Повномасштабна війна в Україні триває вже понад чотири роки. Навіть цивільні українці втомилися від постійного стресу, напруження і невизначеності.
Ці чинники призводять до психологічного виснаження працівників, і особливо небезпечним це стає для лікарів — людей, які щодня відповідають за життя інших.
Тетяна Щербак, директор Human Mind Institute, розповіла Chas News про те, як не впасти у депресію в умовах довгої війни, як розпізнати професійне вигорання і що потрібно робити, щоб запобігти виснаженню медичних працівників.
Чому виникає втома від війни і перманентний стрес
Повномасштабна війна в Україні триває вже понад чотири роки, і те, що ми спостерігаємо сьогодні, — це не просто втома, це стан тривалого, перманентного стресу.
А тривалий стрес завжди має наслідки — як для суспільства загалом, так і для кожної людини окремо.
Якби людина пережила кілька днів складної ситуації, а потім мала можливість стабілізуватися, відпочити і повернутися до звичного ритму життя, психіка змогла б відновитися.
Але зараз ми фактично всі живемо в режимі постійної стресової активації, без періоду повноцінного відновлення.
Це серйозно впливає на якість життя, на здатність адаптуватися, на сприйняття будь-яких проблем і навіть на здатність радіти позитивним подіям.
Водночас українці мають унікальний феномен — мобілізацію психіки. Ми швидко реагуємо на проблему і намагаємося її вирішити.
Наприклад, коли відбувається обстріл і зникає світло, для багатьох це сигнал: потрібно більше працювати, більше донатити, швидше діяти.
Але така мобілізація має і свою психологічну ціну.
Після завершення війни ми, більше ніж ймовірно, зіткнемося з серйозними відкладеними наслідками стресу, і вони можуть проявитися навіть сильніше, ніж зараз.
Як уникнути депресії і вигорання під час війни
Повністю запобігти депресії або стресу в умовах війни неможливо. Але можна значно зменшити їхні наслідки.
Найважливіше — дати собі право зупинитися і стабілізуватися.
Коли людина опиняється у складній ситуації, її природна реакція — негайно почати боротися з проблемою. Але іноді правильніше спочатку зробити паузу.
Зупинитися. Видихнути. Відпочити хоча б день-два. І тільки після цього починати ухвалювати рішення.
Це не слабкість. Це механізм психічної стабілізації, який дозволяє людині не зайти у глибоке виснаження.
Як зрозуміти, що це вигорання, а не просто втома
Сьогодні дуже важливо розрізняти втому і професійне вигорання.
Якщо ми подивимося навколо — на вулицю, у транспорт, на людей на зупинці — ми часто побачимо людей, які виглядають фізично змарнілими, скукоженими.
Це фізіологічна реакція на хронічний стрес: тіло постійно перебуває у напруженні, у режимі очікування небезпеки.
Але втома і вигорання — це різні стани.
Втома — це реакція організму на навантаження.
Людина може сказати: «Я дуже втомився, мені треба відпочити».
Вона відпочиває — і повертається до роботи з новими силами.
Вигорання — це інше.
Це емоційне виснаження, відстороненість від роботи і відчуття власної неефективності.
Людина прокидається зранку і не хоче йти на роботу. Вона починає відчувати байдужість до того, що раніше мало для неї сенс.
З’являються:
- емоційна спустошеність;
- цинізм;
- зниження емпатії;
- відчуття безсилля;
- думки про те, щоб піти з професії.
Втомлена людина каже: «Мені потрібно відпочити».
Людина у стані вигорання говорить: «Я більше не хочу так жити».
У втомленої людини виснажене тіло. У людини з вигоранням виснажена психіка.
Тому масаж чи кілька днів відпустки можуть допомогти при втомі, але не вирішують проблему вигорання.
Як запобігти вигоранню працівників
Профілактика вигорання повинна бути системною, а не епізодичною.
Перший крок — анонімне опитування колективу.
Це дозволяє оцінити рівень емоційного виснаження, відчуття сенсу роботи і реальне навантаження.
Далі важливо проводити короткі індивідуальні зустрічі з працівниками. Бажано, щоб це робив не керівник, а спеціаліст із психологічною освітою, оскільки перед керівниками люди часто не відкриваються.
Оцінка робочих годин і переробок дозволяє зрозуміти, чи проблема справді в обсязі роботи.
Часто вигорання виникає не через кількість роботи, а через:
- відсутність контролю над процесами;
- неправильні пріоритети;
- відчуття безсенсовності роботи;
- постійний зовнішній стрес.
Культура «героїзму» у роботі — коли людина має працювати без відпочинку — насправді дуже небезпечна.
Людям важливо бачити результат своєї роботи. Якщо цей зв’язок зникає, ризик вигорання різко зростає.
Іноді допомагає нагадати людині про її професійну місію.
Також важливо давати працівникам більше автономії. Постійний контроль, недовіра і зовнішній стрес разом дуже швидко призводять до вигорання.
І головне — профілактика вигорання потребує часу.
Дві сесії психолога не можуть показати швидкий економічний ефект.
Керівники повинні дивитися на результат у довшій перспективі — через якість роботи, атмосферу в колективі і зменшення кадрових втрат.
Чим небезпечне вигорання у лікарів
Окрема тема — це лікарі.
Вони щодня працюють з людським болем і не мають права зламатися, тому що до них приходять наступні пацієнти.
Але водночас багато лікарів відчувають, що віддають більше, ніж отримують.
Це не просто емоція — це об’єктивна реальність. Рівень оплати багатьох медичних працівників не відповідає навантаженню і відповідальності.
Лікарі не впливають на фінансування системи, не можуть змінити обсяг навантаження і часто не мають ресурсів для відновлення.
Це створює відчуття безсилля, яке є одним із ключових факторів професійного вигорання.
А помилка вигорілого лікаря може коштувати — так само як помилка військового — життя людини.
Ознаки вигорання у лікарів
У лікарів вигорання має специфічну форму.
До загального виснаження додаються:
- відповідальність за життя пацієнтів;
- моральна втома;
- дефіцит ресурсів;
- вторинна травматизація.
Лікарі щодня стикаються з болем, смертю, травмами і ПТСР.
Основні ознаки вигорання у лікарів:
- емоційне виснаження;
- відчуття спустошення;
- зниження емпатії до пацієнтів;
- уникнення складних випадків;
- запізнення на прийоми;
- відмова від участі у консиліумах.
Такого лікаря часто видно одразу. Він сидить за столом скуто, говорить без емоцій, відповідає коротко і формально.
Він перестає бачити перед собою людину і починає бачити лише черговий випадок.
З’являються цинічні жарти про пацієнтів, дистанціювання і зниження емпатії.
Часто це помилково називають професійною твердістю. Але насправді це ознака глибокого виснаження.
Також з’являються сумніви у власній компетентності і страх ухвалювати рішення.
Фізичні маркери:
- хронічне безсоння;
- головний біль;
- проблеми з тиском;
- соматичні скарги;
- непритомність або різке виснаження на робочому місці.
Що потрібно робити
Для лікарів стандартних офісних рекомендацій недостатньо.
Тут потрібна системна профілактика.
У 2025 році Міністерство охорони здоров’я вже ухвалило методичні рекомендації щодо психологічної профілактики вигорання серед медичних працівників.
Ці рекомендації містять поради для керівників медичних закладів щодо:
- оцінки психологічного стану персоналу
- створення систем підтримки
- профілактичних програм
Тобто розуміння проблеми на державному рівні вже є.
Чому виснажує очікування кінця війни
Ми живемо у стані постійної війни і зараз, нас найбільше виснажує не сама війна, а постійне очікування її завершення.
Це очікування «ще трохи — і все закінчиться» створює сильне психологічне навантаження.
Коли це «завтра» не настає, психіка не витримує.
Тому важливо змінити горизонт мислення.
Не чекати великої дати завершення війни. А жити у горизонті трьох-чотирьох місяців.
Планувати життя. Не ставити його на паузу.
Бо навіть після будь-яких угод буде перехідний період, складні рішення і невизначеність.
І це не песимізм. Це психологічна готовність до реальності.
Що таке надія
Надія — це не віра у красивий сценарій.
Надія — це віра у власну здатність витримати будь-який сценарій.
Надія — це не очікування швидкого завершення війни.
Це здатність жити попри невизначеність.
