Ви підтримуєте Путіна?», вам перехожі можуть відповісти: «Так, підтримуємо». Але якщо поставите питання глибше: «Чи хочете ви відправити свого сина на війну?», «Чи хочете ви жити бідніше?», вони всі скажуть: «Ні».
Я постійно в контакті з людьми з Росії. І вони говорять, що ця тупа пропаганда, яка вісім років годувала росіян лайном, вона абсолютно «топорна», абсолютно дебільна. Вони постійно вигадують нові причини для війни, для вторгнення.
Вони зараз активно розганяють тезу, що «ми напали, бо вони розробляли ядерну бомбу». Але останнім часом я почав чути все менше висловів, що вони тут проводять «денацифікацію» і «демілітаризацію».
А щодо російських танків на Майдані, то вони обов’язково будуть, це правда. Ще трохи часу, і на параді перемоги України будуть стояти спалені або взяті як трофеї російські «Тигри», російські танки, інша найновітніша їхня х*рня. Все це буде на Майдані. І наші діти будуть на все це дивитися і казати: «Слава Збройним силам, слава нашим воякам! А російським окупантам — смерть!».
— Щодо «денацифікації» — як я її розумію, це перейменування майдану Незалежності назад в площу Жовтневої революції, повернення «проспектів Жукова» і 15 років тюрми за жовто-блакитну стрічку на одязі. Хоча, мені здається, вони самі не розуміють, що це означає...
— Ніхто цього не знає. Я пояснюю значення цього терміну. Це операція зі знищення українського народу. Російською це «истребление». Вони займаються саме цим, і вони є справжніми сучасними нацистами. І, мені здається, всі розуміють, хто вони.
Чи допоможе нам НАТО?
— НАТО постійно боїться конфронтації із Путіним. І кожен раз, коли Україна просила ту чи іншу допомогу, вони відповідали: ми не будемо цього робити, бо Путін нападе. Але Путін зараз довів, що йому не треба жодні причини для нападу. Як ви вважаєте, чи зміниться поведінка НАТО у зв’язку з агресією, яку здійснила Росія?
— Буде так, як ми захочемо і як нам потрібно. Я розумію, що час — це життя, це зруйновані будинки. Але позиці Альянсу змінюється. Це не означає, що країни НАТО будуть воювати замість нас. Але буде знайдена якась так звана гібридна форма для того, щоб посилити військово-повітряні сили України.
Мені зрозуміло занепокоєння країн Заходу і воно пов’язане з тим, що у Путіна є «червона кнопка». Але це не означає, що НАТО і провідна країна цього блоку, Сполучені Штати, бояться росіян. Я впевнений, що українська дипломатія, український уряд переконають партнерів у тому, щоб зупинити геноцид сучасності, треба розпочати постачання інших видів зброї, закрити українське небо — і від ракет, і від ворожих літаків. Ця допомога вже нам надається і за допомогою американських «Стінгерів» багато російських пілотів вже відправилися до пекла.
Тому я в даному випадку абсолютний оптиміст. І у НАТО вимушені будуть допомагати Україні — не через благочинність, не через те, що ми такі класні, а для того, що зупинити російських нацистів.
— Давид Арахамія заявив, що протягом найближчих 10 років Україну в НАТО ніхто не чекає і ми можемо говорити про позаблоковий статус із Кремлем. На вашу думку, ми дійсно вгамуємо Росію, якщо підемо на такі її умови? І як на це зреагують наші західні друзі?
— Справа не в позаблоковому статусі і не в наших «західних друзях». Росіяни напали на нас для того, щоб нас знищити. Вимоги про позаблоковий статус є нічим іншим, як вигадкою і просто приводом для військового вторгнення — не більше. Станом на 24 лютого 2022 року Україна була позаблоковою державою, і розмови про те, що ми післязавтра вступимо у НАТО, у наших західних партнерів викликали дуже великі сумніви і подив.
Що стосується Арахамії. Будь-яка переговорна позиція, яка дає нам час і змогу збільшити свої сили, приймається. У цьому нічого страшного немає. Але якщо ми оголосимо, що будемо позаблоковою державою, це не означатиме, що російські нацисти від нас відчепляться, як і не означає, що цей статус ми не можемо змінити. Бо кількість військових, які уже знайшли смерть на українській землі, збільшується з кожним днем. Це означає, що рано чи пізно навіть російські матері почнуть виходити на вулиці російських міст з вимогою припинити війну.
Головне — не зупинятися. Якщо говорити про перемовини в Мінську, то, як на мене, — це повна лажа наразі. На конструктив ми будемо виходити тільки після того, як російська армія зазнає ще більших втрат. Якщо називати речі своїми іменами, то їх треба просто продовжувати вбивати.
