Можна всіляко ставитися до подій навколо продажу контрольного пакету акцій українського флагмана двигунобудування компанії «Мотор Січ», але слід визнати — з формально-правової точки зору і КНР, і США, мають для нас ідентичний статус.
Проте, останнім часом офіційні особи поділяють думку, що поява у підприємства власників з КНР автоматично спричинить катастрофічні наслідки для національної безпеки і технологічного потенціалу країни. Близькі до уряду США спікери прищеплюють нам саме такий наратив, мовляв, акціонери з Китаю обов’язково вкрадуть наші технологічні таємниці. Причому представляють це не як гіпотезу, а єдино можливий сценарій.
Що не так із цим поглядом?
Промислове шпигунство є повсякденним явищем у сучасному світі. Часто-густо до полювання за комерційними секретами підключаються державні органи, включно з країнами, чий міжнародний статус начебто не передбачає таких методів у досягненні ринкової конкуренції. І всі, хто володіє більш-менш цінними технологічними таємницями, знає, як вберегти їх і від кібер-«щипачів», і в разі недружнього поглинання активів.
Такі методики називаються «режимними заходами» — регулятивними умовами роботи з комерційною та технологічною інформацією. Законодавство України зобов'язує кожну державну чи комерційну установу, яка має справу з даними такого характеру, здійснювати режимно-секретні заходи. У разі скрупульозного їх виконання, режимно-секретні заходи забезпечують достатній рівень захисту комерційної та державної таємниці.
Поширені уявлення про інтелектуальну незахищеність українських компаній далеко не завжди відповідають дійсності. Приміром, саме це відбувається із операторами мобільного зв'язку. У відомих колах вважається очевидним, що ФСБ, мовляв, у режимі реального часу слухає все, про що розмовляють між собою абоненти українських компаній.
Тим часом досить зануритися в деталі, щоб стала очевидною суто технічна неможливість цього. Непомітно підключитися до мережі оператора для шпигунства за його абонентами в промислових масштабах досі не здатний ніхто. І навряд чи в цьому є пряма потреба.
Режим – понад усе!
Останній документований витік інформації з операторської мережі датований 2014 роком. Тоді зловмисники використали вразливості самого стандарту GSM та мережі російського оператора Tele2 як зовнішнього каналу для проникнення в мережу України.
Того ж року служби безпеки «великої трійки» українських операторів «закрутили гайки» по максимуму. Як результат, зараз для протиправного зняття інформації використовується або зараження абонентських терміналів вірусами, або професійне обладнання для прослуховування радіоефіру, або просто підкуп українських правоохоронців.
Для легального перехоплення використовується обладнання, що його експлуатують безпосередньо представники правоохоронних органів. Тобто йдеться винятково про канали отримання інформації, які оператори навіть теоретично не в змозі контролювати.
Так само й підозри щодо неминучої крадіжки всіх промислових секретів «Мотор Січ» засновані на припущення про повну професійну неспроможність СБУ в частині контррозвідувальних заходів. Це занадто сильне твердження, яке потрібно доводити окремо.
Після напруженої полеміки останніх років щодо можливостей шпигунства в мобільних мережах п'ятого покоління навіть найближчі союзники США - Великобританія, Японія, країни ЄС, — відмовилися від ідеї повної заборони обладнання з КНР. Замість «взяти і заборонити» використовуються набагато гнучкіший принцип та управління ризиками.
Як і у всіх інших випадках, із компанією «Мотор Січ», держава завжди має можливість підняти ставки, присвоївши статус державної таємниці найбільш критичним виробам, окремим вузлам та технологіям.
Свого часу саме шляхом посилення режиму захисту інформації, що становить комерційну таємницю, довелося пройти, наприклад, ПрАТ «АвтоКРАЗ», аби отримати статус спецекспортера, тобто постачальника продукції подвiйного використання – військового та цивільного.
Тоді окрім режимно-секретного відділу на підприємстві створили службу експортного контролю для захисту державної таємниці та інших законодавчих вимог до спецекспортерів. При цьому статус об’єктів, які становлять державну таємницю, отримали навіть окремі вузли та агрегати, що входять до складу великосерійної продукції.
Безумовно, організація адекватних режимно-секретних заходів на великому підприємстві - клопітка справа. Однак це все одно дешевше, ніж заплатити $3,5 млрд відступних та сновигати в пошуках покупця, який би влаштував наших американських друзів.
