Цього тижня президент Володимир Зеленський проголосив ідею створення університету, який би готував для України «людей майбутнього». У суспільстві ініціативу зустріли неоднозначно: хтось бачить у ній суцільний піар, хтось — ледь не перспективи реформування вітчизняної освіти.
Втім, спочатку декілька фактів. Передбачається, що університет зведуть на території Національного комплексу «Експоцентр України», більше відомого як ВДНГ, у Києві. Дерева та природні зони обіцяють не чіпати. Директор ВДНГ Євген Мушкін вже зазначив, нібито побудова навчального закладу чудово «лягає» на концепцію розвитку ВДНГ на майбутні 40 років, яку представили ще у 2017 році. Згідно з цією концепцією, у 2022 — 2026 роках у межах закладу має з’явитися своєрідний освітній «хаб», який включатиме і новий університет.
Міністр освіти і науки Сергій Шкарлет, зі свого боку, запевняє: освітній процес в університеті почнеться 1 жовтня 2023 року, тобто вже за два роки. Наскільки реальні такі терміни — сказати важко. Наприклад, Максим Бахматов, колишній директор ВНДГ, а нині засновник та керівник Офісу трансформації, у коментарі Chas News запевняє: «Все цілком можливо». Втім, Анатолій Амелін, керівник Інституту майбутнього, навпаки, скептично оцінює плани президентської команди, мовляв, до кінця 2023-го у найкращому випадку можна буде провести тільки загальні будівельні роботи.
Тим часом у мережі університету вже пророкують долю сумнозвісної «лікарні майбутнього» часів президента Віктора Ющенка — проєкту, гроші на який збирали по всій Україні, але завершити який так і не судилося. Якщо ж все-таки президентський університет запрацює, в Україні з’являться спеціалісти за найсучаснішими фахами — як-от з кібербезпеки, штучного інтелекту і нанотехнологій.
Ще одна проблема — з урахуванням планів працевлаштовувати випускників у держсекторі незрозуміло, чи зможуть вони знайти собі місце в Україні. Так, Павло Клімкін, колишній очільник МЗС, прогнозує новому вишу сумне майбутнє: якщо ідея і спрацює, всі випускники поїдуть за кордон, а навколо залишиться все той же «нереформований жах». Натомість, вважає Клімкін, доцільніше було б поєднати декілька університетів, що вже існують, в один. Такий підхід вирішив би одразу декілька питань — дороговизну проєкту, який вже оцінили у 7,2 млрд грн, та необхідність займати територію київської ВДНГ.
Так чи інакше, у Міносвіти обіцяють історію з трьома «p»: personality, professional and progress. Chas News розпитав експертів, наскільки реальні мрії президента про університет майбутнього та чи справді він потрібен Україні.
«Створення університету — це спроба президента увійти в історію людиною, яка перезаснувала українську державу»
Світлана Вовк, голова громадської організації «Точка росту: освіта і наука»:
— За кожною ідеєю стоїть певний мотив і, як на мене, тут треба розділяти потреби суспільства і потреби еліти в суспільстві. Зокрема і потреби влади.
Для суспільства ідея створення університету — позитивна. Тому що університет — це спільнота людей, які шукають істину, хоча з плином часу ця ідея, певно, дещо змінилася. На сьогоднішній день в Україні «університету» як сталої спільноти фактично не існує, і це — прямий наслідок радянського укладу життя (йде про те, що за радянських часів університети з центрів просвітництва перетворилися на «фабрики» з підготовки фахівців для виконання конкретних завдань, — Прим. ред.). «Тяглість» радянської практики просто не дозволяє відродити «університет» як глобальну ідею, надати їй глибокого сенсу. До того ж, освіта і наука недофінансовані, плюс корупція і академічна недоброчесність. Тому потреба оновлення у нас стоїть надзвичайно гостро.
Щодо потреб еліт. Дивлячись на особистість Володимира Зеленського, можна припустити, що створення університету — це спроба президента увійти в історію людиною, яка перезаснувала українську державу, разом з освітою і наукою. Тобто, можливо, у цій історії є навіть момент самореалізації.
Тепер щодо місця. Чому саме Київ? Київ і так вже перенаселений. У ньому всього забагато. Ідею університету можна реалізувати на Західній Україні, адже вона просто територіально ближче до Європи. Так можна було б забезпечити безпосередній зв'язок із західними інститутами. До того ж у нас є прекрасний Дніпро, прекрасний Харків. Харків завжди був центром університетської освіти.
Є ще така штука, як нестійкість системи, яка розвивається. Будь-який суб'єкт, який створюється, має шанс вплинути на все те, що вже є. Наприклад, заснування УКУ позитивно позначилося на всій системі вищої освіти. По суті, це той кейс, коли невелика група людей створила заклад, що став прикладом реалізації найкращих європейських ідей, пов'язаних з вищою освітою. Втім, потужність самого УКУ невелика — це камерний освітній заклад. Він не може охопити значну кількість людей, але на його фоні стає зрозуміло, наскільки глибокі проблеми ми маємо у так званих «традиційних» українських університетах.
Треба, мабуть, починати суспільну дискусію щодо того, якою має бути освіта в Україні. У 2015 році, після Революції гідності, був такий собі «вибух ідей». А зараз його немає, всі дискусії згорнулися. Все, що ми поки маємо, — це один лишень центр реформування у МОН, якість реформування якого, з огляду на на викриття академічного плагіату у науковому доробку міністра, залишає бажати кращого.
«Щоб у університету з'явилася репутація, кілька випусків повного курсу повинні потрапити на ринок»
Анатолій Амелін, директор економічних програм Українського інституту майбутнього:
— Технічно створити університет не складно. А ось зробити його якісним навчальним закладом, який стане авторитетним у світі, — доволі кропітка праця, що, певно, потребуватиме не менше 15-20 років. В цілому створення університету майбутнього — дуже непросте завдання, дуже амбітне, але його можна реалізувати.
До того ж треба пам’ятати: щоб у університету з'явилася репутація, кілька випусків повного курсу повинні потрапити на ринок і ринок повинен оцінити високу якість підготовки випускників. Тобто до моменту закінчення будівництва додаємо ще 3-4 роки, по закінченню яких у університету буде з'являтися репутація.
І у цьому контексті, на мою думку, все залежить від якості менеджменту. Якщо ми говоримо про «Велике будівництво», цей проєкт досить ефективно управляється. За умови застосування таких самих принципів і до університету на виході дійсно можемо отримати якісний проєкт.
Щодо можливості ринку праці прийняти випускників університету, які отримуватимуть спеціальності «кібербезпека», «нанотехнології» та інше — я сам займався нанотехнологіями на практиці, у мене була венчурна компанія в Донецьку до війни. Це досить специфічна сфера діяльності, яка має великий потенціал для масштабування, але, на жаль чи на щастя, точно не за допомоги держави. Як тільки бізнес буде готовий ризикувати і вкладати у подібні проєкти, буде зрозумілий і попит на таких фахівців. А поки що попит вкрай обмежений. Як і пропозиція.
«Я не знаю жодного президентського університету ні в США, ні у Німеччині, ні у Франції»
Олексій Гарань, професор політології Києво-Могилянської академії:
— Ключ до відповіді, що це за історія з президентським університетом, лежить у його назві. По суті, це звичайний піар Володимира Зеленського. У світі не так багато саме «президентських» університетів. В Узбекистані оголосили про створення такого закладу, є ще президентська академія в Москві. Є також університет Назарбаєва в Казахстані. І, за великим рахунком, це все. Я не знаю жодного президентського університету ні в США, ні у Німеччині, ні у Франції.
Другий момент. Дуже важливий. Питання в тому, хто буде університетом керувати, якою в ньому буде система. Швидко побудувати можна все. От ми «Могилянку» відновили протягом року. Тоді ми пішли на створення нового університету тому, що вся система освіти в Україні була корумпована. Запровадили викладання українською та англійською мовами, зробили систему вступу за тестами. Тоді такого в інших вузах не було. Тобто сенс полягав у тому, щоби створити новий університет як нову модель для інших. А у випадку з президентським університетом виглядає трохи інакше. Університет — це перш за все люди. І ми зараз бачимо тенденцію повернення некваліфікованих, або, я б навіть сказав, негідних кадрів.
Плюс нам ще треба попрацювати над реформуванням системи освіти, адже очевидно, що вона загальмувала. Можливо, було б добре підтримувати систему освіти держкоштом, можливо, на грантовій основі. Раніше, у рамках реформи, по Україні ВНЗ закривали і це абсолютно правильно. Бо зараз маємо проблему перенасичення ринку освіти вищими учбовими закладами, відповідно, страждає і якість самої освіти. У Києві, наприклад, не така велика база для підготовки міжнародників. І при цьому ми ж розуміємо, що міжнародні відносини мають читати люди з певним практичним досвідом у цій сфері. І тут ще одна проблема, адже таких людей у нас зовсім небагато насправді.
Повертаючись до теми президентського університету… Ще одне питання полягає у працевлаштуванні після навчання. Створювати відповідні умови для наших кращих спеціалістів потрібно незалежно від того, буде створюватися президентський університет чи ні. В Україні немає гідної зарплати для кращих фахівців, тож чому вони повинні залишатися в країні?
