Міфи про «Велику Вітчизняну» і правда про українців у Другій світовій

Друга світова — найкривавіша і наймасштабніша війна в історії людства — почалася 1 вересня 1939 року з нападу нацистської Німеччини на Польщу.

А 22 червня 1941 року Гітлер напав на свого колишнього союзника — СРСР. Зараз в Україні в цю дату відзначають День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни.

Пам'ятний день встановили у 2000 році указом президента Леоніда Кучми. Тоді в Україні на офіційному рівні ще домінував старий, радянсько-російський погляд на німецько-радянську війну і тому у документі вона називалася «Великої Вітчизняною».

Chas News пояснює, чому цей термін неправильний, розповідає про українців у Другій світовій і нагадує її головні факти.

Як з'явився термін «Велика Вітчизняна війна»

Вперше термін «Вітчизняна війна» щодо радянсько-німецької війни використав нарком зовнішніх справ СРСР В'ячеслав Молотов — у своєму виступі по радіо у перший же день гітлерівської агресії, 22 червня 1941 року. Тоді він провів паралель з Вітчизняною війною 1812 року — так ще з часів царської росії називали війну з Наполеоном.

3 липня 1941 року по радіо вперше виступив Йосип Сталін і також говорив про «Вітчизняну війну». Згодом до неї додали приставку «Велика». Якщо до цього комуністичні пропагадисти роздмухували класову ворожнечу, то тепер звернулись до патріотичних почуттів жителів країни. Ця термінологія зайняла ключове місце у державній ідеології і стала наріжним націотворчим міфом СРСР, що служив основою формування радянської ідентичності.

Після розпаду Радянського Союзу цю практику перебрала росія для обґрунтування нібито історичної близькості колишніх радянських республік та їхньої спільної долі, а також для возвеличення росіян як «нації переможців».

Чому говорити «Велика Вітчизняна війна» неправильно

Під час Другої світової війни українці виступали у ролі поневоленого та розділеного між різними державами народу. Мільйони з них воювали у складі Червоної армії і протистояли нацистській Німеччині, яка розглядала українців як неповноцінну націю.

Водночас і СРСР тоді виступав у ролі держави-окупанта — ще у 1920 році більшовики силою захопили більшу частину території сучасної України. А потім влаштували масові репресії та Голодомор, жертвами яких стали мільйони людей.

Тож українці у 1939-1945 роках стали заручникам війни двох тоталітарних режимів. У складі радянської армії вони воювали з нацистами за власне виживання, але за чужу державу, а не за власну незалежність.

Термін же Велика Вітчизняна війна був покликаний створити бачення, що це справжня війна за Батьківщину, а веде її єдиний радянський народ.

Коли для України розпочалася Друга світова війна

У 1939 році територія сучасної України була розділена між чотирма державами — СРСР, Польщею, Угорщиною та Румунією. 1 вересня 1939 року Німеччина напала на Польщу, близько 16% населення якої тоді становили українці. У польській армії воювали приблизно 100 тис. українців, з яких близько 8 тис. загинули. Вже 1 вересня 1939-го німецькі літаки бомбили Львів.

Напередодні війни, 23 серпня 1939 року, СРСР та Німеччина підписали пакт Молотова-Ріббентропа. Формально це був договір про ненапад, однак у таємному протоколі до нього Східну Європу ділили на сфери впливу. Західна Україна та Білорусь мали відійти до СРСР. 17 вересня, відповідно до цих домовленостей, радянські війська вторглись на територію тогочасної Польщі та захопили її західні території. У бої з німцями вони не вступали, натомість 22 вересня провели з ними спільний військовий парад у Бресті.

У грудні того ж 1939 року СРСР розв'язала війну з Фінляндією, яка, відповідно до домовленостей з Гітлером, також відходила до радянської сфери впливу. І знову тисячі українців відправилися на чужу для них «Зимову війну». Скільки саме вихідців з України брали участь у радянській аргесії проти Фінляндії історики наразі не встановили, однак глава НКВС Лавреній Берія доповідав Сталіну, що під час обміну полоненими до СРСР повернули 5277 осіб колишніх червоноармійців, серед яких було 1368 українців.

Згодом Німеччина та СРСР не змогли остаточно поділити сфери впливу у Європі та Азії і почали готуватися до війни одна проти другої. 22 червня 1941 року Гітлер напав першим. Тоді війна вже торкнулася усіх тогочасних українців, а територія сучасної України на три роки перетворилася на арену кровопролитних боїв.

Скільки тривала Друга Світова війна і скільки держав брали у ній участь

Друга світова війна тривала 2194 дні. Вона розпочалася 1 вересня 1939 року, а фактично завершилася 2 вересня 1945 року — тоді о 9:02 за токійським часом на борту американського лінкора «Міссурі» було підписано акт про беззастережну капітуляцію Японської імперії.

У світовому конфлікту брали участь більше 60 країн. Частину з них створили під час війни у якості сателітів Німеччини та Японії, кілька у процесі змінили свою сторону, а деякі лише формально оголосили війну на її заключному етапі і не брали участі у бойових діях.

Нейтралітет до кінця війни зберегли більше десяти держав. Серед них найбільші — Швеція, Швейцарія, Іспанія, Португалія, Ірландія та Афганістан. При цьому деякі з них тривалий час демонстрували симпатії до нацистів. Наприклад, утворена в Іспанії добровольча «Блакитна дивізія» у 1941-1943 роках воювала в СРСР на боці Німеччини.

Інші у списку нейтральних — мікродержави, кількість яких у різних списках різна. Зокрема, Сан-Маріно формально зберігала нейтралітет, але на нетривалий час була окупована Німеччиною, а на її території відбувалися бої.

Загальні жертви Другої Світової війни і скільки загинуло українців

За шість років Другої світової війни у результаті боїв, килимкових бомбардувань, голоду, хвороб, цілеспрямованих вбивств військовополонених та цивільних загинуло, за різними оцінками, 70-85 млн людей — приблизно 3% від загальної чисельності людства. Серед них — 21-25 млн військових. Точні втрати, як і у більшості великих воєн, підрахувати майже не можливо.

Найбільше загинуло жителів СРСР (у кордонах 1945 року), однак конкретні цифри постійно змінювалися. Спочатку Сталін говорив про 7 млн загиблих, Хрущов та Брєжнев — вже про 20 млн, Горбачов — про 27 млн. У 1993 році група воєнних істориків на чолі з генералом Григорієм Кривошеєвим за результатами кількарічних підрахунків оцінила загальні втрати у 26,6 млн осіб, серед них — 8,6 млн військових. Однак і ці цифри неодноразово критикувалися, переважно у бік їх збільшення. Наприклад, у 2017 році депутат Держдуми рф Микола Земцов заявив, що безповоротні демографічні СРСР склали 42 млн людей.

На другому місці за кількість втрат серед тогочасних держав знаходиться Китай — за різними оцінками вони становили 15-20 млн. При цьому війна тут тривала довше. У 1937 році почалася японсько-китайська війна, і одночасно з різною інтенсивністю тривала громадянська війна між націоналістами та комуністами.

Втрати Німеччини у Другій світовій оцынюють у 6,9-8,5 млн осіб, Польщі — близько 6,2 млн, Японії — 2,5-3,1 млн, США — 420 тис. (без урахування Філіппін, які до 1946 року входили до складу США). Ще близько 7-10 млн осіб померли у нідерландських, французьких, британських та американських колоніях у Південно-Східній Азії.

Щодо втрат України, то, за підрахунками Інституту нацпам’яті, у війні у складі армій різних країн загинуло близько 3-4 млн українських військових, а також ще близько 5 млн цивільних.

Яка найдовша битва Другої Світової війни

Битва за Атлантику — найдовша військова кампанія Другої світової, під час якої Німеччина намагалася порушити комунікації учасників антигітлерівської коаліції в Атлантичному океані.

Початком битви вважається 3 вересня 1939 року, коли німецький підводний човен U-30 потопив британський пасажирський лайнер SS Athenia. А завершилася вона у день капітуляції Третього рейху — 8 травня 1945 року британський літак завдав критичних пошкоджень підводному човну U-320, після чого екіпаж затопив його у берегів Норвегії.

Враховуючі тотальну перевагу союзників у бойових кораблях, Третій Рейх робив головну ставку на застосування підводних човнів. Вони діяли на усьому просторі океану та знищували як військові, так і цивільні судна своїх противників.

Така тактика на початку дала свої результати і призвела до великих втрат союзників, однак напочатку 1943 року у битві намітився перелом. Винайдення радарів нового типу, розшифрування кодів німецького радіозв’язку, збільшення кількості протичовнових ескортних кораблів та авіації, запровадження системи конвоїв дало свої результати. Як наслідок, втрати німецьких підводних човнів почали стрімко зростати, а ефективність їхніх атак зменшуватися.

У підсумку Німеччина програла битву за Атлантику. Спочатку попри великі завдані втрати вона не змогла критично порушити поставки з-за океану до Великої Британії, коли у 1941-1943 роках вона єдина у Західній Європі протистояла нацистами. А у 1943 році німецькі підводні човни не змогли запобігти перекиданню американських військ до Африки та Британії, наслідком чого стало висадка союзників спочатку в Італії, а потім у Нормандії.

Загалом за час битви союзники втратили загиблими 72 тис. моряків (з них половина — екіпажі цивільних суден), 175 бойових кораблів і 3,5 тис. торговельних суден. Німеччина втратила більше 30 тис. моряків, 47 військових кораблів та 783 підводних човна.

Яка найкривавіша битва Другої Світової війни

Сталінградська битва — одна з наймасштабніших та найважливіших битв Другої світової і найбільша за кількістю жертв. Розпочалася вона 17 червня 1942 року зі спроби німецьких військ захопити Сталінград (сучасний Волгоград, росія), перетнути Волгу та відрізати Кавказ від центральної частини СРСР. Однак попри перші успіхи німці та їхні союзники зав'язли у міських боях, а 19 листопада у контрнаступ перейшли радянські війська.

Битва завершилася 2 лютого 1943 року капітуляцією німецького угрупування на чолі з генерал-фельдмаршалом Фрідріхом Паулюсом.

За 7,5 місяця боїв радянські війська втратили, за різними даними, 500-700 тис. загиблими та зниклими безвісти і ще біля 700 тис. пораненими. Втрати німців та їхніх союзників (румунів, угорців та італійців) оцінюють приблизно у 500 тис. загиблими. Ще 235 тис. потрапили у полон, десятки тисяч отримали пораненння.