Є брехня, є велика брехня, а є традиція порівнювати вартість великоднього кошика з аналогічним торішнім.
Єдина закономірність, притаманна цьому показнику, — його планомірне щорічне зростання. Поточний рік не став винятком: експертні оцінки подорожчання Easter basket-21 коливаються в діапазоні від 10% до 25,8%.
Аналізуючи динаміку вартості пасхального набору, потрібно робити серйозну поправку на те, що перелік його складових може радикально відрізнятися в залежності від уподобань конкретної сім'ї та регіональних традицій.
На відміну від уніфікованої рецептури «Біг-маку», яка дозволяє використовувати його для визначення купівельної спроможності, великодній набір показує тільки те, що Україна неоднорідна. Так, наприклад, у Тернопільській області в кошик обов'язково кладуть салат з буряка з хріном — цвіклі, про який кияни могли навіть не чути, а в Одесі традиційний набір доповнюють рибою, що не прийнято на Закарпатті. Тому всі розрахунки на цю тему носять скоріше не економічний, а медійний характер. Хоча потрібно визнати, що мейнстріму складно не піддатися.
В усередненому варіанті вартість великоднього кошика в Україні в 2021 році складе трохи менше 1 тис. грн. У цьому розрахунку враховувався мінімально-базовий набір не дуже дорогих продуктів — паска, яйця, ковбасні вироби. Кошик ресторанної збірки — з терріном, рієтом з качки та французьким вином обійдеться у 3—4 рази дорожче.
Найдешевше, за даними Інституту аграрної економіки, свято коштуватиме в Тернопільській області — 868 грн. Найдорожчий великодній набір традиційно у столиці — 1060 грн. Причому і в «першій» — теж: у Харкові великодній кошик дорожче, ніж в середньому по країні, і вартує 1011 грн.
Зростання цін напередодні свят — звичайний наслідок підвищеного попиту, яке у випадку з Великоднем збігається з періодом травневих пікніків і довгих вихідних. У поточному році традиційне передпасхальне подорожчання посилене ще й глобальним трендом підвищення вартості харчів. За даними FAO, світові ціни на продовольство зростають десятий місяць поспіль; індекс продовольчих цін FAO в березні склав 118,5 пунктів, що є найвищим показником з червня 2014 року. Відлуння подорожчання фіксує і Держстат — за даними відомства, у березні продукти харчування в середньому додали 10,4% порівняно з тим же місяцем минулого року.
Примітно, що максимально подорожчав якраз головний великодній атрибут — яйця, зростання цін на які за рік склало 109,1%. Крім об'єктивних ринкових факторів (зниження врожаю, подорожчання кормів, активний експорт), тризначну дельту приросту цін визначили і специфічні українські причини. А саме: протистояння Олега Бахматюка, акціонера найбільшого в країні виробника яєць — холдингу «Авангард», і НАБУ. Останнє підозрює олігарха в заволодінні $49 млн (1,2 млрд грн) стабілізаційного кредиту, виданого його VAB Банку. Компанія заявила, що це «упереджене переслідування» призвело до падіння щомісячних обсягів виробництва до 170 млн штук яєць проти 350 млн штук, які традиційно продукувалися у травні.
І цей дефіцит, враховуючи домінуючу частку «Авангарду» на ринку промислового яйця (30%), призвів до різкого подорожчання всієї товарної категорії.
За іншою, більш правдоподібною, версією, акціонер спеціально створює соціальну напругу і підвищує ціни, щоб отримати додатковий аргумент в переговорах з владою. У будь-якому випадку результат на табло: вартість десятка яєць в роздробі вже досягла 50 грн, оскільки за найбільшим гравцем відпускні ціни підтягли і інші виробники.
Крім яєць, в топі подорожчання соняшникова олія — 48,5%, хліб — 14,9%, цукор — 64,7%. Все це теж зробило свій внесок у вартість великоднього кошика.
Закономірне питання — що може у зв'язку з ростом цін зробити держава і взагалі чи має вона щось робити, якщо вже ми давно і міцно існуємо в ринковій економіці, де продукти, як і будь-який інший товар, коштують рівно стільки, скільки вони коштують?
Почнемо з другої частини питання — так, має. На подорожчання базових товарів споживання реагують навіть найбільш пропалено-капіталістичні країни. Україна, де на статтю «продукти харчування і безалкогольні напої» припадає майже половина витрат домогосподарств — 48,4% за 9 місяців 2020 року, і поготів не може ігнорувати цінові тренди і дозволити собі розкіш довіритися невидимій руці ринку.
Держава не може і, здається, ніколи остаточно не зможе залишатися в стороні. Питання тільки в тому, якими методами вона діятиме. Арсенал цих методів неширокий, давно відомий і за 30 років незалежності в тій чи іншій мірі був випробуваний з різним (але переважно ганебним) результатом.
✔ Квоти, ембарго, ліцензування та інші адміністративні заходи для стримування продовольчого експорту. Експортери традиційно лякають, що будь-які обмеження поставок неприпустимі і можуть похитнути торгову репутацію України, забуваючи згадати, що до таких методів із завидною регулярністю вдаються багато держав — в тому числі визнані лідери світової торгівлі. Інша справа, що в українських реаліях будь-які обмеження, особливо на високомаржинальних ділянках економіки, таких як трейдинг, перетворюються в гіршому випадку в корупційну годівницю, а в кращому — в хаос, зірвані поставки і збитки бізнесу, які ніхто не поспішати компенсувати.
✔ Контроль Антимонопольного комітету. У розвинених країнах антимонопольний регулятор є одним з ключових і авторитетних для бізнесу відомств, яким можна дуже ефективно налякати неслухняних підприємців. В Україні роль АМКУ факультативна. Спроби припиняти неринкове підвищення цін, запобігати змові і забезпечувати конкурентне середовище на радість споживачеві розбиваються об впевненість (і небезпідставну) в тому, що штрафи завжди можна оскаржити в суді. Крім того, бізнес непогано набив руку в цій бюрократичній грі і у відповідях на запити АМКУ корпоративні юристи найчастіше майстерно відбивають всі претензії.
✔ Монетизаційна допомога. Може існувати як у грошовій, так і в натуральній формі. Хрестоматійний приклад останньої — Farmers to Families Food Program, в рамках якої американський «Мінсільгосп» закуповував продукцію у місцевих фермерів і перенаправляв у вигляді продовольчих наборів нужденним сім'ям. У Києві один час певні категорії пільговиків отримували щомісячно хлібні виплати — кілька десятків гривень для компенсації подорожчання хліба. Оптимальність монетизації пільг визнають всі, але є нюанс — зараз і в найближчій перспективі українському урядові вона буде не по кишені.
✔ Товарні інтервенції. На початку нульових Україна активно вдавалася до цього механізму, наприклад, відвантажуючи доступне борошно пекарям. Але з тих пір, як врожаї в Україні почали впевнено перевищувати потребу внутрішнього ринку вдвічі, сенс використання резервів для регулювання цін поступово втрачав актуальність. 2021 рік міг стати винятком як мінімум на ринку цукру: товарні інтервенції могли б погасити зростання цін через нестачу сировини для внутрішніх переробників. Не дивлячись на те, що в Україні є три (!) державні структури, які в теорії могли б їх здійснити, необхідні внутрішньому ринку обсяги довелося імпортувати. Держрезерв загруз у кадровій чехарді, Аграрний фонд благополучно розвалений Кабміном Гончарука, а ДПЗКУ, отримавши за підсумками минулого року збитки в майже 6 млрд грн, навряд чи може претендувати на роль рятівника вітчизни.
✔ Демпфери (від Dämpfer «глушник, амортизатор»). Інструмент демпфера передбачає виплату компенсації — але не споживачеві, а виробнику. Таким чином держава нівелює втрачений прибуток, який бізнес недоотримає, продаючи свій товар на внутрішньому ринку, а не експортуючи його. По суті, це субсидування виробника — захід дуже дорогий і дуже небезпечний. При зростаючому розриві зовнішніх і внутрішніх цін покривати його стає все дорожче, а спроба злізти з цієї голки загрожує соціальними вибухами.
✔ Довірлива розмова. Найефективніший в Україні метод впливу на ринкову ситуацію. Кількість надвеликого бізнесу в країні обмежена і персональний склад його бенефіціарів добре відомий. Велика частина з них і без додаткових приводів тісно контактує з владою. Офіційно цей формат зветься «меморандумом» — джентльменською угодою, якою визначають правила гри на найближчий сезон і час від часу коригують.
