404

Сторінку не знайдено

Chas.News not found
«Не освідчується, бо гени у нього такі!». Любов очима генетика

Певно, кожен з нас бодай раз у житті замислювався, що таке любов і навіщо вона потрібна. Особливо гостро це питання відчувається 14 лютого, коли майже весь світ поринає у «День закоханих». 

Виявляється, відповідь на згадане питання є не тільки у філософів та психологів, а у тому числі й у науковців. В інтерв’ю Chas News доктор медичних наук завідувач відділу загальної та молекулярної патофізіології Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця НАН України Віктор Досенко розповідає про таке: яким чином ми обираємо собі пару, чи можна «втратити голову» від кохання та яку роль у стосунках грають «культурні мітки».

Навіщо потрібна любов? Існує якесь еволюційне пояснення того, що між людьми інколи виникають такі почуття?

Так, звісно. Є твердження: «Людина народжена не для щастя, яке ми очікуємо від любові, а для ефективної репродукції». І саме це почуття, одночасно і дуже приємне, і дуже травматичне, спрямоване саме на збільшення ймовірності розмноження. Як би це на перший погляд образливо чи принизливо не виглядало — це і є біологічна сутність цієї прекрасної емоції.

Людина народжена не для щастя, яке ми очікуємо від любові, а для ефективної репродукції

З самого народження у нас формуються певні «матриці» гарних і негарних людей. Приємних і неприємних. Розумних і не дуже. Тобто ми формуємо і збираємо ніби в таку картотеку зовнішні зображення. А потім вже підключається внутрішнє — як люди говорять, як реагують на ті чи інші речі. І під впливом передусім наших батьків і родичів формуються певні ідеали. І це все достатньо індивідуально. Звісно, що на певних етапах розвитку, коли формується психіка, визначальними є реакції наших батьків і їхнє зображення, власне.

Та й сам соціум, певно, впливає на наше становлення. Не тільки батьки.

Безумовно. Без соціуму ми людьми не стаємо. Тобто перші роки життя лише з тваринами, без людей, без соціуму назавжди закривають вхід в світ людей. Потім це не компенсується вихованням. Виховати таку людино-тварину вже нереально. І от те, в кого ми потім будемо закохуватися, коли почнеться статеве дозрівання, коли виникне сексуальний потяг, закладається у дитинстві. Ми шукаємо свою ідеальну дівчину або ж ідеального хлопця. У свідомості закладені певні ідеали, певні характеристики найкращих людей. А найкращі дадуть найкраще потомство. Від них можна отримати найкращі гени і, відповідно, з'являться дітки з гарними характеристиками. Ну, передусім, життєздатні, здорові і розумні. Чого, власне, ми і хочемо від нащадків.

Фактично, ми зараз говоримо про випадковість. Люди нам подобаються за щасливим збігом обставин, тому що у ранньому дитинстві, коли ми ще тільки формувались, у нас був конкретний досвід.

Саме так. Але тут як подивитися. Не випадково у хороших батьків ростуть хороші діти. Хороші батьки покажуть дитині хороші фільми, читатимуть хороші книжки і даватимуть свою оцінку певним подіям. Необов'язково казати, що ось це — погана людина. Діти бачать реакцію батьків. Ми мавпуємо, ми мавпи по своїй природі. Ми дуже уважно придивляємося, як реагує на певних жінок тато. Ось, моя мама подобається моєму татові. Виходить, це хороша жінка. Чому? Бо вона подобається моєму татові. З мамою аналогічно. Тобто це не випадково, а обумовлено. Так, нас формує соціум, у який ми потрапляємо. Але потрапляємо зовсім не випадково. Це ж наші батьки, наші родичі. Вони нас зробили і запрограмували на певні патерни поведінки, які змінити протягом життя надзвичайно складно. 

«Ми мавпуємо, ми мавпи по своїй природі» — Досенко

А від чого залежить частотність виникнення почуттів? Напевно, це пов’язано з дією так званих «гормонів щастя» — окситоцину, дофаміну та інших. 

Я б говорив краще про «потужність» почуттів. Біологічний сенс у всіх однаковий. Тобто я, скажімо, самець чи самка, маю статевий потяг, який не є диференційованим. Тобто я з гетеросексуальною орієнтацією і мені подобаються жінки. Які? Ну різні. Які завгодно. Але якщо подобаються всі, то ефективної репродукції не вийде. Тому що не для того в цьому випадку будуть зустрічатися люди. А кохання нам дозволяє цей широкий діапазон сексуального потягу сконцентрувати на одній людині. І саме в цей момент конкретна людина здається найкращою у світі. Найкращою тому, що саме від неї я хочу дітей. Така ось біологічна формула. І, звісно, потужність цього відчуття генетично детермінована. У різних людей виникають емоції різної сили. І ми говоримо в тому числі про емоцію кохання. Для когось «кохання» — це потужний рівень, а для когось — це така легка закоханість, про яку він завтра взагалі забуде. Стійкість цього відчуття детермінована генетично. І так, це пов'язано з ферментами, які синтезують нейромедіатори. Тут і дофамін, і серотонін, і адреналін, норадреналін, гамма-аміномасляна кислота, глутамат... Це речовини, за допомогою яких нейрони комунікують між собою. І одна людина може виділяти більше таких речовин, а інша — менше. А хтось взагалі виділятиме більш чутливі рецептори нейромедіаторів, адже сам нейромедіатор не подіє, якщо не буде сприймаючого апарату. Такий апарат і називається рецептором нейромедіаторів. І у всіх вони різні. Від цього, власне, і залежить ймовірність і стійкість будь-якої емоції, у тому числі емоції кохання. 

Є ще такі цікаві дані. Читав, що генетично детермінована навіть здатність чоловіків робити пропозицію руки і серця. Тобто він закохується, пара зустрічається, а він все не може сказати визначальні слова. От не виходить у нього. І у результаті шлюб не складається, діти не народжуються... І це визначається певними генетичними варіантами якраз в нейромедіаторних системах.

Кажучи простою мовою, чоловік не може відкритися і довіритися своїй коханій через те, що у нього до такої поведінки певна генетична схильність?

Жінки ненавидять таких чоловіків! Але вона має знати, що це не він, це його гени! І добре, якщо жінка візьме ситуацію у свої руки і одружить його на собі. Сама чітко скаже: так, ми завтра йдемо до РАЦСу. Але поки що далеко не всі жінки на таке готові, звісно. Вони чекають пропозицію від чоловіків. І от такий завершальний етап кохання теж генетично детермінований. Тобто ми запрограмовані на певний діапазон емоціонального сприйняття інших людей. І стійкість цього відчуття також генетично детермінована. 

Це прекрасно підтверджено на дослідах на таких тваринках, яких якраз згадують до 14 лютого. Це я про полівок, таких маленьких мишок. Вони бувають двох видів: прерійні та гірські. І ось певний вид полівок «закохується» один раз і на все життя. Розумієте? Ніколи, ніякої зради. Самець виростає, самочка виростає, і вони створюють пару раз і назавжди. Тобто його взагалі не тягне до інших самок. Ба навіть більше: коли він бачить, як вони до нього залицяються, крутять хвостиком, наприклад — так, у них приблизно ті ж витівки, що і у жінок — він просто на таких самок кидається, гризе їх і відганяє подалі від свого «гніздечка». Уявляєте собі? Чоловік мрії! Щоб не просто не тягнуло до інших самок, а щоб він ще й кидався на них. А сусідній вид — гірські полівки — у них проміскуїтет. Тобто вони не закохуються. Сьогодні з однією, завтра — з іншою. Аналогічно і у випадку з самками. Вивчаючи генетичну структуру та епігенетичні механізми формування пари у полівок, вчені навіть показали, що у зазначених видів по-різному працюють дофамін, окситоцин і вазопресин. В результаті ви маєте ідеальну пару і проміскуїтет, тобто взагалі жодної прив'язки до будь-якого партнера.

«Окремий вид полівок «закохується» один раз і на все життя. Розумієте? Ніколи, ніякої зради»

Коли дізнаєшся про прерійних полівок, вислів «втратити голову від кохання» набуває нового значення. Виходить, справді можна інколи навіть не спати та не їсти, коли закохався, адже організм наче переповнений нейромедіаторами? 

Перш за все ми забуваємо про інших сексуальних можливих партнерів. От ми не бачимо інших жінок. Ми вважаємо, що ця жінка — найкраща у світі. І тут, до речі, можна чітко визначити, чи справді це любов. Тобто ти просто припускаєш в мозку секс з іншою? Якщо припускаєш, то це навіть ознака божевілля. Інші чоловіки та жінки можуть бути не менш привабливими, прекрасними, чудовими. Чому ви їм відмовляєте в сексуальних відносинах? Тому що ви закохалися. Ви «втратили голову». Це неадекватно. Ви ж могли ще вчора вступати в сексуальні відносини з будь-ким, хто вам сподобається, а сьогодні — ні, взагалі не бачите нікого. Навіть не припускаєте такої можливості, що з ними може бути секс. Певно, це і є головна ознака справжньої любові, коли ви інших взагалі просто не бачите. 

А от щодо працездатності — тут неоднозначно. Це не обов’язкові наслідки. Хтось прекрасно працює, коли закохується, хтось чудово пише вірші, пісні. Це ніяк не пов’язано. Але у такий період стан людини нагадує компульсивно-обсесивний розлад, під час якого вона стає дуже вразливою. Її дуже легко образити. Просто мінімальна неповага з боку об’єкта кохання — одразу трагедія. «Вона мене розлюбила», «я не хочу жити»... З іншого боку, будь-яка приємна дія з боку об’єкта кохання робить тебе моментально щасливим. І тобі вже нічого не треба. 

До слова, є стадія тяжіння у коханні, а є стадія відданості. І під час стадії тяжіння значно збільшується продукція адреналіну — так званого «гормону стресу». Звісно, нічого в цьому приємного немає. Калатає серце, виникає збуджений стан, під час якого є ризик приймати неправильні рішення. 

Також важливо пам'ятати: те, що з погляду вашого або ваших родичів вважається неправильним, не вважається неправильним з боку природи. Природа хоче вашого продовження, ваших дітей. І те, що для всіх буде неправильним, для homo sapiens буде правильним, тому що будуть прекрасні дітки.

Раз вже заговорили про види кохання... Розрізняють ерос (пристрасне тяжіння), людус (коли любов сприймаєш як гру) і сторге (любов до батьків, родичів). Скільки у такій класифікації фізіології, а скільки — психології? 

Це давньогрецькі слова. Здається було п’ять чи шість слів у давній Греції, які означали види любові. Взагалі це більше про філологію. У різних мовах для позначення різної любові існують різні слова. У більшості європейських мов і сучасній грецькій — одне-два. Тобто українцям в цьому плані пощастило. Ми можемо любити Батьківщину і кохати людину. Звісно, можна сказати «Я тебе люблю», але це не така любов, як любов до матері, наприклад. А в сучасній арабській мові і зовсім існує окреме слово, яке означає любов сина до матері. І інше слово — для позначення любові сина до сестри. 

У мене є версія, яка пояснює такі розбіжності. Можливо, це пов’язано з тим, кому ти ці слова говорив. Тобто в тих етносах і країнах, де рішення про шлюб приймали батьки, обманювати когось було безглуздо. Батькам треба було чітко і ясно пояснити, що саме ти відчуваєш до їхньої дитини. Просто чітко і ясно скажи: у вас — отара овець, а у мене — будинок і ось тому ми, можливо, були б хорошою парою. Теж непоганий варіант, до речі. Тобто жінка не приймала тут рішення. А от в країнах, де визначальною стала згода нареченої, одразу філологічно закріпилося одне слово, яке означало найвищий рівень почуттів.

А чи можна за допомогою технологій та науки знайти «ту саму» людину?

Дуже малоймовірно. Тому що навіть якщо ми в генетичному плані гіпотетично можемо підібрати пару по комбінації генів, це не значить, що такі люди зблизяться. Абсолютно не факт. От мені скажуть, що від цієї жінки будуть прекрасні діти. Але вона мені не подобається. І що робити?

От у США провели такий цікавий експеримент, який показав, що певний біологічний початок у виборі партнера все ж є. Курсу студентів видали стандартну білизну для чоловіків і жінок. Попросили не міняти її і не прати цілий тиждень. Потім її зібрали в пакети, які запропонували цим же студентам нюхати. Паралельно з тим їх питали, наскільки цей запах неприємний за шкалою від «дуже неприємний» до «дуже приємний і привабливий». Виявилося, що чим далі в генетичному відношенні одне від одного знаходились люди, тим привабливішим був запах їхньої білизни. Якщо простіше, білим чоловікам подобався запах темношкірих американок. І навпаки. Тобто підказка від біології є, і вона дуже розумна. Ми відрізняємося сукупністю варіантів генів і, перемішуючи генотип, з більшою ймовірністю отримаємо життєздатних людей. Але це зовсім ні про що не говорить.

Все ж, відкривши очі, можеш побачити, що людина тобі не подобається через масу різноманітних причин. Вона може не розуміти твою мову, може, не читала, для прикладу, Шекспіра чи Стефаника. Або ніколи не слухала The Beatles. Тобто тут мають значення культурні мітки. Спочатку ми оцінюємо людину ззовні — фігура, обличчя, але цього все ще мало, аби закохатися. Потрібен збіг культурних міток. Повинні подобатися одні поети, одні пісні. Ми маємо збігтися. Навряд чи у вас вийде кохання з дівчиною, котра любить Путіна. Заходите до неї, а у неї портрет Путіна на стіні. Не вийде секс, розумієте!

Навряд чи у вас вийде кохання з дівчиною, котра любить Путіна. Заходите до неї, а у неї портрет Путіна на стіні. Не вийде секс, розумієте!

Все обривається одразу. І ми не можемо переступити цей абсолютно умовний поріг. Тобто для нас дуже важлива культурна і соціальна мітка. Саме вони є визначальними у формуванні пари. 

Вас послухаєш та й засумуєш. Виходить, немає «чистої та світлої». Все визначено заздалегідь генотипом. 

Так і чудово! Навіщо вмикати мозок для реалізації біологічної функції? Біологія прекрасна. За нею мільйони років. Сотні мільйони років було саме так. Так у всіх тварин, і у тебе виникає таке ж почуття. І це не принизливе, а чудове почуття, адже у тебе все так само, як у мільйонів живих істот, які жили і живуть на цій планеті. І їм вдалося вижити та залишити потомство. Це незрівнянна емоція, якої варто б прагнути. І саме під таким кутом на неї варто дивитися, аби не помилятися, аби не отримати страждання замість щастя. 

Дайте пораду тому, хто не впевнений, «кохання» у нього чи «закоханість». 

Якщо ви щось відчуваєте, дуже рекомендую поставити собі питання і чесно на нього відповісти — ти хочеш від нього/неї дітей? Якщо ні, тоді не треба себе дурити. Це не кохання. Любов — це чітке визначення: від цієї жінки чи чоловіка я хочу дітей. Якщо це відчуття з’являється — супер. Тоді укладаєте (або ж ні) шлюб і народжуєте дітей. Все просто.

Науковці вперше дослідили геном українців. Перемога, але працюймо далі