Трохи терпіння — і ми побачимо фільм Bellingcat про «вагнерівців». Історію про те, як групу з 33 найманців, частина з яких воювала на Донбасі, наприкінці липня затримали під Мінськом, а потім передали російській стороні. Ця історія обросла такою купою чуток, що автор розслідування Христо Грозев закликав українські ЗМІ і політиків не займатися спекуляціями до прем'єри документального фільму. «Більшість повідомлень, — заявив він, — не відповідають дійсності і засновані на помилковій або бажаній для когось інформації».
Ажіотаж навколо фільму можна пояснити двома причинами. Одна — суто українська. Громадяни країни хочуть знати, чи справді спецоперація із затриманням «вагнерівців» зірвалася через витік інформації з Офісу президента. І чи справді ОП просив британську МІ-6 перешкодити розслідуванню.
Друга причина полягає в тому, що зі свого старту Bellingcat став проєктом, який подає сенсації. На нього посилаються світові медіа. Буквально через три дні після того, як британський блогер Еліот Хіггінс у липні 2014-го запустив своє дітище, в небі над територією Донецької області, контрольованій проросійськими бойовиками, зазнав аварії малайзійський Boeing 777. Ця катастрофа стала першою гучною справою Bellingcat, який знайшов докази того, що пасажирський лайнер з 283 пасажирами і 15 членами екіпажу, з яких ніхто не вижив, збили ракетою із установки «Бук», доставленої в Україну із території Росії. Ці висновки потім підтвердила Об'єднана слідча група, і їх поклали в основу обвинувачення на процесі у справі рейсу МН-17.
Фактично, Bellingcat за кілька років перетворився в медійного прокурора, який збирає факти із відкритих джерел з такою скрупульозністю і встановлює між ними такі незаперечні зв'язки, що спростувати їх вкрай важко. Bellingcat вважають еталоном розслідувальної журналістики. Його методи переймають. На нього рівняються. Сам він, як написано на його сайті, «створює керівництво і тематичні дослідження, щоб інші могли навчитися робити те ж саме».
Революція на лептопі
Так називається перший розділ книги Еліота Хіггінса We are Bellingcat, що вийшла у березні нинішнього року. Він згадує там про події на площі Тахрір у Каїрі і про те, як американський журналіст Енді Карвін, сидячи за комп'ютером у Вашингтоні і відстежуючи публікації в соціальних мережах, створював у режимі реального часу хроніку «Арабської весни» 2011 року. Всі, хто постив свої повідомлення з місця події в Twitter, бачили лише уривки загального полотна. Карвін же представляв себе «тим, що літає над Тахріром на гелікоптері, оглядаючи поле битви».
«Арабська весна», проте, порушила й інше питання — про фактчекінг, який згодом став, на думку Хіггінса, найсерйознішим викликом цифрової епохи. Як дізнатися, чи правда те, що повідомляють очевидці подій?
У серпні того ж 2011-го Хіггінс спробував скористатися способом Енді Карвіна, щоби відстежувати ситуацію під час протестів проти режиму Каддафі у Лівії. Але до відстежування соцмереж протестувальників Хіггінс вирішив додати інформацію від іноземних кореспондентів. Зібравши матеріалу більше, ніж могли вмістити статті, зауважує Хіггінс, — «вони в Twitter спустошили свої записники, включаючи факти, яких я більше ніде не читав».
Його сила полягала в увазі до деталей. «Я ніколи не намагався розповісти історію цілком. Я цитував усі джерела, даючи зрозуміти, звідки взялася інформація, і завжди визнавав обмеженість моїх знань. Цей підхід перетворився у керівний принцип Bellingcat: відповідь на інформаційний хаос — прозорість», — пише він.
Знаходячи деталь, що інтригує, він розміщував її в розділі коментарів блогу The Guardian. Нерідко його повідомлення викликали суперечки. Одного разу такі суперечки виникли навколо ситуації з лівійським містом Брега — в чиїх воно руках: прихильників Каддафі чи його противників (бо кожна сторона приписувала контроль над містом собі). Хіггінс відчув, що читач блогу, який поставив йому питання «Ти впевнений, що це Брега?», мав рацію.
Звідки він, Хіггінс, міг це знати, якщо ніколи не бував у цьому місті і не вмів читати по-арабськи? Він почав звіряти те, що побачив на відео, з Google Maps. Дістав аркуш паперу та взяв ручку. Раз у раз ставлячи на паузу відео з YouTube, він створив вручну карту вулиць. Коли він це все порівняв із супутниковим знімком, сумніви відпали: це Брега. Частиною міста володіли повстанці, частиною — війська Каддафі. Робота з «топоприв'язкою» дала зрозуміти — що і кому належить. Це стало першою перемогою Хіггінса і першим розумінням того, як інформація із соцмереж, перевірена за допомогою загальнодоступних застосунків, може швидко допомогти зрозуміти, що, де і як відбувається.
Після Лівії Хіггінс переключився на Сирію, проаналізувавши поставки зброї з Хорватії бойовикам. І хоча, за його визнанням, до «Арабської весни» він «знав про системи озброєнь не більше, ніж власник [ігрової приставки] Xbox», його звіт, виконаний у вільний час як хобі, виявився настільки успішним, що на Хіггінса почала посилатися преса і правозахисні групи, а парламент Великобританії ініціював слухання з цього приводу.
У 2013 році Крістіан Бенедикт, менеджер Amnesty International, сказав виданню The New Yorker, що у багатьох організаціях є аналітики, але Хіггінс виявився швидшим, ніж відомі Бенедикту слідчі групи. Це принесло Хіггінсу не тільки славу «розслідувача №1», а й дозволило створити Bellingcat.
«Кіт із дзвіночком»
Хіггінс запустив платформу Bellingcat в її бета-версії 14 липня 2014 року, а вже наступного місяця зібрав £50 тис. приватних пожертвувань через краудфандінгову платформу Kickstarter. Це свідчило про те, що люди довіряють засновнику ресурсу.
Назва проєкту відсилала до англійської дитячої казки Belling the Cat («Кіт із дзвіночком»). Там миші розмірковують, як би знешкодити кота. Одна пропонує повісити коту на шию дзвіночок. Всі у захваті від ідеї, однак ніхто не наважується здійснити цей відважний крок. Хіггінс же показав себе саме тією «мишею», яка здатна викрити «кота». Розділ своєї книги, присвячений подробицям отруєння колишнього співробітника ГРУ Сергія Скрипаля та його дочки Юлії у британському Солсбері, він так і назве — Mice catch cat («Миші ловлять кота»).
Всі розслідування Bellingcat можна прочитати / подивитися на його сайті. Там дві робочі мови — англійська та російська. Це, крім іншого, вказує на те, як важлива для ресурсу російськомовна аудиторія. Випадковості тут немає. Частина з найгучніших розслідувань команди Хіггінса присвячена нахабним і цинічним діям російських спецслужб, які Москва намагається приховати.
Наприклад, у розслідуванні «Так хто ж бреше? Докладний аналіз луганського відео з «Буком»», опублікованому у вересні 2016-го, Bellingcat доводить брехливість представників Міноборони РФ, які буквально через кілька днів після того, як збили малайзійський Boeing 777, намагалися перекласти провину на українську сторону — мовляв, це був український «Бук» і перебував він на підконтрольній Києву території. Чого тільки не довелося досліджувати хлопцям з «Кота із дзвіночком» — від білбордів до дахів будинків, — щоб викрити сфабриковану версію російських генералів. «Дослідження відкритих джерел і соціальних мереж відіграє величезну роль у викритті брехні та пропаганди і дозволяє кожному докопатися до правди, навіть якщо могутні держави намагаються її приховати», — резюмує автор публікації.
Коли Bellingcat у співпраці з російським інтернет-виданням The Insider розслідував замах у Солсбері, аналітики дійшли висновку, що він «виглядав як частина чогось набагато більшого». Подібні «таємні операції проводили по всій Європі, від замаху на вбивство і до саботажу в країнах, що не приєдналися до Москви, — пише Хіггінс у своїй книзі. — І всюди з’являлися одні і ті ж оперативники».
Втім, до книги не ввійшов казус із отруєнням Олексія Навального. Результати цього розслідування, в якому, крім Bellingcat, взяли участь The Insider, Der Spiegel, CNN та Фонд боротьби з корупцією, створений Навальним, були оприлюднені у грудні минулого року.
Володимир Путін з цього приводу заявив, що мова йде не про розслідування, а про легалізацію даних західних спецслужб, і відкинув причетність ФСБ до отруєння Навального. Але саме опубліковані у рамках цього масштабного розслідування матеріали — про вбивства в різні роки журналіста Тимура Куашева, громадського діяча Руслана Магомедрагімова і лідера руху «Нова Росія» Микити Ісаєва — зробили російського президента чудовиськом в очах Заходу і дозволили президенту США Джо Байдену, не вагаючись, ствердно відповісти на питання, чи вважає він Володимира Путіна вбивцею.
Bellingcat займається, зрозуміло, не тільки російськими справами. Він порушував тему позасудових страт у Венесуелі. Сприяв виданню BBC Africa Eye у розслідуванні вбивства двох жінок і їхніх дітей військовослужбовцями камерунських збройних сил. У співпраці з The New York Times на відео з відкритих джерел розслідувачі визначили, що, швидше за все, у січні 2020-го Іран збив український пасажирський літак ракетою «земля — повітря».
Хто всі ці люди?
За проведені розслідування члени команди Хіггінса і ті, хто з ним співпрацював, неодноразово отримували премії за видатні досягнення у журналістиці. Хоча, на думку Христо Грозева, одного із ключових авторів Bellingcat, те, що вони роблять, — лише на третину журналістика. Інші дві третини — «це аналітика, це Шерлок Холмс».
Грозев — фігура не менш колоритна, ніж сам Хіггінс. Болгарин за національністю, він, крім своєї рідної, володіє ще чотирма мовами — англійською, російською, естонською і голландською. «Мовні навички Христо, здатність вести репортажі та розуміння кремлівської бюрократії зробили його опорою наших розслідувань», — пише про нього Хіггінс.
На початку своєї кар'єри Грозев трохи попрацював журналістом на радіо у Пловдиві. Але потім зайнявся медіаменеджментом. У 2000 році під його керівництвом працювали 26 радіостанцій у 9 країнах світу. Але, як одного разу зізнався Грозев, йому завжди хотілося створювати контент. Ця «туга по контенту» і привела його до створення у 2014 році блогу, присвяченому брехні кремлівських ЗМІ. «Однак він ризикував як блогер-одинак, який пише про небезпечних людей, — говорить Хіггінс у своїй книзі, — тому вирішив приєднатися до журналістської організації. Він звернувся до нас».
Грозев може витратити пару десятків тисяч євро зі своєї кишені, готуючи розслідування. Але, можливо, красномовніше його характеризує той факт, що він у змозі практично не спати протягом декількох днів, працюючи з матеріалом. Особистий рекорд — чотири доби.
Важко сказати, чи всі штатні співробітники Bellingcat (а їх у 2019 році було 16 осіб) працюють так самовіддано. Однак випадкових людей, для яких це звичайна робота, тут немає. Хіггінс, наприклад, згадує, як у період, коли вони займалися «Буком», що збив малайзійський лайнер, йому прийшов мейл від незнайомця. Візаві звали Тіммі Аллен. Він заробляв тим, що малював тривимірні будівлі, тварин і гірські пейзажі і продавав їх користувачам віртуального світу Second Life. «Тіммі написав мені по електронній пошті, що він застосував свої графічні навички до зображень, про які писав Bellingcat, і створив відеокліп, у якому фотографія Paris Match трансформувалася у чітке зображення «Бука» в конвої з Росії», — пише Хіггінс.
57-річний чоловік, якому довелося стати ще одним ключовим співробітником Bellingcat, народився у Східному Берліні під час «холодної війни» і в молодості встиг попрацювати аналітиком у сумнозвісній секретній службі НДР «Штазі». Тіммі був обурений реакцією Росії на збитий авіалайнер — методи Москви за роки, що минули після падіння Берлінської стіни, не змінилися. Тому він і запропонував свої послуги Bellingcat.
Не випадково Христо Грозев каже, що його діти вважають, що він збожеволів, коли став журналістом. «Ненормальність» — характерна риса багатьох з команди Bellingcat. Не виключено, що саме вона допомагає їм якісно робити свою справу.
Із іскри займеться полум'я!
У Bellingcat не бракує грантодавців. Серед них — Adessium, неурядова організація, фінансована урядом Нідерландів; Національний фонд демократії, який фінансує Конгрес США; Лотерея поштових індексів Нідерландів. Навряд чи в найближчому майбутньому для Хіггінса і його коллег настануть важкі часи. До того ж Bellingcat намагається заробляти сам.
Близько 35% його бюджету сьогодні формується за рахунок семінарів. Bellingcat навчає журналістів, як працювати з новими інструментами. На сайті теж вдосталь «лікнепів», з яких дізнаєшся, чим може допомогти платформа TweetDeck або в чому полягає дослідний потенціал Microsoft Flight Simulator 2020. Всі ці дії цілком логічні: Bellingcat хоче розширити коло «мишей», які будуть готові вішати дзвіночки на шиї жирних «котів».
Чи допоможе це змінити світ, який живе в епоху постправди? Хіггінс щиро вірить в це. Але, можливо, його оптимізм надмірний. Той же Грозев вважає: «Змінити ставлення суспільства дуже складно. Змінити ставлення критичної маси меншини, яка найактивніша, — ось це можливо». Але, як довела історія, «Із іскри займеться полум'я». Головне — не переставати дмухати на цю іскру.
