Президент Росії Володимир Путін хоче вторгнутися в Україну, розділити її навпіл і диктувати умови Києву. Вторгнення станеться рано чи пізно. І на все це уважно дивиться Китай, у якого свої інтереси.
Таку картину окреслив в інтерв’ю Chas News американський політтехнолог Дейн Вотерс, який свого часу працював в адміністрації Джорджа Буша-старшого.
«Путін хоче, аби його запам’ятали як хлопця, що відновив Радянський Союз»
— Містер Вотерс, почнемо із зустрічі голови Держдепу Тоні Блінкена і голови російського МЗС Сергія Лаврова. На вашу думку, ці двоє здатні про щось домовитися?
— На мою думку, ця зустріч сталася через намір обох сторін застосувати «тактику вичікування». Вони це роблять, аби виграти більше часу на переговори. Сторони займають позиції далеко одна від одної. І я не можу собі уявити, яка може бути у них резолюція без серйозних поступок з обох боків. Зараз Москва і Вашингтон намагаються з’ясувати, хто має показати слабкість першим.
— Але ж Москва знає, що НАТО ніколи не повернеться до меж 1997 року, що війська Альянсу ніколи не відведуть з Польщі, Болгарії, ще звідкись. Можливо, ці вимоги, які не можна виконати, означають, що Росія хоче іншого? Можливо, насправді йдеться про газові, економічні, геополітичні інтереси, скажімо, на Середньому Сході? Адже Путін, можливо, божевільний, але він не фрік.
— Так, я абсолютно згоден, що Путін — не ідіот. Він дуже розумна людина, стратег. Він розуміє, що має просувати свої інтереси, що б не сталося. І я вважаю, що він таки збирається атакувати Україну.
Він розуміє, що йому треба якось пояснити свої дії — хоч у себе вдома, хоч міжнародним партнерам, тому ж Китаю. Путін також розуміє, що якщо він нападе на Україну, то збереться Радбез ООН. І тоді він скаже: «Слухайте, я намагався з усіх сил вести переговори із США і НАТО, але вони ні на що не погодилися». Все це частина одного плану. Він хоче створити собі сцену, з якої виступатиме під час міжнародного суду публічної думки.
Моє особисте враження, що особистий годинник Путіна цокає. І перед тим як піти, він хоче досягнути своїх цілей — відновити Радянський Союз, Російську імперію — зважаючи на те, у що він вірить. І він знає, що зараз настав час діяти, бути більш агресивним. У всьому світі складна економічна ситуація, а Америка показує певну слабкість. Путін не знає, як складеться ситуація в США після наступних президентських виборів. А зараз внутрішній неспокій у Штатах є для Путіна вигідним.
— Але, як ви вважаєте, в намірах Путіна більше ідеології і геополітики? Чи все-таки його заяви — лише прикриття економічних цілей?
— Путін хоче лишити по собі спадок. Хоче, аби його пам’ятали як одного із найбільших лідерів Росії. Для цього він має зробити щось значиме. Щось таке, що увійде в історію. Книжки з історії не пишуть про те, якою міцною стала при комусь економіка. Ти потрапиш туди, якщо зробиш щось зухвале, зміниш геополітичний курс світу.
Путін хоче, аби його запам’ятали як хлопця, який забрав Крим, який забрав Україну, як хлопця, який відновив Радянський Союз. Я не думаю, що варто намагатися мислити занадто глибоко, думати про те, скільки грошей хоче заробити Путін до того, як піде. Думаю, він в будь-якому разі забезпечить себе життям хорошої якості.
— Думаєте, Путін дійсно вчинить окупацію України найближчим часом?
— Я думаю, він хоче розділити Україну навпіл. Він хоче зайти на східну частину України під виглядом захисту російських громадян, які є такими, бо мають російські паспорти. Потім провести там референдум, на кшталт такого, як він проводив у Криму, і таким чином розколоти країну навпіл. І це економічно зруйнує Україну і зробить її більш вразливою.
Я не думаю, що Путін хоче провести свої танки вулицями Києва. Він не хоче, аби його армія вважалась окупаційною силою. Після того, як він захопить східну частину України, він буде домагатися поступок з боку українського уряду — і таким чином Україна знову стане частиною Росії.
— Нещодавно ексрадник Путіна Андрій Ілларіонов робив підрахунки, скільки російських військових потрібно для окупації різних частин України. Він дійшов висновку: ми не будемо окупувати Україну, бо у нас недостатньо сил. Мені здається, такі публікації насамперед спрямовані на те, щоби примусити українців і Захід нервувати і йти на поступки.
— Повторюсь, я вважаю, що Путін не хоче окупувати всю Україну, він хоче розділити її навпіл. Ніхто не любить бути під окупацією. Подивіться на Донбас — там зараз щонайменше 90% населення проукраїнське. І те ж саме буде, ймовірно, і з рештою Східної України. Ніхто не перетинатиме річку Дніпро.
У НАТО є «червоні лінії». І якщо Путін спробує взяти Київ, це призведе до повномасштабної війни. Зараз Путін перевіряє реакцію НАТО. Якщо НАТО дозволить Путіну захопити Україну без будь-якої військової відповіді, то всі інші західні країни будуть налякані. Бо вони зрозуміють, що Путіна їм ніколи не зупинити військовим чином. Зараз Путін ніби штрикає ведмедя прутиком і чекає, як той відповість.
Але хай я і вважаю Путіна майстерним стратегом, він все ж робить певні прорахунки. Зараз наближаються проміжні вибори до Конгресу. І остання річ, яку Демократична партія може собі дозволити, — здатися слабкою перед путінською агресією. І ось тут, я думаю, Путін прорахувався щодо своїх військових дій цієї зими. Якщо він нападе зараз, демократи в адміністрації Байдена повинні будуть відреагувати якомога жорсткіше, особливо після їхнього провалу в Афганістані. Вони не можуть дозволити собі ще однієї катастрофи в зовнішній політиці. І я не бачу, що Америка згодна йти на якісь поступки.
Так само неможливо, щоб НАТО погодилось відійти до кордонів 1997 року та заявило, що Україна ніколи не стане його членом. Будь-які подібні поступки з боку НАТО зруйнують його і зроблять марним.
— Російські й сепаратистські пропагандисти стверджують, що Захід готується до використання хімічної зброї на Донбасі. Чи можуть росіяни використати таку зброю з метою провокації?
— Так, можуть. З метою провокації і виправдання вторгнення. Це стало б приводом для того, щоб захистити тих 400 тисяч осіб, які мають російські паспорти. Щодо Заходу, то я не бачу жодної можливості, аби він використав хімічну зброю у конфлікті, подібному до цього.
«Те, що не було потужної військової відповіді на дії Путіна, — не показник слабкості»
— Підготовка до евакуації співробітників американського посольства є ознакою війни, що насувається?
— Я думаю, евакуацію можна зрозуміти. Відповідальністю Держдепу і президента США є збереження безпеки персоналу посольств по всьому світу. Те, що співробітників вивезли, не значить, що американці бояться російських танків, які поїдуть на посольство. Але завжди залишається можливість терористичних атак проти співробітників посольств. Тож, думаю, це зрозуміло, виправдано і демонструє серйозність подій.
На жаль, мені здається, український уряд не ставиться до справ так серйозно. А повинен був би. На території України може спалахнути головна проксі-війна між Сходом та Заходом. І Україні варто б до неї готуватися.
— Як людина, що займалась комунікацією в команді Джорджа Буша, дайте пораду українським урядовцям і президенту. Наприклад, чи варто говорити людям про підготовку до можливої війни?
— В часи кризи перше, що має зробити президент, це бути абсолютно чесним із людьми стосовно того, що відбувається і що може статися. Йому треба пояснити людям, які кроки вони мають зробити, до чого бути готовими.
Це як ковід. Ми знаємо, що він існує. Є певні рекомендації, що треба робити — мити руки, носити маску. Одна з причин, чому в Україні є криза із ковідом, у тому, що президент і уряд не змогли належним чином пояснити людям, наскільки проблема серйозна.
Те ж саме і з цим конфліктом. Є проста формула: сподіватися на краще, готуватися до найгіршого. І про це треба сказати українцям. Треба сказати: «Ми всі українці. Ми захищаємо свою землю. Не треба лякатися. Просто будьте готові».
Знаєте фразу «Зима близько»? Треба бути Старками із Вінтерфелла. Хіба вони боялися того, що «зима близько»? Тут те ж саме. «Війна близько»? Тобі треба розуміти, які кроки треба зробити, аби бути готовим. Паніку ви не зупините. Але якщо ви дасте ста людям інформацію про те, як підготуватися, як знайти бомбосховище, то з цієї сотні буде панікувати лише 20 чоловік.
— Президент Байден каже: якщо хоча б один російський солдат перетне кордон з Україною, то настануть серйозні наслідки. Але ж війна триває багато років, російські солдати давно знаходяться на території Донбасу. А Захід не може напряму вказати на це Путіну...
— Події на Донбасі і в Криму — це тривалий конфлікт, який міжнародне товариство намагається вирішити. Байден говорить про новий акт агресії проти України.
Є різниця між демократією і авторитарним режимом, таким, як у Путіна. В останньому випадку ви можете брехати, махлювати, робити усе що заманеться, використовувати війська там, де хочеться. Якщо у вас демократія, як у президента Байдена і було за президента Трампа, як у Макрона чи була за Меркель, вам доводиться рахуватися з точкою зору людей. Бо ви їх представляєте. Бо люди вас обрали. І якщо люди хочуть миру і не хочуть війни, ви не можете чинити всупереч їх волі. Тому військові дії не почалися на Донбасі і в Криму. Проти Росії накладали санкції — обмежили подорожі, роботу компаній. Це те, що демократія може зробити. І те, що не було потужної військової відповіді на дії Путіна, — не показник слабкості. Діяти з врахуванням інтересів свого народу — це не слабкість.
— А вам не здається, що весь цей час Байден, Макрон і Меркель зважали не стільки на думку простих людей, скільки на інтереси бізнесів, які спонсорують політику?
— Я можу говорити за США. Тут настрої виборців є критично важливими. Великий бізнес підтримав військові дії у В’єтнамі — і це стало політичною катастрофою. Якби США відправили свої війська для боротьби з російською армією, це завершилося б величезною кров’ю. Жоден американський політик не став би це робити без підтримки виборців.
— Лукашенко припустив розміщення в Білорусі російської ядерної зброї...
— Я не сумніваюся, що Росія розгорне своє ядерне озброєння в Білорусі. Путін постійно повторює НАТО: відступіть, відступіть, відступіть. Якщо НАТО не хоче відступати, то Путін може розташувати стратегічне озброєння у Білорусі і сказати: якщо ви розміщуєте зброю ближче до моїх кордонів, то я розташую зброю ближче до ваших. І це буде криваве майбутнє для Європи.
«Зараз ми живемо у найнебезпечніший час в історії»
— Чи є у НАТО спосіб змусити Путіна відійти від кордонів Альянсу і трохи вгамуватися?
— Генсек НАТО говорив про санкції. Я не бачу можливості, щоб НАТО вжило військових заходів, якщо Росія перетне кордон України. Я не бачу можливості завершення цієї кризи за принципом «танки навпроти танків». Єдина можливість зупинити намір Росії перетнути кордон України — це дипломатичне рішення. А це означає, що обидві сторони повинні щось отримати.
— А що можна дати Путіну?
— Реальність полягає в тому, що Путін не хоче нічого іншого, окрім України. Ви не можете його умиротворити. Це неможливо.
— Тобто аби Путін заспокоївся, світ повинен дозволити йому окупувати Україну?
— Саме так. Якщо світ дозволить Путіну окупувати Україну, він заспокоїться. А потім він захоче Молдову — з якоїсь причини. Можливо, Грузію. І невідомо, де він зупиниться. Мені видається все ж, що Путін не хоче захопити Європу. Він хоче відновити Російську імперію. Якщо світ дозволить це зробити, він буде щасливим. Але світ не може дозволити йому цього.
І знаєте, яка лінія випала із нашої розмови? Китай. Він спостерігає. Уважно спостерігає, що робить зараз світ. Бо Китай хоче того ж, що робить Росія, але у Південно-Китайському морі, на Тайвані. Від того, як відповість світ Росії, залежить те, що робитиме Пекін. Якщо світ «умиротворить» Путіна, це буде «зелене світло» для Китаю, аби почати діяти. Бо вони будуть знати, що світ «умиротворить» їх також.
Ось чому я вважаю, що конфлікт цього покоління може змінити розподіл сил у світі. Бо якщо ви здастеся Путіну, здастеся Китаю, авторитаризм візьме гору, і світ більше не буде хорошим місцем. Якщо ви дасте їм відсіч, світ стане безпечнішим місцем. Зараз ми у тому моменті історії, коли це потрібно з’ясувати. Питання значно масштабніше, ніж стосунки Росії і України. Питання у тому, щоб зупинити авторитаризм. Ми маємо Росію і Китай, які хочуть керувати світом, і двох лідерів, які турбуються про свою спадщину. Зараз ми, на мою думку, живемо у найнебезпечніший час в історії.
— Ми говоримо, що єдиний вихід — це дипломатичне рішення, а воно зараз є неможливим. Отже, Україні варто звикати до російських військ на своєму кордоні, а світу — до військової загрози в Європі?
— Я сказав би, що так. Допоки західний світ не буде готовий вести реальну війну із Путіним. Завдання дипломатії зараз — це просто відкласти неминуче. Путін може продовжувати грати в цю гру, накопичувати війська на кордоні. Це триватиме, допоки Путін піде або світ заявить дуже чітко, що він хоче вести справжню війну із Путіним. Всі ці економічні санкції — це слабка відповідь. Допоки ми не підемо війною, Путін не зупиниться.