404

Сторінку не знайдено

Chas.News not found
Колонка
Директор Інституту світової політики
Директор Інституту світової політики

Сьогодні Кремль нівроку рішуче намагається загнати Україну в цугцванг, бо саме на українській території воює з колективним Заходом. Кремлівська мета — «фінляндизація» України. Позаблоковий статус або бажання примусити Київ постачати воду до Криму не є для Росії принциповими вимогами. Значно важливішим є прагнення принизити Україну.

Інформаційно-психологічна війна проти нашої держави лише набирає обертів, і це тривожить ледь не більше за маневри російських військ, які баражують вздовж кордону без розпізнавальних знаків.

Дегуманізація противника є однією з обов’язкових складових сучасної війни. Саме з цією метою до ОРДЛО вже злетілися воєнкори всіх пропагандистських рупорів Кремля. Деякі офіційні особи не випадково згадали про Сребреницю — місто на Балканах, де серби влаштували різанину мусульман, а миротворці ООН не запобігли злочину. Кремль намагається викликати комплекс провини у представників Старої Європи, нагадуючи про слабкодухість. Плюс фактор «українських нацистів», який обожнюють російські пропагандисти.

Дегуманізація противника є однією з обов’язкових складових сучасної війни. Саме з цією метою до ОРДЛО вже злетілися воєнкори всіх пропагандистських рупорів Кремля

У цьому контексті логічним наслідком агресивної каруселі на кордонах України може стати введення російських «миротворців» на територію ОРДЛО з можливим визнанням «народних республік». У такий спосіб Росія намагатиметься отримати оперативний простір для впливу на Україну.

А що Захід?

Представники колективного Заходу не перший день демонструють «глибоке занепокоєння» щодо напруження російських військових м’язів біля кордону України. Попри те, «занепокоєння» не означає готовності безпосередньо втрутитися в ситуацію.

Україна не має зобов'язуючих договорів про військову допомогу з іншими державами. І для цього є об’єктивні причини. З одного боку, такі договори давно не в моді, з іншого — учасники НАТО навряд чи зможуть їх укласти в нинішніх умовах.

Програма розширеного партнерства, до якої Україна долучилася у червні 2020 року, можливо, дозволяє отримувати розвідувальну інформацію. Але не більше. І навіть потенційне отримання «Плану дій для досягнення членства у НАТО», про який несподівано згадали Зеленський та його команда, не надасть реальних політичних важелів щодо захисту країни від чергової інтервенції.

Гучні заклики окремих політиків розмістити на території України іноземні військові підрозділи нівелює Конституція України, яка забороняє розміщення іноземних військових баз на нашій території. «Травма Севастополя» раз за разом нагадуватиме нам про це. І навіть нинішня формальна монобільшість навряд чи допоможе, бо потрібна політична воля.

Можливий антидот

Асиметричним, проте реальним рецептом підтримки України виглядає проведення низки навчань за участю військових з країн НАТО в Україні. Очевидно, що вони пройдуть не в зоні ООС, проте сам факт демонстрації прапора є адекватним способом відповіді на агресивні дії сусіда. Для цього цілком дієвим було б проведення принаймні командно-штабних навчань «ЛитПолУкр бригади» — підрозділу, який є унікальним форматом співпраці.

Чи змінить ситуацію телефонна розмова Джозефа Байдена з Володимиром Путіним?  Однозначної відповіді немає, адже дії господаря Кремля далеко не завжди піддаються логічному поясненню.

На 21 квітня заплановано щорічне послання Путіна Федеральним зборам, і від нього традиційно очікують резонансних заяв. Нині добре помітне прагнення Путіна знову спілкуватися з лідерами колективного Заходу вільно та впевнено, і активізація російських військ цілком могла бути спрямована на досягнення його політичної реабілітації після подій 2014 року.

Дієвим було б проведення принаймні командно-штабних навчань «ЛитПолУкр бригади» — підрозділу, який є унікальним форматом співпраці

Не можна не завбачити інтенсивність діалогу колективного Заходу з офіційним Києвом. Проте у нинішній ситуації далеко не зайвим був би й діалог президента з українським суспільством. Бодай із жартами. І не варто забувати, що навіть зміна запобіжного заходу Андрію Антоненку, якщо не цілковите виправдання, могло б покращити порозуміння між громадянами та владою.

Мета України ясна — членство в НАТО, проте шлях до Альянсу, судячи з ситуації вздовж українських кордонів, буде непростим і вкрай тривалим.