Сьогодні, 25 листопада, минає 65 років, як не стало одного з перших і найважливіших діячів українського кінематографу — Олександра Довженка.
Його роботи визначили візуальний стиль та кінематографічний смак багатьох відомих режисерів.
Chas News пропонує дізнатись, чому Довженко досі цікавий кінематографістам по всьому світу і як вплинув (та впливає досі) на світ кіно.
Далеко не кожен режисер отримує честь представити свою картину на Венеціанському кінофестивалі (деяких взагалі до фестивалів допускати не можна). Довженко презентував свій фільм «Земля» на першому фестивалі, який відбувся у 1932 році.
Італійським (та й не тільки) кінематографістам фільм «зайшов», а сам Довженко уславився як «Гомер світового кіно». І це цілком заслужено і дуже точно описує його поетичний підхід до створення кінострічок.
Нехай нагород тоді завоювати не вдалося, на сьогодні картини Довженка — мало не окремий візуальний «туторіал» для початківців та досвідчених кіноробів.
До речі, «Землю» досить холодно прийняли на батьківщині режисера і зняли з прокату менше ніж через два тижні після прем'єри.
Крім європейських фестивалів, Олександр Довженко мріяв потрапити до Голлівуду. Про це він писав своєму другові, ще одному знаменитому радянському режисерові — Сергію Ейзенштейну. Бажав якнайбільше побачити і ввібрати все з процесу кіновиробництва. Ще й надсилав Чарлі Чапліну свої сценарії. Хоч вони і були проігноровані, згодом Чаплін про Довженка скаже:
«Слов'янство поки що дало світові у кінематографії одного великого митця, мислителя та поета — Олександра Довженка».
Режисер прославився своєю любов'ю до батьківщини, її єства та живої природи. Це дуже яскраво відбивається у його роботах, у тому числі найвідомішій — фільмі «Земля».
Різними способами він намагався показати взаємозв'язок і взаємозалежність людини та природи.
Так він робив на відміну від його кіносучасників — представників німецького експресіонізму, що, навпаки, використовували студійні декорації, нерідко розфарбовуючи їх та додаючи тіні для посилення візуального ефекту.
Довженко завжди намагався відійти від таких методів, віддаючи перевагу натурним зйомкам, поміщаючи людину у природне середовище.
Довженко вдавався до використання простих, зрозумілих всім, образів, нерідко зіставляючи у кадрі тварин і людей — персонажів картини.
Крім цього, він сприймав своїх персонажів частиною справжнього живого світу, а не як штучний, чужорідний, об'єкт у кадрі.
Довженко вдається і до теми циклічності життя, зображуючи на похороні вагітну, яка ось-ось народить. Режисер також любив експерименти. Приміром, у фільмі «Арсенал» він задіяв у зйомках простих людей, а не акторів, передбачаючи основи стилю італійського неореалізму.
У тому ж «Арсеналі» Довженко застосовував «голландський кут» (спеціальний ракурс зйомки) для посилення емоційного забарвлення сцен.
До створення образів режисер також підходив сміливо. Наприклад, у фільмі «Земля» присутня сцена з оголеною дівчиною.
Для того часу демонстрація таких кадрів досить нетипова. До всього, такі вольності засуджувались радянською владою.
Найчастіше підхід Довженка описують як пантеїзм, одухотворення і навіть обожнювання природи. Такий метод люто не приймався вищими органами СРСР, що і призвело до заборони «Землі» на батьківщині режисера.
Та приховати талановиту роботу не вдалось, і вона дала величезний поштовх розвитку візуального стилю багатьох режисерів.
Наприклад, Андрій Тарковський захоплювався роботами Довженка та зараховував його до «стовпів» кінематографу. Говорив про нього як про єдиного режисера, який «не відриває кінозображення від атмосфери землі», адже для нього це «не фон, а середовище». А фільми Довженка називав «поетичними дивами кінематографу».
Закономірно, що Тарковський неодноразово відсилав у своїх роботах до українського майстра:
у фільмі «Іванове дитинство»
або ж у фільмі «Дзеркало»
Також роботами Довженка надихався один з найяскравіших представників течії «Нового німецького кіно» — Вернор Херцог. У його фільмі «Кожен за себе, а Бог проти всіх» є кадри, що повністю римуються з вступними кадрами «Землі».
Наприкінці пофантазуємо. У фільмі «Земля» є персонаж Василь, який танцює.
Безумовно, було б смішно вважати, що саме Олександр Довженко вигадав образ персонажа, котрий танцює в емоційному пориві, але неможливо ігнорувати схожість між фільмом 1930 року та 2019-го, а саме — «Джокером».
