Повітряні тривоги стали частиною буденних справ для українців. Сходити в укриття — наче випити кави по дорозі на роботу.
Chas News розповідає, хто оголошує повітряні тривоги та як працює українська ППО.
Вся Україна розділена на умовні сектори, що входять в зону відповідальності певних регіональних підрозділів протиповітряної оборони. Таких є близько десяти.
Тобто конкретна військова частина ППО відповідає за повітряний простір у своїй та сусідніх областях. Створюється своєрідна «парасолька» над територією.
Зазвичай найбільш захищеними є території, де розміщуються особливо важливі стратегічні об’єкти, критична інфраструктура, густонаселені міста. Не є військовою таємницею, що комплекси ППО постійно сторожать небо над аеропортом «Бориспіль», ЧАЕС чи дамбою на Дніпрі.
У воєнний час комплекси не перебувають на одному місці, щоб не потрапити під вогонь ворога. В разі повітряної тривоги вони здатні в найкоротший час зайняти позицію та здійснити перехоплення цілі.
Час для повного бойового розгортання складає менше п’яти хвилин. Щойно на радарі з’являється мітка про перетин ворожими літаками чи ракетами повітряного простору України — сигнал передається місцевим адміністраціям, які далі сповіщають громадян, вмикаючи сирени.
Часто говорять про ППО та ПРО. У чому різниця? Якщо дуже спрощено, то протиракетна оборона (ПРО) — складова ППО з захисту повітряного простору країни. Протиповітряна оборона включає боротьбу з усіма цілями, що порушують повітряний простір країни, а протиракетна оборона націлена конкретно на захист від балістичних ракет, зокрема тих, що несуть ядерний заряд.
Попри свою моральну застарілість арсенал сил ППО України — один з найпотужніших в Європі. Для порівняння: західні сусіди фактично не мають власних ППО, ці завдання виконує інтегрована система протиповітряної оборони НАТО.
Радянські протиповітряні комплекси, що залишилися їм у спадок від Організації Варшавського договору (ОВД), не можуть бути інтегровані до цієї системи. Тому з практичної точки зору їхня передача Україні є більш доцільною, ніж зберігання в ангарах. Окрім того, Україна, в силу свого географічного розташування, потенційно захищає і небо Західної Європи.
З відкритих джерел відомо, що на озброєнні ЗСУ були зенітно-ракетні комплекси (ЗРК) Бук-М1, С-125 та С-300, а також їхні модернізації.
У 2013 році з озброєння зняли повністю застарілий ЗРК С-200, але в 2018-му почали повертати для модернізації та поставки на бойове чергування. Станом на початок 2022 року про передачу в ЗСУ комплексів С-200 нічого не відомо.
Кожен з цих комплексів має «радянське походження» та розроблявся у 60-80-і роки минулого століття. Але більшість ЗРК пройшли низку модернізацій вже в незалежній Україні, тому особливості їхньої роботи невідомі російським агресорам.
Якщо говорити про «парасольки» ППО, то найбільшим за охопленням є ЗРК С-300 — він здатен вражати цілі на дальності від 75 км та висоті до 27 тис. метрів.
Показники С-125 дещо скромніші — дальність до 40 км на висоті до 25 тис. метрів. Для Бук-М1 – до 32 км на висоті до 18 тис. метрів.
Відзначимо, що в залежності від модернізації ці показники змінюються у бік збільшення.
Особливості роботи С-300 дозволяють розміщувати їх навіть між будинками. Після пострілу ракета підкидається строго вертикально, на висоту понад 20 метрів, а вже там запускається стартовий двигун, який задає її курс.
З відкритих джерел відомо, що на початок 2022 року українська армія мала близько 35 дивізіонів ППО.
В один дивізіон входить від двох до чотирьох батарей та пункт управління і радіолокації. Одна батарея складається з трьох ЗРК по 4 пускових установки кожна. Тобто батарея здатна відстріляти за один пуск одразу 12 ракет, а для наступного потрібно менше 5 секунд.
Тому коли під час повітряної тривоги чути серію залпів, з високою ймовірністю можна сказати, що це працює ППО. В нічному небі збиту ворожу ракету можна побачити у вигляді салюту, що має обернену орієнтацію, — тобто не знизу догори, а, навпаки, згори вниз.
Перехоплювати ворожі ракети також можуть винищувачі типу Су-27 та МіГ-29. Що, власне, вони й робили в перші дні російського вторгнення 2022 року.
З огляду на кількість повітряних тривог, які оголошують щодня, українські ППО виконують свої задачі краще, ніж відмінно. Ворожа пропаганда повідомляє, що нашу повітряну оборону Росія вже знищила, але її літаки чомусь перестали залітати на територію України.
У старому дипломатичному вислові йдеться про те, що після підписання мирного договору починається підготовка до нової війни. Тому єдиною гарантією того, що росія не буде продовжувати ракетні обстріли, є повна їхня заборона для агресора. Або зникнення рф як частини суходолу — океан на її місці, як у відомому мемі.
Проте обидва варіанти на сьогодні виглядають фантастичними, тому потрібно думати про ППО та ПРО в повоєнний час. Найкращий практичний досвід застосування демонструє ізраїльська система Iron Dome («Залізний купол»). Її розроблено компанією Rafael Defense Industries за участю американських фахівців.
Відсоток перехоплень Iron Dome становить більше 95%. Наприкінці 2021 року Україна робила запит на придбання цих систем, але влада Ізраїлю відмовила. За офіційною інформацією — через небажання конфронтації в рф та провокації війни в Європі. Наразі Конгрес США спростив можливість передачі Україні систем ППО та ПРО, в тому числі Iron Dome.
У березні 2022 року парламентарі низки держав підписали спільну заяву про нагальну необхідність модернізації протиповітряної оборони України. Йдеться про представників Чехії, Естонії, Польщі, Франції, Грузії, Німеччини, Ірландії, Латвії, Литви, Нідерландів, Швеції, Великої Британії, США.
