404

Сторінку не знайдено

Chas.News not found
Плюс деолігархізація всієї країни. Чи вийде щось з ініціативи Зеленського по боротьбі з тіньовими керманичами держави?

Минулого тижня Володимир Зеленський вніс у Верховну Раду проєкт закону №5599 «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов'язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)».

Курс на боротьбу з олігархатом озвучив ще Петро Порошенко. За його каденції деолігархізація була однією зі складових стратегії «5Д» — деолігархізація, дерегуляція, дебюрократизація, децентралізація та деокупація. Володимир Зеленський продовжив обраний п’ятим президентом курс, додавши до умовного списку олігархів і самого Порошенка.

За задумом Банкової, аби побороти олігархат, необхідно дати йому визначення та виокремити з-посеред бізнесу його представників. В одному з інтерв’ю Руслан Стефанчук, перший заступник голови Верховної Ради, який здебільшого і розробляв цей законопроєкт, розповідав, що «тест на олігарха» складатиметься з семи пунктів. Втім, які це саме пункти, Стефанчук вирішив не конкретизувати. 

А Олексій Данілов, секретар РНБО, згодом зазначив, ніби ще з 90-х років олігархічна система в Україні поступово укріплювалася і «запливала фінансовим корупційним жирком». Осіб з «жирком», за його словами, в країні налічується близько 13-ти, і знову без конкретики. Тому хто саме входить до списку — поки невідомо. 

Олігархи — хто ж вони?

У кінцевому варіанті проєкту закону, поданому до першого читання, сім критеріїв, про які згадував Стефанчук, скоротили до чотирьох. Так, олігархом вважатиметься особа, яка:

  1. бере участь у політичному житті;

  2. має значний вплив на засоби масової інформації; 

  3. є кінцевим бенефіціарним власником підприємства, яке на день введення в дію закону є суб'єктом природних монополій або займає монопольне становище на загальнодержавному товарному ринку та протягом одного року підтримує або посилює це становище;

  4. активи якої (та пов’язаних осіб) перевищує один мільйон прожиткових мінімумів (2,27 млрд грн або $83 млн).

Загалом, на думку експертів, оминути перелічені критерії буде досить просто. Все, що потрібно, — «креатив та фінансовий ресурс». Агія Загребельська, колишня держуповноважена АМКУ, навіть уточнює: положення щодо монопольного становища на ринку прописане нечітко, тож умовного Ігоря Коломойського цей закон може і не торкнутися.

На думку Загребельської, основна проблема в тому, що на момент ухвалення закону про деолігархізацію в Україні не існуватиме жодної компанії, яка була б визнана АМКУ монополістом, адже всі подібні рішення ретроспективні. Тобто АМКУ буде змушений визнавати монополістами олігархічні бізнеси. І навіть за умови винесення комітетом відповідного рішення умовний монополіст завжди матиме можливість оскаржити це рішення у господарському суді.

Основна проблема в тому, що на момент ухвалення закону про деолігархізацію в Україні не існуватиме жодної компанії, яка була б визнана АМКУ монополістом, адже всі подібні рішення ретроспективні

Більш за те, з часів Платона, який ввів термін «олігарх» як дефініцію владної системи, де право голосу мають лише найбагатші люди і вони використовують політику заради власних інтересів, реалії світу суттєво змінилися.

Риторичне питання: чи можна вважати олігархом Марка Цукерберга, засновника Facebook? Формально — так. Він є одним з найбагатших людей світу, має медіавплив та змогу впливати на політичні рішення в країні. Інше питання — чи користується він своїми можливостями та в якій мірі.

Звідки їх стільки взяли?

Традиційно українські медіа вважали олігархами чотирьох представників великого бізнесу, яким вдалося отримати суттєві частки ринку у стратегічно важливих для держави нішах, завдяки чому ці персони мають можливість впливати на регуляторну політику держави: Ріната Ахметова (теплова енергетика, видобування вугілля, металургія), Ігоря Коломойського (фінанси — до націоналізації «Приватбанку»), Віктора Пінчука (виробництво труб для нафтогазовидобування) та Дмитра Фірташа (розподіл газу).

Петро Порошенко може потрапити під дію антиолігархічного закону

Але у одній з промов Зеленський називав олігархами також Петра Порошенка і Костянтина Жеваго. Ймовірно, через те, що вони обидва так чи інакше можуть впливати на політику і при цьому займаються великим бізнесом. За великим рахунком, на цих шести особах перелік олігархів і закінчувався б, якби не заява Данілова про «13 людей», яка вже стала притчею во язицех — вгадати імена інших семи стало ледь не національним змаганням.

Наприклад, Сергій Лещенко, колишній нардеп та журналіст, повідомив, нібито до списку олігархів можуть увійти у тому числі підприємець Юрій Косюк (керівник МХП) та подружжя Герег (мережа «Епіцентр»). Але чи можна порівняти вплив Косюка та Герег на політику з можливостями «класичних олігархів» Ахметова та Коломойського?

У одній з промов Зеленський називав олігархами також Петра Порошенка і Костянтина Жеваго. Ймовірно, через те, що вони обидва так чи інакше можуть впливати на політику і при цьому займаються великим бізнесом

Саме тому політичні опоненти Зеленського й вважають, що законопроєкт про статус олігарха виглядає або як засіб «розправи» з політичними опонентами та бізнес-конкурентами, або як піар у справі боротьби з корупцією та олігархією.

А вийде?

Найбільш яскравий приклад боротьби з олігархатом у світі — це США на початку ХХ ст., за часів президента Теодора Рузвельта. За його каденції держава судилася з великим бізнесом у понад 40 монопольних справах. Найгучнішою з них стала справа нафтової корпорації Джона Рокфеллера Standard Oil, яку у підсумку розділили на ряд менших компаній. Назви підприємств-наступників Standard Oil — Exxon, Mobil, Chevron зараз у всіх на слуху. 

Рузвельт викорінював олігархат у США, ухваливши три закони: Шермана, Клейтона і Робінсона-Петмена. Стисло їхня суть зводиться до трьох постулатів: державні інституції мають право контролювати та обмежувати бажання великого бізнесу втручатися у політику, у країні повинні бути системні антимонопольні органи та незалежна судова система.

Теодор Рузвельт створив у США антиолігархічне законодавство / Wikipedia

Наприклад, у 1946 році у США обмежили можливості для лобізму. Люди, що лобіюють чиїсь інтереси, повинні про це відверто казати. За порушення — великий штраф чи тюрма.

В українському варіанті деолігархізації визначати, хто олігарх, а хто ні, буде РНБО. Але все ж таки — що буде, якщо конкретна особа потрапить до списку Радбезу? Які на неї чекають правові наслідки або обмеження?

Ще до внесення законопроєкту до Верховної Ради президент Зеленський заявляв, ніби розглядається можливість доволі жорстких санкцій у відношенні олігархів — аж до втрати частини їхніх активів. Також у планах заборонити олігархам зустрічатися з владою. «Навіть якщо вони зустрічаються й зустріч не важлива, то вони звітуватимуть про це», — казав Зеленський на нещодавній пресконференції.

Звісно, до другого читання до законопроєкту можуть внести суттєві правки, або ж і взагалі подати альтернативний документ, як вже обіцяв Ярослав Железняк, депутат «Голосу». Але поки що всі наслідки зводяться до двох заборон: робити внески (прямо або через інших осіб) на підтримку політичних партій та бути покупцем у процесі приватизації об'єктів великої приватизації. 

Якщо з першим пунктом ситуація більш-менш зрозуміла, то з другим — є нюанси. Дмитро Сенниченко, голова Фонду держмайна, у одному з інтерв’ю розхвалив законопроєкт та висловив впевненість у тому, що він справді допоможе «розірвати порочне коло корупції та кругову поруку», яка призвела до перетворення приватизації на «закритий клуб для своїх». «Сфера приватизації фактично була монополізована кількома фінансово-промисловими групами (ФПГ)», — констатує Сенниченко.

Перед покупкою активу, у тому числі в процесі приватизації, особа має отримати на це дозвіл у АМКУ. І цей факт зовсім не заважає великому бізнесу, інколи й такому, який займає монопольне становище на ринку, укріплювати свої позиції та оформлювати все нові об’єкти

За його словами, наразі до приватизації готуються шість обленерго, Об'єднана гірничо-хімічна компанія (ОГХК). Ці об’єкти начебто якраз і знаходяться у сфері інтересів ФПГ. З менш «гучних» об’єктів Сенниченко виокремив завод «Більшовик», готель «Президент» у Києві і два морські порти — Білгород-Дністровський та Усть-Дунайський. Паралельно триває приватизація спиртозаводів, непрацюючих виправних колоній, об'єктів агросфери.

Втім, заборона на приватизацію активів олігархами в Україні і так існує, зазначає Загребельська. Адже перед покупкою активу, у тому числі в процесі приватизації, особа має отримати на це дозвіл у АМКУ. І цей факт зовсім не заважає великому бізнесу, інколи й такому, який займає монопольне становище на ринку, укріплювати свої позиції та оформлювати все нові об’єкти.  

Тож фактично, переконана Загребельська, у олігархів знову буде два варіанти: або АМКУ просто закриє очі на монополії олігархів або сам олігарх оформить актив не на себе і АМКУ цього знову просто не помітить.

Зрештою, навіть Олексій Данілов, котрий як секретар РНБО фактично і має затверджувати зміни у реєстрі олігархів, вказує на необхідність удосконалення президентського законопроєкту. На його думку, цей проєкт — лише перший крок на шляху деолігархізації, і на додаток до нього потрібно, як у США, врегулювати питання лобізму, удосконалити регулювання трансферного ціноутворення та посилити безпеку зовнішніх і внутрішніх інвестицій.

Детективи з Wall Street. Як агентство Kroll поставило на вуха сильних світу цього
Детективи з Wall Street. Як агентство Kroll змінило банківську систему України