Getty images

У лютому 2017-го ведучий телеканалу Fox Білл О'Райлі під час свого шоу запитав Дональда Трампа: «Він же убивця? Путін — убивця?». На що 45-й президент США відповів: «Існує багато вбивць. У нас є багато вбивць. Ви що, думаєте, що наша країна така безневинна?».

Через чотири роки, у березні 2021-го, з таким самим питанням до Джо Байдена, 46-го президента США, звернувся ведучий телеканалу ABC News Джордж Стефанопулос: «Ви знаєте Володимира Путіна. Ви вважаєте, що він убивця?». Байден, на мить замислившись, відповів: «Хм-м. Так, вважаю». ЗМІ всього світу миттєво рознесли новину, в якій слова Putin і killer стояли поруч.

Джо Байден вголос сказав то, що знали всі / Getty images

Джо Байден зробив те, що раніше у міжнародній політиці здавалося неможливим. Як свого часу зауважив Іван Крастев, автор «настільної книги політтехнологів» під назвою «Управління недовірою»: «Істина в політиці — це те, що відомо всім, але про що мало хто наважується висловитися... До змін в політиці призводить не істина як така, а людина, що наважилася її вимовити». Саме в ролі такої людини і виступив Джо Байден.

Варто зауважити, що навіть Жану-Беделю Бокассі, одіозному правителю Центральноафриканської Республіки, пощастило більше. Його вголос почали називати канібалом вже після повалення в 1979 році. Поки він був при владі, йому тисли руку і нагороджували орденами — бо всіх цікавили ресурси його країни.

Навіщо він це зробив?

Байден вирішив винести на вищий політичний щабель традицію сприйняття Путіна як людини нерукоподатної, яку колись намагався зробити мейнстрімом зовнішньої політики США «яструб» Джон Маккейн. Саме він у 2016-му році вперше привселюдно назвав російського президента «бандитом, душогубом, вбивцею і агентом КДБ». «Давайте називати Володимира Путіна тим, ким він є, — говорив сенатор Маккейн. — Чи означає це, що ви не повинні мати справу з ним або говорити з ним? Звичайно, ви поговорите з ним. Але ви повинні робити це так, як робив Рональд Рейган, а саме з позиції сили».

Естафету від сенатора Маккейна зараз перейняв президент Байден. Єдине, що висловився він відносно взаємодії з Кремлем більш афористично: «Можна йти і жувати гумку одночасно». Це, мабуть, і є «дорожня карта», по якій Вашингтон має намір будувати відносини з Москвою.

«Можна йти і жувати гумку одночасно». Це, мабуть, і є «дорожня карта», по якій Вашингтон має намір будувати відносини з Москвою

Взаємодія з Росією має бути мінімізована. Якщо тема цікава Вашингтону (як, скажімо, продовження договору про заходи щодо подальшого скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь), тоді можна «працювати разом». Однак ніяких особистих зустрічей, ніякого саміту в форматі Радбезу ООН, і тим більше ніякої двосторонньої зустрічі на вищому рівні, на зразок тієї, що пройшла в 2018 році між Трампом і Путіним в Гельсінкі. Це зрозумілий посил всім партнерам Вашингтона — по НАТО, по G7, по інших можливих альянсах. Найрозумніше, що можна зробити у відношенні Росії, це ізолювати її, оскільки будь-яка спроба домовитися з нею сприймається у Кремлі як слабкість.

Уроки дипломатії

Говорячи про глобальні наслідки висловлювання Байдена, варто пригадати історію з «довгою телеграмою», відправленою з Москви до Вашингтона заступником американського посла Джорджем Кеннаном у лютому 1946 року. Все почалося з того, що казначейство США захотіло дізнатися, чому СРСР не підтримує щойно створені Всесвітній банк і Міжнародний валютний фонд. Пояснити це належало саме Кеннану. Короткої відповіді у нього не вийшло. У телеграмі з 10 тис. слів Кеннан проаналізував можливості розвитку двосторонніх відносин і дав рецепт, який згодом вилився у статтю «Витоки радянської поведінки», а за самим автором закріпив титул «архітектора холодної війни». Американський дипломат дійшов висновків, що:

- час припинити «рузвельтівські» очікування партнерства з СРСР;

- радянське керівництво поважає тільки силу;

- радянським керівникам притаманний органічний експансіонізм;

- необхідно «стримувати» Радянський Союз, протидіючи будь-яким його спробам вийти за межі сфери впливу, що вже існує.

Необхідно «стримувати» Радянський Союз, протидіючи будь-яким його спробам вийти за межі сфери впливу, що вже існує

Цей епізод здається необов'язковим spin-off історії про Байдена і Путіна, але він показує, що прірва, яка розділяла Захід і Росію 75 років тому, нікуди не зникла. Давні рекомендації Кеннана можуть і зараз читатися в Овальному кабінеті як керівництво до дії.

Більш за те, якщо подивитися на висловлювання американських дипломатів, які вели справи в Москві в недавній час або займаються ними зараз, можна помітити, що рожевих окулярів щодо Кремля ні в кого з них давно немає. Наприклад, Джон Хантсман, колишній посол США в РФ, який залишив свій пост в 2019 році, у проханні про відставку, поданому Дональдові Трампові, писав: «Ми повинні продовжувати закликати Росію до відповідальності, коли її поведінка загрожує нам і нашим союзникам». І підкреслював: перезавантаження або перезапуск відносин не допоможуть — тільки чітке розуміння американських інтересів і цінностей є практичною основою для сталого діалогу.

Джордж Кеннан 75 років тому заклав основи політики стримання Росії / Getty images

Формальним приводом до відставки Хантсман називав бажання «возз'єднатися зі сім'єю» і взяти участь у губернаторській кампанії в Юті. Однак у його висловах чітко простежується невідповідність позиції дипломата і тодішнього президента країни. Джон Салліван, що прийшов йому на зміну, хоч і говорив, що Трамп дав йому доручення «постаратися поліпшити відносини між США і Росією», насправді був у неофіційному списку співробітників Держдепу, нелояльних до Трампа і рекомендованих до звільнення. Нелояльність дипломата — це, як неважко зрозуміти, перш за все незгода з курсом, який проводить вище керівництво країни.

Радикали Держдепу

Сьогодні, нарешті, можна сказати, що президент США і Державний департамент країни, очолюваний Ентоні Блінкеном, нарешті почали однаково дивитися на проблему Росії. У листопаді минулого року, коли про Блінкена заговорили як про майбутнього держсекретаря, в англомовній Вікіпедії з'явилася його фейкова цитата. Блінкен нібито сказав, що американські санкції відносно Росії покликані «продемонструвати російському народу, що за підтримку міжнародних злочинців [типу Путіна] накладають дуже солідний штраф». Нічого подібного насправді Блінкен не говорив. Але це не означає, що його позиція щодо Кремля відрізняється м'якістю.

Блінкен брав участь у розробці заходів з ізоляції Росії у 2014 році, коли обіймав посаду радника Байдена з питань національної безпеки. Коли у 2019-му з'явилася інформація про те, що російська влада пропонувала бойовикам «Талібану» грошові винагороди за убитих американських військовослужбовців, а президент Трамп сприйняв все це відверто мляво і навіть запросив Путіна до Вашингтона, а Росію — знову приєднатися до G7, Блінкен відреагував на це словами «У нас реальна, фундаментальна проблема». На початку березня цього року, вже на посаді глави Держдепу, саме він оголосив про включення Росії в список країн, куди заборонено експорт військових технологій (винятки зроблені для поставок в рамках співпраці в космосі), а також про продовження санкцій, введених після отруєння Сергія Скрипаля. А з приводу арешту Олексія Навального він зауважив: «Яким переляканим здається Путін через одну людину. Я думаю, це говорить дуже багато про що». А за цією оцінкою — черговий удар у списку санкцій: жодної допомоги Росії, крім термінової гуманітарної.

Жодної допомоги Росії, крім термінової гуманітарної

Тобто Вашингтон зараз радикально змінює політику щодо Москви. І пов'язано це не з діями одного лише президента (як було за Трампа). Вся американська державна машина змінила підхід. Репліка Байдена з приводу Путіна-вбивці — аж ніяк не випадкова «обмовка за Фрейдом». Тим більше — не прояв «старечої деменції», як це намагаються піднести в Росії. Це чіткий сигнал — як внутрішньому американському «споживачеві», так і світові.

І в цьому головна проблема для Москви. Протистояти ексцентричному президенту Трампу, котрий, до того ж, любить авторитарних лідерів, було порівняно нескладно. Протистояти американській бюрократичній машині в цілому — зовсім інше.

Джо Байден зробив ідеї покійного сенатора Джона Сі́днея Макке́йна основою зовнішньої політики США / Getty images

Наприклад, 18 березня на Росію, через спробу отруєння Навального, вилили черговий цебер протверезних санкцій. Про це повідомило на своєму сайті міністерство торгівлі США. Москві перекривають доступ до американських технологій подвійного призначення, які можуть бути використані для розробки хімічної зброї. Вашингтон обмежує експорт і реекспорт в Росію обладнання, технологій та програмного забезпечення, пов'язаних з національною безпекою. Загалом, приємного мало.

Втім, найбільш показовим є тон обґрунтування таких дій. Він безапеляційний, а про вчинки Москви йдеться з тією ж упевненістю, з якою Байден відповідав на питання, чи Путін є вбивцею: «Застосувавши заборонені нервовопаралітичні отруйні речовини проти дисидентів як всередині, так і за межами своїх кордонів [мова йде і про отруєння ексофіцера ГРУ Сергія Скрипаля та його дочки Юлії на території Великобританії], російський уряд діяв, грубо порушуючи свої зобов'язання в рамках Конвенції про заборону хімічної зброї, і безпосередньо наражав своїх громадян та громадян інших країн на смертельний ризик». Формулювання схоже на вирок, що не підлягає оскарженню.

«Холодної війни» не буде

Після висловлювання Байдена Кремль відкликав із Вашингтона Анатолія Антонова, російського посла, для консультацій — «з метою проаналізувати, що робити і куди рухатися в контексті відносин з США», а також «визначити шляхи виправлення російсько-американських зв'язків, які перебувають у важкому стані». А Марія Захарова, офіційний представник російського МЗС, заявила про неприпустимість «незворотної деградації» у двосторонніх відносинах.

Настільки обережні формулювання натякають на те, що Москва дуже не хоче йти до ескалації конфлікту з Вашингтоном і повернення до часів «холодної війни». Москва просто не готова до неї. У Кремля немає на це ресурсів. Немає технологій.

Якщо відключити російські пропагандистські канали, максимум через місяць росіяни вже не зможуть пригадати, чим їм варто пишатися і що означає вислів «Путін підняв Росію з колін». Вони усвідомлять, що їхня країна насправді не «колективний Путін», а «колективний Рогозін» (голова «Роскосмосу» — Прим. ред.) — такий собі симбіоз чиновницької корупції, недалекоглядності і технічної відсталості у поєднанні з неймовірним пафосом.

Слабкість Росії як держави, яка претендує на роль важкоатлета у геополітиці, краще за все проявилася у вірмено-азербайджанській війні. Там правила бал Туреччина. Вона фактично увійшла на Кавказ, почавши там нову епоху (або повернувши майже забуту стару). І Росія нічого не змогла цьому протиставити, хоча такий «турецький марш» був явно не в її інтересах. Притому, що це був лише Стамбул, а не Вашингтон. І це не було «грою в довгу».

Росія не здатна протистояти проникненню Туреччини на Кавказ, що казати про США / Getty images

Розумінням власної вразливості і пояснюється стримана реакція на слова Байдена російського МЗС (ну, проконсультуємося з послом, ну, пробуде в Москві стільки, скільки буде потрібно). Та й коментар самого Путіна до філіппіки американського президента, з використанням дитячої приказки «Хто як обзивається, той так і називається», має таке саме пояснення. Найбільше, на що Росія може сподобитися, це спробувати устами своїх штатних пропагандистів намалювати карикатуру на Байдена в дусі тих, що в період справжньої «холодної війни» Кукринікси малювали на НАТО і «Дядечка Сема». Але це буде продукт для внутрішнього споживання. Ніякого впливу ні на керівництво, ні на громадян США він не матиме.

Власне, Росія вже зробила все, що могла. Устами Путіна, в черговий раз згадавши про «винищення місцевого населення» при освоєнні американського континенту, «дуже жорстокий період рабства», рух Black Lives Matter і про те, що афроамериканці в США до сих пір стикаються із «несправедливістю і винищенням». На цьому потенціал «холодної війни 2.0» в російському маренні, власне, закінчився.

Росія вже зробила все, що могла, в черговий раз згадавши про «винищення місцевого населення» при освоєнні американського континенту та «дуже жорстокий період рабства»

Нарешті, неможливість «холодного» протистояння між Москвою і Вашингтоном полягає в тому, що останній давно не вважає Росію рівним суперником. У своїй книзі «Земля обітована», яка вийшла в листопаді минулого року, Барак Обама підкреслив: «Росія більше не є наддержавою». І пояснив чому: «При ядерному арсеналі, який поступається тільки нашому, [їй] не вистачало широкої мережі альянсів і баз, які дозволяв Сполученим Штатам проєктувати свою військову міць на весь світ. Російська економіка продовжувала поступатися економікам Італії, Канади та Бразилії, а також практично повністю залежала від експорту нафти, газу, мінералів і озброєнь».

При цьому Обама говорив про ситуацію, яка склалася в роки його перебування при владі. Росія не стала з тих пір сильнішою. А головним викликом для Вашингтона виявився Пекін. У свіжій 23-сторінковій доповіді «Тимчасове стратегічне керівництво в області національної безпеки», опублікованій Білим домом, Китай характеризується як «єдиний конкурент, потенційно здатний об'єднати свою економічну, дипломатичну, військову і технологічну міць для довготривалого виклику стабільною і відкритою міжнародною системою».

Чи сказано в доповіді про Росію? Так, але так коротко, ніби Блінкен і колеги, причетні до її написання, поділяють відносно цієї країни думку, яку нещодавно висловив американський фахівець в області міжнародних відносин Параг Ханна: «Росія перетворилася в непотрібний ящик для ядерних боєголовок». Отож, якщо світ і чекає чергова «холодна війна», то її фронт проляже між Вашингтоном і Пекіном, а зовсім не між Вашингтоном і Москвою.

З Америки «з любов'ю». Як пов’язані невдала спроба імпічменту Трампу та санкції проти Медведчука?
Вакцинна дипломатія. Той, хто сьогодні краще за інших зіграє роль рятівника людства, завтра пожне геополітичні плоди