У кожного керівника є два шляхи — управляти або контролювати. Управляти — це створювати умови, за яких підлеглі ведуть справи і рухають процеси в бажаному напрямі. Для цього потрібні компетенція та стратегія. Для контролю достатньо поставити своїх людей на ключові позиції й мати командирський голос. Але за відсутності компетенції та стратегічного бачення контроль не є фактором прогресу.
Схоже, саме останнім шляхом штовхає «Нафтогаз» нинішня команда з Банкової, яка пообіцяла в 2019 році українцям «нові підходи» до управління країною. Але «нові», по суті, виявилися незабутими старими — варіаціями адміністративно-командного тиску та авторитарного правління. Найбільш пріоритетним натомість стало розставлення лояльних до себе керівників у підконтрольних президентській гілці влади органах.
Свої люди
Досі найяскравішим прикладом цього підходу до керівництва країною було звільнення глави НБУ Якова Смолія та спроба тиску на його заступників Катерину Рожкову та Дмитра Сологуба. Аналогічні кейси мали місце і з призначеннями топменеджменту «Приватбанку», «Ощадбанку» та «Укрзалізниці». Не потрібно бути оракулом, щоб зрозуміти: рано чи пізно мали добратися і до «Нафтогазу».
Питання навіть не в особистостях, — кого звільнили та призначили на їхнє місце. А в тому, як саме ці процедури відбуваються у структурах, що є «дійними коровами» української економіки. Адже це віддзеркалює стан реформи корпоративного управління, метою якої було насамперед зниження контролю держави над економічною діяльністю державних компаній, їхнє повноцінне ринкове існування та орієнтація на глобальну конкуренцію.
Реформа передбачала створення незалежних наглядових рад, які контролюють діяльність операційного менеджменту держкомпаній та забезпечують прозорий підбір керівництва. Все це мало привнести в держсектор гнучкості в реагуванні на ринкові виклики, підвищити компетентність та політичну незаангажованість керівних осіб. Саме це є головним показником ефективності реформи.
Але останнім роком щось пішло не так… Звільнення Андрія Коболєва, глави «Нафтогазу», цьому яскраве підтвердження. Незалежно від мого ставлення до Коболєва, декілька слів про те, чому за фактом його звільнення варто угледіти саме відкат в адміністративно-командне минуле та цілковитий саботаж реформи.
По-перше, звільнити голову правління НАК «Нафтогаз України» може тільки наглядова рада. Якщо діяльність наглядової ради акціонер в особі держави вважає незадовільною, обирають її новий склад, який оцінює діяльність менеджменту і реалізує кадрові зміни.
У даному випадку все поставили з ніг на голову — спершу звільнили наглядову раду та одразу ж —голову правління. Адже акціонеру потрібно було дотягнутися до посади глави правління, а не давати оцінку результатів його роботи.
Без вини винуваті
Крім того, одіозною була сама причина звільнення. Прем'єр-міністр і депутати монобільшості, як під копірку, заявили про збитки «Нафтогазу» за підсумками 2020 року. А наглядову раду звільнили нібито тому, що остання недостатньо контролювала операційний менеджмент і прогледіла від’ємний фінансовий результат.
Я довго порпався у звітності НАКу і знайшов, на мій погляд, головну причину збитків у 2020 році. Це резервування ризиків за простроченою дебіторською заборгованістю. Робити таке резервування вимагає від «Нафтогазу» закон. В останній рік «Нафтогаз» справді задекларував 19 млрд грн чистого збитку. Але цей збиток включає рух резервів на фінансові активи, витрати на які становили 42,6 млрд грн. Здебільшого це непогашені облгаззбутами 31,2 млрд грн боргів давністю більше одного року.
Ці збитки за фактом ще не отримані, але мають той чи інший ступінь ймовірності статися через можливе непогашення заборгованості контрагентами. Декларувати їх вимагають міжнародні стандарти фінансового обліку. Структура цих збитків розкривається в примітці до звітності: це заборгованість за газ в рамках публічних спеціальних зобов'язань (PSO), які запровадив Кабмін Дениса Шмигаля в рамках карантинної лібералізації і які діяли до 1 серпня 2020 року.
Банкова тоді не жалкувала піар-капіталу на гарантії невідключення кінцевих споживачів газу за несплату через карантин. Відповідно, «Нафтогаз» зобов’язали постачати газ облгаззбутам за будь-яких умов. Іншими словами, держава, гарантувавши безперебійне надання газу споживачам, переклала всі ризики несплати за паливо на керівництво «Нафтогазу». А коли ті визнали ці борги безповоротними, бо так вимагають засади міжнародної фінансової звітності, їх же за це й відшмагали.
Найбанальніше, що, без врахування резервів на прострочені борги облгазів, НАК за підсумками року отримав 12,3 млрд грн прибутку, навіть попри те, що в 2020 році Кабмін позбавив «Нафтогаз» більшої частини доходів від транспортування газу.
Всім мовчати!
А щоб остаточно розійтися зі здоровим глуздом, після трьох невдалих спроб призначити Юрія Вітренка міністром енергетики уряд призначає його на посаду голови правління «Нафтогазу» — у прямому сенсі начхавши на засади реформи корпоративного управління.
І передовсім новий голова «Нафтогазу» видає внутрішній наказ про заборону членам правління публікувати будь-які коментарі без узгодження з ним. Схоже, авторитаризм — це у них сімейне...
Не сумніваюся, що країни-донори України та МВФ побачать у цьому відповідний меседж, позаяк замість реформ нових і розвитку раніше запущених відбувається їхнє послідовне згортання на користь авторитарних методів управління та централізації влади.