Пращурам і не снилося. Як технології змінюють Олімпіаду

Олімпійські ігри в Токіо обіцяють бути незвичайними. І справа не лише у пандемії. Родзинка ховатиметься в головному символі спортивної події — олімпійському вогні. Цього року його живитиме водень, вироблений шляхом електролізу на сонячних електростанціях у префектурі Фукусіма. 10 років тому вона постраждала від аварії на АЕС, і тепер японська влада прагне перетворити її на центр «зеленої» енергетики. А виробництво водню, екологічно чистого палива з відновлювальних джерел, — нове слово в цій галузі.

Японія — одна з тих країн, що покладають на технологію великі надії, розраховуючи, що вона дозволить поліпшити екологічну ситуацію у світі.

Це не єдиний приклад того, як сучасні технології змінюють вигляд глобальної спортивної події. За минулі роки вони принесли в Олімпіаду чимало нововведень: корисних, спірних, а часом і комічних. Про них ми зараз і розповімо.

Час має значення

Подеколи від перемоги відокремлюють всього частки секунди. Наприклад, чинний володар світового рекорду в бігу на 100 м Усейн Болт встановив його в 2009 році, перевершивши власний результат лише на 0,11 секунди. Приблизно стільки часу людині треба, щоб моргнути. Не дивно, що фіксація результатів — один з найважливіших напрямів технологічного розвитку Олімпіади.

Після відродження Ігор в 1896 році для вимірювання результатів спортсменів використовували прості секундоміри. Але вже в 1912-му шведський винахідник Рагнар Карлштедт розробив революційну систему фіксації. Вона запускалася автоматично після пострілу стартового пістолета, а також вмикала камеру фотофінішу. У тому ж році пристрій довів свою користь — допоміг вирішити, хто з атлетів завоював срібну медаль в бігу на 1500 м.

Технологія обліку часу удосконалювалася більше сотні років. Перші секундоміри дозволяли фіксувати фініш з точністю до 0,2 секунди. Але вже в 1948 році на зимових Олімпійських іграх в Санкт-Моріці (Швейцарія) дебютувала система Magic Eye. Вона дозволяла зупинити таймер у момент перетину атлетом тонкого променя світла з точністю до однієї сотої секунди.

Це вражаючий результат, але в 1992-му його вдалося побити. Нова система Scan-O-Vision удосконалила точність фіксації фінішу до однієї тисячної секунди. А в 2012-му на Олімпіаді в Лондоні запрацював квантовий таймер. Його точність досягає однієї мільйонної секунди. Прилад виявився настільки хорошим, що ним не користуються. Адже в олімпійських протоколах облік не ведеться далі тисячних часток секунди.

Навіть представники компанії Omega, яка створила цей і всі інші олімпійські таймери (швейцарський виробник годинників є офіційним хронометристом Олімпійських ігор з 1932 року), визнавали: настільки точну систему розробили радше для демонстрації можливостей, ніж з потреби.

Обдурити швидкість звуку

Стартові пістолети більше сотні років сигналізували олімпійцям про початок змагання. Цей  інструмент теж не уникнув дотику інновацій, покликаних виправити його недосконалість. Яку? У поверхні Землі звук поширюється зі швидкістю приблизно 340 м/с. Це дуже швидко, але недостатньо, щоб забезпечити спортсменам рівні умови.

До такого висновку дослідники дійшли після аналізу подій Олімпіад в Атланті (1996) і Афінах (2004). Вони з'ясували, що до тих атлетів, які знаходяться від стартового пістолета далі, звук пострілу доходить з затримкою до 150 мілісекунд. Як ви вже зрозуміли, для олімпійців ці частки секунди можуть мати величезне значення, як на старті, так і на фініші.

Тому з 2010 року стартові пістолети в традиційному сенсі слова залишилися в минулому. Тепер на Олімпійських іграх використовується електронний аналог, за допомогою якого звуковий сигнал до початку змагання транслюється на колонки, розташовані на однаковій відстані від кожного спортсмена. Ось так технології обдурили швидкість звуку і усунули нечесну перевагу.

Технологічний допінг

Втім, не всі інновації йдуть на користь олімпійському руху. Деякі вносять розкол серед спортсменів. Подібний випадок стався з плавальним костюмом LZR Racer, створеним компанією Speedo в 2008 році перед літньою Олімпіадою в Пекіні.

Компанія ґрунтовно підійшла до розробки костюма. Залучила до його створення інженерів-біомеханіків, фізіологів, фізіотерапевтів і більше сотні професійних плавців. Навіть скористалася аеродинамічним тунелем NASA, в якому, крім космічної техніки, випробовували боліди «Формули-1» і гоночні автомобілі NASCAR.

LZR Racer мав дві особливості. Завдяки своєму матеріалу (сплетіння еластану-нейлону і поліуретану) костюм дуже туго обтягував тіло спортсмена. По-друге, при зануренні у воду між ним і тілом плавця утворювалися невеликі повітряні кишеньки. Вони підштовхували спортсменів ближче до поверхні, ніби вони були вдягнуті у надтонкий рятувальний жилет. Все це істотно скорочувало опір води і надавало спортсмену, одягненому в LZR Racer, перевагу.

Спитаєте, а як можуть вплинути такі дрібниці? Ось кілька цифр. LZR Racer вивели на ринок у березні 2008-го, а до листопада того ж року спортсмени, що виступали у цьому костюмі, побили понад 70 світових рекордів, 25 з яких — на літній Олімпіаді в Пекіні. Взагалі 98% плавців, які повернулись з китайської столиці з медалями, носили саме LZR.

Певна річ, численні перемоги і рекорди привернули увагу спортсменів з усього світу. Ті, хто міг, купував костюм Speedo, а ті, хто не міг цього зробити з якихось причин (наприклад, був пов'язаний контрактними зобов'язаннями з іншим виробником), заявляв про те, що це не просто одяг, а справжній «технологічний допінг».

Тоді у справу довелося втрутитися Міжнародній федерації плавання. У 2009-му вона ввела нові правила, заборонивши використання костюмів з матеріалів, що не пропускають повітря. А також затвердила чіткі вимоги до дизайну форми спортсменів. Після історії з LZR чоловічі плавальні костюми не можуть бути вище талії і нижче колін, а жіночі — вище плечей і нижче колін.

Що тут сказати, виробник перестарався.

Я — робот

Високий рівень розвитку технологій в Японії давно став притчею во язицех, і світ навіть перестав звертати на це увагу. На прийдешній Олімпіаді Країна Вранішнього Сонця знову підкреслить свій статус хай-тек-держави. Адже найбільший спортивний захід світу допоможуть провести роботи.

У Токіо вони будуть представлені кількома моделями. Наприклад, роботизовані версії офіційних талісманів Мірайтови і Сомейті зустрічатимуть гостей і спілкуватимуться з ними: тиснутимуть руки, киватимуть головою, виражатимуть емоції рухами очей. Втім, це не повністю самостійні моделі. Люди все одно керуватимуть робо-талісманами.

Ще одна модель, призначена для розваги гостей і спілкування, носить ім'я T-HR3. Це розробка компанії Toyota, яка керується людиною за допомогою VR-шолома і спеціального екзоскелету. Модель зможе підтримувати розмову або дати «п'ять» будь-кому.

Складається враження, що організатори токійської Олімпіади вирішили вразити гостей купою високотехнологічних іграшок, але це не так. Деякі роботи на іграх принесуть відчутну користь. Наприклад, модель T-TR1, що складається із рухомої платформи, камери і екрану приблизно в людський зріст, зможе транслювати змагання в локаціях, віддалених від змагань. Delivery Support Robot приноситиме їжу і напої людям в інвалідних візках. А Field Support Robot збиратиме ядра і списи на полях змагань.

Нарешті, на Іграх працюватиме автономний транспорт, призначений для перевезення спортсменів і тренерів з олімпійського селища до місць змагань. Це порівняно невеликі автобуси (5,25 м в довжину), здатні взяти на борт до 20 осіб. Працюють вони на електриці і мають запас ходу в 140 км.

Ех, якби давні греки побачили все це різноманіття механічних помічників, то, напевно, заговорили б про божественне втручання і оновили б свій міфологічний бестіарій.

Марш у ліжко!

Це ноу-хау токійської Олімпіади викликало куди більше ажіотажу, ніж армія роботів. Йдеться про ліжка, що встановлені в олімпійському селищі і мають ламатися від різких рухів. В такий спосіб організатори вирішили стимулювати спортсменів утримуватися від сексуальних контактів, небажаних за часів пандемії. Пікантна легенда зробила ліжка відомими на весь світ, але правди в ній не більше половини.

Річ у тім, що організатори Олімпіади справді закликали атлетів «утримуватися від необов'язкових форм фізичного контакту». Більш того, вони порекомендували їм відвезти додому роздані брендовані презервативи, щоби пропагувати в своїх країнах безпечний секс. Але ліжка з олімпійського селища не мали до цих закликів жодного стосунку.

По-перше, тому що їх представили публіці ще у вересні 2019 року, тобто до того, як коронавірус охопив планету. По-друге, вони лише виглядають крихкими, а насправді здатні витримувати вагу до 200 кг. Ірландський гімнаст Різ МакКленаган вже довів їхню міцність, ставши на своє ліжко в повний зріст і пострибавши на ньому.

Втім, своя родзинка в цих меблів є. Каркас виконаний з картону, а матрац — з переробленого пластику. Останній легко очищається за допомогою спиртового розчину, тому після завершення Олімпіади 8 з 18 тисяч ліжок пройдуть чистку і будуть використані повторно, а решта піде на переробку. Організатори заходу вважають, що таким чином після нього залишиться менше сміття. Тож ліжка виступають прикладом розумного використання екотехнологій, а не комічного втручання в інтимне життя атлетів.

Олімпіада в кожному будинку

Звичайно, найважливішим елементом Олімпійських ігор є не вогонь, не медалі і не стадіони, а спортсмени. Та не варто применшувати і значення глядачів, без яких навіть в найяскравіших виступах було б мало сенсу. За більш ніж вікову історію відродженої Олімпіади технології неодноразово змінювали її і для тих, хто спостерігав за нею збоку.

Йдеться про телевізійні трансляції, які дозволили людям дивитися змагання не тільки з трибун. Вперше Олімпійські ігри ожили на екранах в 1936-му, коли проходили в нацистській Німеччині. Тоді технологія ще не була поширена, тому трансляція велася на екрани, встановлені в громадських місцях Берліна. Втім, це досить скоро змінилося. Вже під час Ігор у Лондоні в 1948-му мешканці Великобританії стежили за святом спорту на домашніх екранах.

До речі, саме завдяки телебаченню серед олімпійських суддів народилася традиція перегляду відеоповторів змагання. Вона з'явилася на світ випадково в 1960 році під час Зимових ігор в Скво-Веллі (США). Після змагання в слаломі серед чоловіків судді не були впевнені щодо якості виступу одного з лижників і звернулися до телекомпанії CBS з проханням надати відеозапис з його участю. Цей інструмент виявився достатньо зручним, аби ним стали користуватися і надалі.

Наступний великий крок у розвитку технології мовлення стався в 1964 році. Тоді Олімпійські ігри проводилися в Токіо, але транслювалися приблизно на третину земної кулі завдяки супутникам. Аби здійснити революційний на ті часи задум (з початку космічної ери минуло всього 7 років), японському уряду довелося звертатися до NASA.

Поява інтернету зробила перегляд Олімпіади ще простішим заняттям, виключивши необхідність пошуку якогось телеекрану. Втім, всесвітня мережа ще не остаточно витіснила телебачення. Для порівняння, ТБ-аудиторія зимової Олімпіади-2018 в Пхенчхані склала 1,92 млрд осіб. В режимі онлайн за нею спостерігало лише 600 млн користувачів.

Тож частка у телебачення поки більше, але інтернет-аудиторія стрімко зростає. Ще під час зимової Олімпіади 2010 року у Ванкувері вона становила лише 130 млн чоловік. Та й конкурентом ТБ всесвітня мережа стала порівняно недавно. Перші Ігри, які транслювалися в інтернеті, відбулися лише 17 років тому в Афінах.