Вже два тижні як млявий конфлікт між Вірменією та Азербайджаном, який триває з початку 90-х, перейшов у активну воєнну фазу з використанням авіації, бронетехніки та артилерії.
Реально оцінити масштаб бойових втрат складно, адже сторони здебільшого повідомляють про свої здобутки, а не про втрати. Проте можна стверджувати, що чергова ескалація може стати причиною великої війни в регіоні.
Неспокійна земля
Нагірний Карабах (Арцах) — складний регіон з важкою історією. Територія увійшла до складу Російської імперії в XIX ст. внаслідок експансії останньої на Кавказ. Вже на початку ХХ ст. Нагірний Карабах став місцем постійних сутичок між Азербайджаном і Вірменією (назви країн ми використовуємо в сучасному значені, щоб уникнути глибокого етноісторичного екскурсу) за право контролювати територію. Проблему вирішила більшовицька влада — на свій штиб. Вона створила Нагірно-Карабахську автономну область, яку включили до складу Азербайджанської РСР. Хоча більшість населення регіону складають вірмени, які вимагали приєднання до Вірменії.
Наприкінці існування СРСР етнічні конфлікти ставали все гострішими. В часи «перебудови» на тлі підйому національних рухів до здобуття незалежності Вірменська РСР та Нагірно-Карабахська автономія підписали спільну постанову про об’єднання, а 1991 року повідомили про створення Нагірно- Карабахської республіки (фактично контрольованої Вірменією). Одначе цей акт Азербайджан визнав незаконним, що стало приводом до подальшої війни. Вірменія за військової підтримки Російської Федерації окупувала Нагірний Карабах і прилеглі до нього сім районів. Бойові дії тривали до 1994 року, аж поки у Бішкеку (Киргизстан) Вірменія, Нагірно-Карабахська республіка і Азербайджан підписали тристоронню угоду про припинення вогню. За офіційними підрахунками, жертвами війни стали близько 25 тис. осіб, а азербайджанське населення вимушено покинуло територію.
Договір 1994 року не призвів до вирішення конфлікту, сутички в регіоні тривали весь час, але без активних бойових дій. Хоча в 2014, 2016 роках та в липні 2020-го конфлікт загострювався.
Велика геополітика
З моменту підписання Бішкекської угоди сторони значно підсилили свій воєнний потенціал. Причому основний зиск із ситуації отримала саме Російська Федерація, що поставляла озброєння обом державам. Саме за підтримки Кремля у Нагірному Карабасі збудовали оборонні укріплення, які не дозволяють Азербайджану швидко отримати контроль над територією. Крім того, на території Вірменії знаходиться 102-а російська військова база, що, з одного боку, гарантує безпеку в рамках Організації договору колективної безпеки (ОДКБ), а з іншого, є форпостом РФ для використання в гібридних конфліктах на території країни.
У свою чергу, Азербайджан історично має значну підтримку зі сторони Туреччини. Зокрема, і у військовому контексті.
Чи заступиться РФ за Вірменію у карабахському конфлікті? Звичайно, що ні. Юридично Нагірний Карабах належить Азербайджану. Це визнає вся світова спільнота, факт закріплено в резолюціях Ради безпеки ООН. Тому говорити про виконання РФ свого обов’язку в ОДКБ не варто. Крім того, Кремль зацікавлений у продовженні війни, оскільки отримує ринок збуту воєнної продукції. До того ж, РФ через підконтрольні ЗМІ, навпаки, демонструє плюралізм думок щодо військових дій в регіоні.
Чи заступиться Туреччина за Азербайджан? Теж малоймовірно. Скоріше, непублічно надаватиме допомогу, озираючись на реакцію Заходу. Нагадаємо, офіційна Анкара має складні стосунки з країнами Заходу та партнерами по НАТО. Тим більше, що вступ у війну Туреччини спровокує зустрічний крок РФ. Обидві країни вже помірялися силами у Сирії, навряд чи у них є стимул повторити це знову.
Чи можлива велика війна в регіоні? Зараз важко однозначно відповісти. Населення обох країн підігріте місцевими ЗМІ та патріотичними настроями. Але викликає занепокоєння обстріл Вірменією азербайджанських міст Мінгечевір та Тертер. На відміну від Нагірного Карабаху, це територія суверенної держави Азербайджан, а ракетний обстріл вже є прямою військовою агресією проти нього. Тому в Єревані або не розуміють подальших наслідків такого рішення, або спеціально провокують офіційний Баку. Враховуючи значну військову перевагу армії Алієва, наслідки таких провокацій можуть бути непередбачувані.
Без варіантів
Опитані Chas News експерти з питань міжнародної політики та вирішення конфліктів одностайні — карабахський конфлікт давно зайшов у глухий кут. Політичних проєктів вирішення проблеми на сьогодні не існує. Після закінчення активної фази війни в 1994 році світова спільнота не напрацювала жодного дієвого плану щодо врегулювання конфлікту. Найсвіжіші, так звані «Мадридські принципи» 2007 року, були відкинуті обома країнами. У документі пропонувалось, зокрема, визначити статус Нагірного Карабаху на плебісциті; забезпечити право всіх внутрішньо переміщених осіб та біженців повернутися до колишніх місць проживання. А також — надати міжнародні гарантії безпеки, які включали б операцію з введення миротворчих сил.
Президент Азербайджану Ільхам Алієв вже прямо говорить, що не вірить в дипломатичне вирішення конфлікту.
«Яке дипломатичне рішення було за ці 28 років? Посередники чи інші міжнародні організації представили нам політичний шлях врегулювання? Ні. Вони заморозили цей конфлікт. Однак він не заморожений. Скільки ми повинні терпіти? Ще 30 років? Якщо міжнародне співтовариство не може забезпечити виконання міжнародних резолюцій, Азербайджан сам це зробить, це зараз і відбувається», — зазначив Алієв в інтерв’ю телеканалу Al Arabiya.
Своєю чергою, прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян заявив, що Єреван готовий обговорювати питання про введення до Нагірного Карабаху російських миротворців.
Тобто розмов про стіл переговорів з вирішення конфлікту ми не помічаємо. А це означає лише одне — найбільш оптимістичний сценарій на сьогодні — припинення інтенсивних бойових дій та подальше заморожування конфлікту.
За словами Ігоря Семиволоса, директора Центру близькосхідних досліджень, для припинення війни потрібно, щоби на конфліктуючі країни почали тиснути інші, але цього не відбувається. Повна перемога однієї з сторін теж не вихід, оскільки призведе до ще більшого напруження в регіоні.
«На сторони конфлікту потрібно чинити міжнародний тиск з конструктивною пропозицією, але жодна держава не може зараз цього зробити. Дипломати нічого нового не придумують, вони лише покращують або погіршують ситуацію, досягнуту на полі бою», — говорить Семиволос.
Наталя Іщенко, експерт з міжнародної політики і конфліктів, відзначає: можна констатувати, що міжнародна система вирішення конфліктів не працює. «Ми бачимо, що президенти США, Росії та Франції здатні на єдине: припинення вогню, щоби прибрати з поля бою тіла. Впливу на ситуацію немає», — говорить вона.
Ще один фахівець, Ілія Куса, експерт Інституту майбутнього, каже, що за час воєнного конфлікту в Нагірному Карабасі стало зрозуміло: ефективного методу припинення війни в регіоні не існує. Більше того, в силу вже історичних подій та етнонаціональних відмінностей сторони вже не зможуть мирно співіснувати.
