На цих вихідних в Україні працювало більше 30 центрів вакцинації, де фактично міг прищепитися кожен охочий. Часи, коли пошуки вакцини нагадували старшому поколінню про СРСР, де треба було шукати виходи на «дефіцит» та виривати його з боєм, залишилися у минулому. Початок масової вакцинації проти COVID-19 збігся за часом з відставкою Максима Степанова та призначенням новим очільником МОЗу Віктора Ляшка, колишнього головного санітарного лікаря.
Простий приклад: 18 травня, у день, коли депутати звільнили Максима Степанова, Україна наблизилася до символічної позначки в 1 млн введених доз вакцини. На це знадобилося 82 доби (вакцинація проти COVID-19 в Україні стартувала 25 лютого). А вже станом на 13 червня в Україні застосували понад 1,7 млн доз. Хоча при нинішніх темпах вакцинації амбітну обіцянку, яку Ляшко дав іще перед призначенням, — за літо вакцинувати 5 млн українців, при тому двома дозами, — виконати буде важко, але зміни на краще — на лице.
Втім не варто їх вважати виключно заслугою Ляшка. Просто момент його призначення міністром збігся з завершенням активної фази вакцинації у США та деяких країнах ЄС. Завдяки цьому значно спростився доступ до вакцин проти COVID-19 для країн третього світу. Так, протягом останніх 30 днів Україна отримала 942 тис. доз Pfizer, більше 1 млн доз CoronaVac та 309 тис. доз AstraZeneca.
Але і є певні тривожні дзвіночки, які дозволяють зробити висновок, що антирейтинги Ляшка гіпотетично можуть наблизитися до рівня народної нелюбові до його попередника. Наприклад, Pfizer МОЗ планує використовувати для вакцинації працівників органів центральної влади, судів та місцевого самоврядування. У міністерствах вже почали складати списки охочих. У той же час пересічних громадян у центрах вакцинації вакцинують китайською CoronaVac, яка, за попередніми даними клінічних досліджень, може мати дещо нижчу ефективність. Це викликає риторичне запитання: чим чиновники чи судді краще за пересічних громадян, на податки яких вони живуть? І чи не доцільніше було б вакцинувати держслужбовців на загальних підставах, а Comirnaty використати для щеплення людей з хронічними захворюваннями, для яких COVID-19 пов’язаний зі значно більшим ризиком важких ускладнень та смерті? Варто нагадати, що, згідно з офіційними даними МОЗ, 81,6% померлих від COVID-19 мали важкі серцево-судинні захворювання, цукровий діабет, новоутворення, захворювання нирок, печінки, легень чи неврологічні хвороби.
Втім, головним випробуванням для Ляшка стане осінь і черговий спалах пандемії. Варто зазначити, що зараз в деяких країнах Європи, зокрема у Великобританії значно розповсюдився агресивний «індійський» штам вірусу — якщо він пошириться і в Україні, це стане стрес-тестом системи охорони здоров’я.
Але це все ще попереду. Поки ж що ми за допомогою експертів з охорони здоров’я підготували для Ляшка п’ять порад, виконання яких допоможе йому не перетворитися у «нового Степанова».
Відновити структуру, відповідальну за епідеміологічні розслідування
Ще у 2017 році Кабмін ліквідував санітарну епідеміологічну службу. Такий крок пояснили корумпованістю та низькою ефективністю СЕС. Наприклад, СЕС закидають провал у боротьбі зі спалахами свинячого грипу у 2009-2010 роках та падіння рівня вакцинації в країні. Натомість, у 2016 році правоохоронці справді затримали на хабарі головного санлікаря Святослава Протаса.
Про корумпованість СЕС говорило багато очільників МОЗ. Серед них — Олександр Квіташвілі та Уляна Супрун. Втім, якою б корумпованою не була СЕС, її ліквідація призвела до того, що під час пандемії Україна залишилася без органу, який фактично відповідає за протидію епідеміям.
Андрій Александрін, засновник Національної експертної групи з інфекційного контролю (NEGIC), зазначає, що саме СЕС займалася контролем над охопленням населення щепленням. Також санстанція відповідала за доставку вакцини в регіони та за підготовку персоналу. «З закриттям служби ми втратили головне — системність, швидко поновити її не вийде», — говорить Александрін.
Чи варто відновлювати СЕС — сказати важко. А от відновлювати системність у протистоянні епідемічним викликам — таки варто. І не так важливо, як буде називатися структура, відповідальна за цю роботу.
Поліпшити комунікацію
Ще одна з прогалин у роботі МОЗу часів Степанова — провалена комунікація. Як приклад, Володимир Курпіта, колишній голова Центру громадського здоров’я, наводить приклад міста Моршин, де за неповний травень у рамках пілотного проєкту із вакцинації щеплення отримали 61% населення. За словами мера Руслана Ільницького, такий результат місто отримало завдяки широкій медіакампанії: «обдзвонам», розміщенню білбордів, наметів, де волонтери надавали інформацію щодо важливості вакцинації. Інформацію поширювало також місцеве телебачення та соцмережі.
Досвід Моршина, вважає Курпіта, міг би стати прикладом для всієї країни. «Не треба було йти і розмазувати 0,5% по всій території. Можливо, слід було робити такі показові кейси в окремих ОТГ або містечках, демонструючи, як працює вакцинація. Так само і з медиками. Можна було б зробити декілька успішних кейсів в лікарнях, яким населення довіряє. Умовно кажучи, у лікарні Мечникова в Дніпрі чи в Олександрівській лікарні в Києві. І таким чином сформувати позитивний імідж вакцинації. Люди живуть емоціями, і це абсолютно нормальний підхід», — підсумовує Курпіта.
Змінити нормативну базу для масової вакцинації
Ще взимку тодішній міністр охорони здоров’я Степанов казав, нібито для початку вакцинальної кампанії все готово. Окрім, власне, вакцин. Втім, коли вони в країні з’явилися, виявилося, що загалом населення не хоче щепитися.
З подібною проблемою зіштовхнувся весь світ, адже масова вакцинація — абсолютно нове явище. До того ж, перед настанням пандемії в Україні щепили в основному дітей. «У нас продовжують використовувати мобільні бригади і орієнтуватися на законодавство, яке вимагає присутності анестезіолога. Законодавство наше просто не адаптоване до масової вакцинальної кампанії», — підсумовує Курпіта.
За словами Александріна, натомість у світі вакцинація проходить фактично в польових умовах. Людей намагаються не запрошувати до лікувальних закладів, а вакцинувати навіть в автомобілях, аби не створювати натовпу.
Покращити ефективність переговорів з урядами та ініціативою COVAX
За словами Курпіти, за часів Степанова міністр займався двосторонніми переговорами з виробниками про постачання вакцин, а його тодішній заступник Ляшко опікувався комунікацією з COVAX.
Природно, що кожен з посадовців прагнув показати себе з кращого боку і вони «змагалися» один з одним. Тому новому міністру можна порадити скрупульозно підійти до підбору команди. До слова, Ляшко вже пообіцяв змінити половину складу верхівки МОЗу та призначив головним санлікарем Ігоря Кузіна, який до того був заступником очільника ЦГЗ.
Не займатися популізмом, навіть якщо цього хочуть на Банковій
Восени минулого року президент Зеленський рекламував «унікальну» українську вакцину проти COVID-19. Тоді розмови точилися про три команди розробників — львів’ян під керівництвом вчених з Інституту біології клітини, науковців з інституту біохімії ім. Палладіна та науково-виробничу компанію «Діапроф-Мед» на чолі з колишнім посадовцем американського CDC Михайлом Фаворовим.
Жоден з прототипів так і не вдалося «поставити на конвеєр» — бо розробка, клінічні випробування і виробництво вакцини для локального ринку не мають економічного сенсу, а у світі не чекають українських вакцин.
30 березня Ляшко сказав, що Україна на власну вакцину не розраховує. Але після призначення на міністерську посаду наприкінці травня він повідомив, що орієнтовно можна чекати на перші результати від львів’ян та науковців з Інституту біохімії ім. Палладіна у вересні. Хоча всі розуміють: максимум, на що ми можемо сподіватися, це локалізація в Україні останніх стадій виробництва (наприклад — фасування індивідуальних доз) вакцин світових виробників. Проте публічно визнавати це міністрові з політичної точки зору не дуже корисно.
