404

Сторінку не знайдено

Chas.News not found
Нотатки дільничного лікаря
Getty images

«Держава і суспільство нав'язали мені гру, в якій всі одне одного обманюють. А я не хочу і не буду в цьому брати участь. Адже на кону стоять людські життя...», — так пояснює мотиви звільнення з роботи Наталія Клочко, дільничний лікар однієї з поліклінік в Сумській області. Вона віддала медицині більше 30 років, але звільнилася, не дотягнувши до пенсії всього трьох років.

У році, що минає, в Україні звільнилися з роботи більше 34 тис. медпрацівників. Зазвичай причиною їх вчинку стали не низькі зарплати (у 2020-му на надбавки медикам з держбюджету виділили 5,9 млрд грн) або страх перед коронавірусом. Клочко вважає, що причина глибша — через хаос у вітчизняній охороні здоров'я медики не в змозі допомогти хворим, яких би в нормальних умовах змогли врятувати. Через це людей охоплює відчуття власного безсилля. «Те, що відбувається з нами, психологи називають профвигоранням. У нас просто не залишається сил і часу працювати з пацієнтами», — журиться Наталія Клочко.

Те, що відбувається з нами, психологи називають профвигоранням. У нас просто не залишається сил і часу працювати з пацієнтами

56-річна Наталія Клочко вирішила стати лікарем ще у школі. Після закінчення вузу вона «пірнула з головою» в життя дільничного лікаря. Останні 30 років пропрацювала на одному місці — у звичайній державній поліклініці, відмовлялася переходити в приватні структури з більш високою зарплатою і кращими умовами роботи, бо не хотіла кидати пацієнтів, яких вела роками. Однак раптово прийняла рішення звільнитися і піти з медицини.

«Я не хочу, щоб постраждали мої колеги. Адже винні не вони, а держава. Тому прошу не вказувати назву клініки, про яку йде мова», —  говорить Клочко.

Новий Чорнобиль

Перші думки про звільнення з'явилися у неї ще навесні. Тоді МОЗ розробив протокол дій лікарів під час епідемії. Вирішив направляти дільничних терапевтів у складі мобільної бригади додому до хворих з підозрою на коронавірус. «На папері рекомендації МОЗ виглядають цілком логічно. Але чиновники не врахували умови, в яких ми працюємо, і нашу матеріальну базу. Відповідно, виконати їхні приписи ми просто не могли», — каже Клочко.

У поліклініці, де вона працювала, не вистачало лаборантів для створення мобільних бригад. Та й машина була лише одна. Та й то не у повному розпорядженні лікарів. Водій цього авто щодня доставляв їжу у відомчий дитсадок. А потім віз аналізи ковідних хворих у лабораторію. Часу возити мобільну бригаду на виклики у нього просто не було.

У полікліниці була лише одна машина, та й та ще розвозила їжу у дитячий садок / Getty images

«Мені вдалося відправити мобільну бригаду лише три рази», —  розповідає Клочко. — «А потім кількість пацієнтів з коронавірусом почала різко зростати і вони ринули до нас у клініку».

Однак у поліклініки не вистачало грошей навіть на закупівлі еппендорфів (спеціальних пробірок — Прим. ред.) для забору біоматеріалу. Тому начальство «рекомендувало» брати не більше 10 мазків для ПЛР в день. А в черзі під кабінетом кожного з дільничних лікарів щодня збиралося не менше 50 пацієнтів з підозрою на COVID-19. Коли комусь відмовляли, ті влаштовували скандал. Мовляв, чому у нього взяли, а у мене не берете?

«За якими ознаками я повинна сортувати пацієнтів?!», — вигукує Клочко. — «Пенсіонерам (вони ж у групі ризику) я зі своєї кишені давала гроші, щоби вони зробили тест ПЛР у приватній лабораторії».

На папері рекомендації МОЗ виглядають цілком логічно. Але чиновники не врахували умови, в яких ми працюємо, і нашу матеріальну базу. Відповідно, виконати їхні приписи ми просто не могли

На початку епідемії лаборанти брали мазки для ПЛР прямо у кабінеті дільничного лікаря. Ніяких засобів індивідуального захисту у поліклініці не було. Потім благодійні фонди допомогли зі спецодягом. Однак керівництво клініки так і не виділило окрему кімнату для дезінфекції костюмів біологічного захисту після роботи з інфекційними пацієнтами. «Як результат — співробітники масово заражалися «короною». Більшість медиків з серпня по сьогоднішній день перехворіли вже по два рази», — каже Клочко.

Далі — більше. Щоб уникнути поширення вірусу, керівництво прийняло рішення розділити потоки інфекційних хворих. Простіше кажучи, приймати пацієнтів з підозрою на коронавірус на першому поверсі. А інших — відправляти на другий і третій поверх. На перший погляд, все логічно.

Але був маленький нюанс — реєстратура у поліклініці одна. І всі пацієнти так само спочатку вирушали туди. У більшості випадків люди дистанції не дотримувалися. Та й приміщення реєстратури аж ніяк не призначене для прийому інфекційних хворих — занадто мале.

«За моїми відчуттями, сьогодні будь-яка українська поліклініка — розсадник вірусу. По суті, новий Чорнобиль», —  підсумовує Клочко.

Безглузді зусилля

Втім, Наталія Клочко впевнена: сьогодні підхопити «корону» можна де завгодно. Адже в Україні немає механізму відстеження контактних осіб. Після ліквідації СЕС цю місію, знову-таки, поклали на дільничних терапевтів і сімейних лікарів. «Якщо у мого пацієнта позитивний тест ПЛР, я повинна зафіксувати випадок захворювання. Виявити осіб, що перебували з хворим в контакті. А потім передати ці дані у міську санепідемстанцію чи лабораторний центр», —  пояснює Клочко. Теж все логічно, але в реальності — не працює.

Реєстратури порадень стали розсадником коронавірусу / Getty images

«Моя медсестра йшла у реєстратуру і годинами додзвонювалася зі стаціонарного телефону на стаціонарний телефон колег — епідеміологів, щоб передати дані. Номери своїх мобільних вони не дають та й відповідати на дзвінок зі звичайного телефону не поспішають», — зітхає Клочко.

Поки медсестра дзвонила, лікар працювала за двох. Вела прийом пацієнтів, заповнювала їх картки. Крім того, їй треба було зв'язуватися з хворими, які лікувалися вдома, щоб оцінити їх стан та призначити лікування. «В останні тижні у мене не залишалося часу на їжу та сон. Я працювала цілодобово», — згадує лікар.

У якісь момент вона зрозуміла, що через перевтому не може зосередитися на діагностиці та лікуванні пацієнтів. «Головний принцип медицини — не нашкодити. А я вже не собі, ні хворим допомогти не могла. Тільки шкоду заподіяти...», — зізнається лікар.

я вже не собі, ні хворим допомогти не могла. Тільки шкоду заподіяти..

Як один із прикладів порушення принципу «не нашкодити» вона наводить ситуацію з невиправданим призначенням антибіотиків при вірусній пневмонії. «Антибіотики потрібні, якщо до вірусної пневмонії приєднується бактеріальна інфекція. Критерій для призначення антибіотиків — моніторинг певних показників крові в динаміці, раз на 3—5 днів. Але в державних лабораторіях немає грошей для закупівлі необхідних реактивів. Тому лікарі «первинки» в більшості випадків діють наосліп. Деякі лікарі вирішують «перестрахуватися» і призначають хворим антибіотики, навіть коли вони не потрібні». Хоча розуміють, що безпідставне призначення антибіотика може ускладнити перебіг хвороби. Погіршує ситуацію і безконтрольний продаж антибіотиків в аптеках. За словами Клочко, багато пацієнтів просто змітали всі наявні антибіотики з полиць і приймали їх як попало при перших ознаках застуди.

Така ж ситуація і з захопленням КТ легенів без призначення лікаря. Клочко пояснює, що це дослідження потрібно лише деяким хворим, роблять його на 7—9 день хвороби і на тактику лікування результат КТ майже не впливає — томографія лише підтверджує наявність пневмонії. Однак власники приватних діагностичних центрів стали активно рекламувати послуги комп'ютерної томографії. Як результат, на КТ почали шикуватися черги. «У нашому місті КТ тепер працює цілодобово. У невеликих приміщеннях збираються десятки людей. Якщо серед них є хоча б один носій короновірусу, він заражає всіх інших», — зітхає Клочко.

Місць немає

Наприкінці літа у Клочко почалися проблеми з госпіталізацією важких хворих. Вона особисто дзвонила у «швидку» і просила забрати пацієнтів, які потребували стаціонарного лікування. А там їй говорили, що приїдуть тільки у випадку, якщо вона сама домовиться з завідувачем відділенням. «Що було робити?! У мене пацієнти сидять в кабінеті і задихаються. А їхні родичі йдуть на мене з кулаками. Мовляв, чому мої близькі повинні тут вмирати?!»,—  журиться лікар.

Або ми будемо гранично чесні один з одним і об'єднаємо зусилля в боротьбі з хворобою, або в країні буде мор

Клочко згадує, як чотири дні не могла прилаштувати в лікарню 33-річного військовослужбовця у важкому стані з дихальною недостатністю і всіма показниками для госпіталізації в реанімацію. Лише через чотири дні звільнилося місце з одним кисневим концентратором на кількох хворих і подачею кисню до ліжка «по годинах». Втім, цього хворого лікарі все ж врятували.

Але останньою краплею, яка змусила Клочко піти з медицини, став страх перед незаслуженим покаранням — за її словами, останнім часом з'явилася тенденція, коли керівництво медустанов намагається перекладати провали у контролі над епідемією на рядових лікарів. «У простих лікарів, які перебувають «на передовій», не було і немає комунікації з центром. А керівництво медустанов всіх рівнів, побоюючись втратити свої портфелі, ще з весни рапортують у столицю, що на місцях все добре», — розповідає вона.

Клочко каже, що як для системи охорони здоров'я, так і для всіх українців епідемія стала своєрідним іспитом на чесність. «Або ми будемо гранично чесні один з одним і об'єднаємо зусилля в боротьбі з хворобою, або в країні буде мор», —  говорить лікар.

Україна цей іспит не склала. Тому Клочко вважає, що все, що вона може зараз зробити — умити руки. Як у прямому, так і в переносному сенсі.

«Термін «міжнародні протоколи» не зовсім коректний»
«Хто ця людина?» — «Арсен Аваков»‎ — Володимир Курпіта про те, чому не буде нового локдауну