Страх самотності, втрати друзів і близького оточення часто виникають у людей, що вирішують перебратися до нової країни. У випадку возз'єднання з романтичним партнером чи партнеркою страх самотності слабший, проте побоювання не знайти нових товаришів чи «не вписатись» в коло людей з іншим менталітетом все одно є.
Я переїхала до США після шести років життя у Швеції. В обох випадках я змінювала країну проживання через кар’єру. Спочатку я навчалася у Каролінському медичному інституті в Стокгольмі, потім отримала позицію постдока у Єльському університеті. І Каролінський інститут, і Єль були місцями, де я прагнула знайти друзів зі спільними цілями та цінностями. Обидва рази я переїжджала одна. Враховуючи особисті риси характеру, відкритість до нового досвіду і зацікавленість в людях, я не переживала через самотність. Проте були деякі аспекти, над якими я свідомо працювала, щоб зробити своє нове життя максимально комфортним.
Мова — передусім!
Перший важливий момент для розуміння нового оточення — це мова. Хоча у Швеції всі прекрасно володіють англійською, для розуміння місцевого менталітету я вивчила шведську. З самого початку записалась на мовні курси, слухала радіо і дивилась фільми шведською. За менш ніж два роки я вже спокійно підтримувала розмови з колегами. Звісно, я постійно вчила нові слова і конструкції, і шведи з захопленням сприймали моє прагнення дізнатись більше. Для порівняння: уявіть у себе в гостях іноземця, який вільно володіє українською мовою і прекрасно готує борщ.
У США всі розмовляють англійською, проте мій європейський акцент одразу виказує в мені «не американку». Втім, ця країна зросла на іммігрантах, тому статус «приїжджого» сприймається інакше. Наприклад, Нью-Хейвен, у якому розташований Єльський університет, — це місто, в історію якого вписано чотири хвилі імміграції українців, починаючи з 1870-х років. У місті є Українська православна церква; влаштовуються українські фестивалі. Я точно знала, що зможу долучитись до української спільноти чи сходити до українського ресторану в Нью-Йорку. До того ж багато моїх друзів живуть на обох узбережжях США, тому завжди можна знайти, до кого поїхати в гості на вихідні. Загалом знання місцевої мови і контакти з локальною діаспорою допоможуть подолати у перший період сум за домівкою.
Зануритись у місцеве життя
Другий важливий пункт — розуміння місцевого менталітету і отримання базових знань про локальне життя. Через надзвичайну культурну і соціальну багатогранність Сполучених Штатів навіть райони одного міста мають власні неписані закони, про які вам найкраще розкажуть лише місцеві.
У Швеції я жила в гуртожитку з іншими студентами-іноземцями, і це значно сповільнило процес моєї адаптації до шведського суспільства. Тому в США я одразу вирішила винаймати кімнату в будинку з іншими американцями.
Перша моя спроба була неуспішною: будинок і кімната виявились не такими, як на фото, до того ж помешкання було розташоване у районі з високим рівнем злочинності. А сусіди не дотримувались графіку прибирання. Окрім того більшість американських студентів, аспірантів чи постдоків не зацікавлені дружити з сусідами, і вільний час проводять або за зачиненими дверима своїх кімнат, або з університетськими друзями.
Тому за два місяці я переїхала в нове житло, до 60-річної американки Елізабет, яка здає в оренду дві кімнати у своїй квартирі. Елізабет вивчала англійську літературу в Єлі, отримала магістерський ступінь з бізнес-адміністрування, і багато років працювала в інвестиційному банку в Лондоні і Парижі. Іншою моєю сусідкою є 30-річна китаянка, яка приїхала до Єлю писати книгу про соціально-політичну ситуацію в Китаї 1950-х років.
Саме від Елізабет я дізналась про дрібниці на кшталт в якому магазині краще замовляти продукти чи як дешевше доїхати до Нью-Йорка. У неї є авто, яким ми їздимо до гіпермаркетів, куди не ходить міський транспорт. З моїми сусідками ми організовуємо вечері, граємо в піклбол, дуже популярну гру в Америці, катаємось на велосипедах і обговорюємо політику, професійний розвиток, стосунки та життя в США і за їх межами.
Тобто якщо хочете пізнати країну — знайдіть людей, які готові ділитись цим знанням.
Шукати професійні контакти
Попередні два пункти стосувались переважно життя поза роботою. Для знайомства з новими колегами і розширення мережі професійних контактів я долучилась до Асоціації Постдоків Єлю (Yale Postdoctoral Association). З липня 2021 року я координую комітет професійного розвитку.
Моїм завданням там, на додачу до наукової діяльності, є організація семінарів на тему, як правильно писати листи потенційним роботодавцям, проходити інтерв’ю, та як з академічної науки перейти в індустрію чи стартапи; де шукати вакансії чи як знайти ментора. Таким чином я прагну розширити коло колег і, сподіваюсь, майбутніх друзів, з якими можна творити великі справи.
Не нехтувати психотерапією
Останнім у цьому списку, але не менш важливим, кроком є психотерапія. Моя терапевтка — українка, з якою ми вже більше року регулярно спілкуємось через відеодзвінки. Емоційно я близька з родиною, тому мені було важливо розібрати всі аспекти значної відстані до рідних та близьких. Вправи з терапевткою дозволили мені максимально зменшити тривогу від перебування за океаном.
До слова, в Єлі є окремий департамент, куди звертаються студенти та співробітники з питаннями щодо свого психологічного стану. Після первинної консультації людину направлять на індивідуальну або групову терапію. Терапевти допоможуть розібратись з тривогою, порушеннями харчової поведінки, сумом за домівкою, депресією чи просто підтримають на початкових етапах життя в новому, надзвичайно вимогливому і конкурентному середовищі.
Підсумовуючи, переїзд в нову країну — це завжди екзамен. Та будь-який екзамен можна скласти на «відмінно», якщо правильно підготуватись. Наразі я ставлю собі найвищий бал.
