404

Сторінку не знайдено

Chas.News not found
Покоління тривоги. Чому міленіали перебувають у стані стресу 60% свого життя

Вони швидше приймають рішення. Краще справляються з обробкою великих обсягів інформації. Легше адаптуються до мінливих обставин. При цьому більше 60% часу (в середньому) перебувають у стресовому стані. Стрес малої інтенсивності для них настільки звичний, що несвідомо сприймається як норма.

Так американський психіатр Мелінда Шварц характеризує людей третього тисячоліття у своїй книзі «Zoom generation». Її висновки цілком співзвучні з результатами недавніх досліджень Deloitte. Об'єктом вивчення були настрої міленіалів, вони ж покоління Y і покоління Z. Існує кілька варіантів визначення вікових рамок приналежності до кожної з цих категорій. За найпоширенішою версією, Y вважаються народжені з 1981-го по 1995-й роки, а Z — після 1996-го.

Існує кілька варіантів визначення вікових рамок приналежності до кожної з цих категорій. За найпоширенішою версією, Y вважаються народжені з 1981-го по 1995-й роки, а Z — після 1996-го

Отже, за даними Deloitte, у період пандемії 41% міленіалів у світі і 39% — в Україні зізнаються, що майже весь час перебувають у стресі. Для покоління Z глобальний показник ще вищий — 47%, а ось український, нехай не набагато, але все-таки скромніше — 36%.

Причини переживань у нас і в інших країнах називають одні й ті ж — стан особистого або сімейного бюджету і перспективи на ринку праці. Безумовно, на наших молодих співвітчизників діє атмосфера тривожності, що панує в постпандемійному світі, проте на загальному тлі вони вирізняються завдяки більш оптимістичним поглядам на життя.

Боротьба міленіала

У світі в цілому тільки 36% міленіалів і 40% представників покоління Z вірять в те, що їхнє фінансове становище поліпшиться у 2022-му. В Україні підвищення рівня особистого або сімейного добробуту до наступного року прогнозують 56% — Y і 44% — Z. Оптимізм наших міленіалів, швидше за все, пояснюється тим, що вони дорослішали фактично в кризових умовах. Їхнє дитинство та юність припали на час розпаду СРСР, за яким настав період «дикого поля». Потім, вже подорослішавши, вони встигли пережити ще декілька криз. Без підтримки з боку влади, не сподіваючись ні на які соціальні інститути. Виборсуватись доводилось за рахунок особистих ресурсів і неформальних зв'язків. Вони робили це вже не раз, тому мають підстави вважати, що і тепер відбудеться те ж саме. Втім, цілком обґрунтовані надії на світле майбутнє не скасовують того, що в цьому їм доводиться важко.

За даними Deloitte, у період пандемії 41% міленіалів у світі і 39% — в Україні зізнаються, що майже весь час перебувають у стресі. Для покоління Z глобальний показник ще вищий — 47%, а ось український, нехай не набагато, але все-таки скромніше — 36%

Про напругу і тривогу, як правило, говорять в контексті психології. Проте стрес — явище цілком фізичне. Ігноруючи його наслідки, можна серйозно захворіти. І це, звісно ж, позначається на працездатності. Тут варто зазначити, що і до пандемії стрес був постійним супутником у повсякденному житті більшості міленіалів.

У світі в цілому тільки 36% міленіалів і 40% представників покоління Z вірять в те, що їхнє фінансове становище поліпшиться у 2022-му / Getty Images

Кевін Руз, автор книги «Young money», назвав Y вічно конкуруючим поколінням. Вони не були готові поступово розвиватися і зупинитися на середньому рівні добробуту, який цілком задовольняв їхніх батьків. Масова культура періоду  дорослішання Y тиражувала принцип «Все або нічого». Всіх захоплювала ідея проривного успіху. Звідси віра у власну винятковість і завищені очікування, які не так-то легко виправдати.

На додачу Y виявилися найбільш освіченим поколінням в історії. Для їхніх батьків гарна освіта вважалась перевагою при пошуку роботи. Але чим більше людей володіють цією перевагою, тим менше її значимість в конкурентній боротьбі. Отже, загальна освіченість зіграла з міленіалами злий жарт — дипломи, сертифікати та наукові ступені, на отримання яких було витрачено немало сил, часу і грошей, втратили в ціні на ринку праці.

Проблема, про яку мовчать

Для покоління Z ситуація була ще складнішою. Їхні уявлення про роль людини в суспільстві формувалися в епоху соціальних мереж. Тому їхня оцінка власної успішності передбачає набагато ширшу базу для порівняння. Виглядати молодцем на тлі талановитого однокурсника, який рухається по кар'єрних сходах швидше, ніж ти, —  вже завдання із «зірочкою», але все-таки простіше, ніж на тлі корейського хлопчика, на якого ти підписаний і який заробив свій перший мільярд у 13 років, Крім того, соціальні мережі розширили поле конкуренції, створивши майданчик для демонстрування яскравості і насиченості власного способу життя.

Так, сімейні портрети, фотографії, зроблені у відпустці, на дружніх посиденьках і навіть на романтичних побаченнях, стали інструментами змагання. Те, що повинно бути відпочинком, засобом психологічного розвантаження, тепер теж частина соціальної конкуренції.

«Ви не так зрозуміли!». За що Facebook відправляє в бан і чи можна цього уникнути

Пандемія підлила масла у вогонь. Рівень тривожності став ще вищим. Судячи з результатів того ж дослідження Deloitte, тимчасова втрата працездатності через стрес не така вже й рідкість серед молодих і в загальному здорових людей. 31% міленіалів і 35% представників покоління Z зізналися в тому, що змушені були тимчасово припинити роботу через стрес. Примітно, що майже половина з них озвучили наймачам справжні причини цієї вимушеної паузи. 40% опитаних заявили, що роботодавці не вжили необхідних заходів для підтримки психічного здоров'я співробітників під час пандемії. Найпростіше було б списати це на недалекоглядність hr-фахівців, але справа не тільки в ній. Навряд чи варто очікувати, що компанія займеться вирішенням проблеми персоналу, яку самі співробітники не готові називати. Тільки 38% міленіалів і 35% представників покоління Z змогли відкрито поговорити зі своїми керівниками про стрес.

31% міленіалів і 35% представників покоління Z зізналися в тому, що змушені були тимчасово припинити роботу через стрес / Getty Images

Якщо глобальний показник тут не радує, то український виглядає ще гірше: відповідно 17% для міленіалів і 28% для покоління Z. Тут, ймовірно, позначилася важка спадщина СРСР з його репресивною психіатрією. Покоління радянських людей виросли з думкою про те, що потрапляння в психіатричну лікарню — дорога в один кінець. Та й взагалі зізнатися у власному ментальному нездоров'ї означає стати ізгоєм, а то і позбутися юридичної дієздатності. Навіть помічаючи у себе ознаки подібних проблем, ніхто не хотів у них зізнаватися.

Крайні точки

Фотографу Лері Польській довелося пережити кілька серій панічних атак. Це вкрай неприємна, небезпечна і, на жаль, не така вже й рідкісна форма реакції організму на стрес. Різкі викиди адреналіну і глюкози в кров на деякий час виводять людину зі стану, в якому можна нормально жити та працювати. У такі моменти завжди проявляються психосоматичні симптоми. Лері, наприклад, важко було дихати і в усьому тілі відчувалася заціпеніння. Втрачалося почуття часу і відчуття реальності того, що відбувається. У інших людей під час панічних атак бувають гострі болі в шлунку або втрата свідомості, судоми і навіть порушення роботи опорно-рухового апарату.

Лера Польська / Facebook

Нашій співбесідниці певною мірою пощастило. На момент першого нападу вона вже знала, що таке панічна атака, і змогла її розпізнати. Крім того, в її колі спілкування знайшлися люди, готові постійно залишатися на зв'язку на випадок нових атак. Напади закінчуються швидше і проходять легше, якщо людина, яка їх переживає, не перебуває в ізоляції.

Лера зізнається, що ключовим для вирішення її проблеми був момент, коли вона зрозуміла, що не впорається, якщо продовжуватиме працювати в звичайному режимі. Взяла паузу і поїхала до друзів у Карпати. Спілкуючись, гуляючи на природі, граючись з дітьми, з домашніми тваринами, вона відновлювала власні внутрішні ресурси. Інтуїтивно вона використовувала прийоми, які відносяться до популярних терапевтичних практик нейтралізації стресу.

Пізніше, зайнявшись системним вивченням таких практик, вона зрозуміла, що організм підсвідомо «підказував» їй шляхи відновлення. Максимально ефективною в її випадку виявилася форест-терапія (комплекс ментальних і дихальних вправ, які потрібно робити в оточенні дерев). В Японії форест-терапія офіційно визнана напрямом медицини в середині минулого століття.

Тепер Лера завжди відзначає для себе кілька «червоних прапорців» — чітких ознак того, що саме зараз потрібно звернути особливу увагу на власне ментальне здоров'я,  поки не почалися серйозніші проблеми.

1.Порушення сну. Тут може бути безліч варіантів. Наприклад, коли щось не так з фазою глибокого сну, людина спить начебто достатню кількість годин, але прокинувшись не відчуває припливу сил. Буває переривчастий сон, коли не можеш проспати потрібні вісім годин на добу. Надзвичайно поширена проблема — труднощі з засинанням. «Буває, що після дуже насиченого дня відчуваєш себе автомобілем, що розвинув велику швидкість, з дуже довгим гальмівним шляхом, — каже Лера. —  Треба вчитися зменшувати швидкість, щоб не було аварій».

2.Порушення харчової поведінки. Найчастіше мова йде про одну з двох крайнощів. Людина або переїдає, або зовсім забуває поїсти.

3. Надмірна дратівливість або агресивність.

4.Будь-який нервовий тік або тример.

«Якщо помітили у себе будь-який з перерахованих «червоних прапорців», варто згадати, коли востаннє був повноцінний вихідний, а заодно розібратися, який саме вихідний можна вважати повноцінним», — каже Лера. Нещодавно вона провела в Facebook невелике опитування про те, скільки годин і скільки днів на тиждень працюють її друзі і підписники (а це в основному Y і Z). Зі ста опитаних лише кілька людей сказали, що для них це менше восьми годин на добу і більше одного вихідного на тиждень. Багато зізнавалися, що працюють 10-12 годин 7 днів на тиждень, особливо коли розвивають новий проєкт.

Буває, що після дуже насиченого дня відчуваєш себе автомобілем, що розвинув велику швидкість, з дуже довгим гальмівним шляхом. Треба вчитися зменшувати швидкість, щоб не було аварій

«Важливо розуміти, що внутрішні ресурси все-таки вимагають відновлення, — підкреслює Лера Польська. —  Я, наприклад, написала для себе цілий список ознак вихідного дня. Відсутність будь-яких планів, відсутність соціальних мереж, можливість не відповідати на робочі дзвінки та повідомлення і т. д. Вважаю, такий список потрібен більшості сучасних людей. Занадто часто ми формально беремо вихідний, але насправді продовжуємо працювати, просто в іншому режимі».

Оскільки стан психіки позначається на працездатності, для наймачів, готових інвестувати в персонал, логічно було б допомагати співробітникам справлятися зі стресом. Це не найпоширеніша в Україні практика. Вдаються до неї в основному представництва західних компаній. Там, де в головному офісі приймають рішення системно дбати про ментальне здоров'я персоналу, робиться дійсно багато. У деяких бізнес-структурах існують навіть спеціальні внутрішні курси з управління стресом. Співробітники отримують спеціальні методичні рекомендації, розроблені за участю фахівців. Для них періодично влаштовують індивідуальні зустрічі з коучами і групові заняття для психологічного розвантаження. Є приклади, коли компанії організовують заняття йогою і відводять в офісі спеціальні кімнати для медитації.

Шлюбна євроінтеграція. Чому українці не поспішають одружуватися