Чи не кожен другий в курсі про те, що дитяче прізвисько Єлизавети II — Лілібет, і що вона саме так підписала прощальну записку, яку поклала в домовину з тілом чоловіка. Що вона любить собак породи доргі — помісь такси та коргі. Що коли вона перекладає сумочку з однієї руки на іншу, — це знак, що співрозмовнику час закруглятися. Що телетрансляцію відкриття Олімпійських ігор в Лондоні у 2012 році відкривав ролик, де Джеймс Бонд (Деніел Крейг) і королева стрибали з парашутами з вертольота над ареною Олімпійського стадіону. А кілька місяців потому за цю роль королеві вручили премію BAFTA за краще виконання ролі дівчини Бонда.
Але в той же час чому ми так мало знаємо про те, чим живуть інші європейські монархи?
Така ж, як всі
Відповідь проста — тому що британська королівська сім'я без проблем показується на публіці без архаїчних церемоніальних костюмів, — не боїться виглядати, як звичайні лондонці. Коли редактора британського журналу Royalty Марка Хустона запитали, чи не позбавляє королеву містичного ореолу спроба наблизитися до народу, той відповів: «Люди, як і раніше, згадують і коронацію, і королеву-матір, і більш давні події з тими ж почуттями, що і раніше. Але в сучасному світі не можна залишатися несучасною людиною, і я не думаю, що давня, «містична», монархія могла б сьогодні функціонувати. Принаймні — в Європі».
А ось на монархію британського зразка у суспільства є попит. «Попит на монархію» звучить, мабуть, трохи дивно. Але він існує. Причому одразу в двох іпостасях: і як на форму правління, і як на інкубатор, який породжує поп-зірок.
Почнемо з другого. Вічне сяйво чистого селебріті — саме те, що підживлює інтерес до монархії не тільки в Британії, але і взагалі на планеті. Зрештою, світ так і живе — між політикою та світськими плітками. Перша таїть загрозу, другі — розважають.
Неважливо, що відбувається у житті осіб королівської крові, — пожежа у Віндзорському замку у 1992-му (через яку Її Величність назвала той рік «важким»), смерть принцеси Діани у 1997-му, скандальні заяви принца Гаррі і Меган Маркл, або похорон принца Філіпа. Головне, що там завжди щось відбувається. І це щось — дуже людське. Гідне часом обурення, часом співчуття, але завжди гідне уваги.
Наприклад, за похороном принца Філіпа, чоловіка Єлизавети II, у прямому ефірі спостерігало 13,6 млн жителів Великобританії, кожен п'ятий. Приблизно стільки ж дивилися весільну церемонію Гаррі і Меган Маркл у 2018-му. Британська преса любить і вміє висвітлювати те, що відбувається в Букінгемському палаці.
Жива королева!
А тепер перейдемо до першого питання — як королева Великобританії отримує від своєї популярності політичні дивіденди. В офіційному титулі Єлизавети II слова «глава Британської Співдружності» стоять на передостанньому місці. Однак значення Співдружності важко переоцінити з точки зору популярності британської монархії у світовому масштабі.
Загальна чисельність популяції Співдружності, куди після розпаду імперії ввійшли колишні британські колонії, — більше 2 млрд осіб, приблизно 30% населення Землі. Якщо врахувати, що до Співдружності входить, наприклад, Індія, друга після Китаю країна у світі за кількістю жителів, можна оцінити демографічний розмах. Більш того, з 53 країн, що належать до цієї спільноти, 16 називаються Королівства Співдружності. У них Єлизавета II є монархом і виступає як глава уряду.
Нехай церемоніальних функцій у королеви більше, ніж реального впливу і політичних зв'язків, але Єлизаветі II не бракує підданих, які уважно слідкують за її життям і словами. Саме тому вона продовжує впливати на стан справ у Великобританії, в той час як інші європейські монархії давно перетворилися на державний декор.
Наостанок — забавний парадокс. Єлизавета II, якій сьогодні виповнилося 95 років, посіла трон 6 лютого 1952 року. З того часу змінилося 16 прем'єр-міністрів Великобританії, 15 президентів США і сім Пап Римських. При цьому одне з соцопитувань, не так давно проведене серед британців, виявило цікавий факт — молоді люди часто вважали, що королеву Великобританії звуть Вікторія, хоча та царювала в XIX столітті.
Цей курйоз деякою мірою частково дозволяє зрозуміти секрет успіху Єлизавети II: поводитись так, щоби тебе любили, але при цьому не знали про твій вплив на політику та реальне життя. І це працює. Британська корона — саме той фактор, що тримає на плаву настільки архаїчну форму державного устрою, як монархія, по всьому світу. І якщо за це варто комусь дякувати, то саме Єлизаветі II.
