У середині минулого століття на Заході стало модним поняття Gap Year. Це час (зазвичай один рік), який молоді люди використовують для «знайомства зі світом». Зазвичай таке «знайомство» відбувається після школи, якраз перед вступом до ВНЗ.
Вибір вишу часто пов'язаний з труднощами, адже досвіду для усвідомленого вибору часто бракує. Саме тому Gap Year може стати відмінним способом вивчити краще самого себе і спробувати зрозуміти, чим хотілося б займатися в майбутньому. Поки що така практика тільки набирає обертів, адже батьки часто бояться відпускати своїх дітей у відносно вільне плавання, нехай і всього лише на рік.
Подібні побоювання не знають кордонів, тому поширені вони в т. ч. у США, де Gap Year стрімко стає популярним. Що вже говорити про Україну — в нашій свідомості вступ до ВНЗ після школи настільки природний, що йому практично немає альтернатив.
У різний час Gap Year практикували члени найзнаменитіших родин. Наприклад, в 2017-му, перед тим як вступити в Гарвард, рік «на подумати» взяла собі Малія Обама, дочка колишнього президента США Барака Обами. Користувалися Gap Year і в королівській родині. Принц Гаррі, наприклад, свого часу працював на одній з австралійських ферм, а принц Вільям багато подорожував.
Так чи інакше, зараз поняття Gap Year все більше розширюється. Взяти академічний рік можуть як після школи, так і після університету. Або й взагалі під час роботи. Кількість варіантів для проведення «відпустки» теж росте.
Поки що до найпоширеніших варіантів проведення Gap Year відносяться різного роду стажування, досвід волонтерства та подорожі. Багато молодих людей також пробують знайти першу роботу. Наприклад, репетитора для школярів або бариста.
Ще одне нове явище — sabbatical year. Так за кордоном називають тривалу перерву (оплачувану відпустку), яку роботодавець може дати своєму співробітникові. Звичайно, відпустку тривалістю в рік можна отримати, пропрацювавши на місці тривалий час, наприклад, 7-10 років. Але це в теорії і на Заході. В Україні ж випадки sabbatical year зустрічаються вкрай рідко.
Культура Gap Year, як і інші масові явища, нерозривно пов'язана з супутньою їй інфраструктурою. У США і Європі вже є організації, які допомагають молодим людям спланувати свій рік. В Україні ж, зважаючи на відсутність масового попиту на Gap Year, подібні організації тільки починають діяти.
У розмові з Chas News Іван Омелян, засновник освітньої платформи Gap Year, каже, що у нього є ідея перейняти досвід Заходу і додати до нього щіпку української реальності. «Ми вже складаємо річну програму, в якій передбачаємо волонтерство, стажування у громадських організаціях і подорожі. Але дуже хочемо додати стажування і в органах влади. Тобто ідея в тому, щоб у людини накопичився максимально різноплановий досвід, щоб було багато нетворкінгу », — розповідає він.
Поки ж Омелян в форматі консультацій допомагає молодим людям організувати їхній Gap Year таким чином, щоб він приніс якомога більше користі. У цьому контексті не можна не згадати про один з мінусів академічного року — необхідність суворої самодисципліни. І не дивно: школа буквально веде людину за програмою і «зустріч зі свободою» часом може подарувати відчуття безтурботності.
Втім, відомо, що теорія і практика часто розходяться, тому Chas News вирішив поговорити з тими, у кого був досвід Gap Year і дізнатися, чи є життя після нього.
— Мій Gap Year почався ще зі школи. Десь до 9-го класу я жив як усі, був відмінником, ходив на олімпіади, а потім почав брати участь у різних громадських програмах. Наприклад, у Klitschko Foundation і CACTUS. Напевно, саме вони мене і змінили. Показали, що можна чимось займатися і поза школою.
У старших класах вирішив спробувати програму FLEX, яка дає можливість вчитися в американській школі, живучи при цьому в «прийомній» сім'ї. І все вийшло. По суті, це був мій останній шкільний рік: коли я повернувся в Україну, закінчив 11-й клас екстерном і став уже абітурієнтом.
FLEX мене ще раз змінив. Зміни відбулися у звичках, навчанні, мені захотілося більше драйву, більше змін. До цієї програми я планував вступити на комп'ютерні науки в який-небудь український ВНЗ і спочатку так і сталося. Але провчившись буквально кілька місяців в одному з львівських університетів, я зрозумів, що таке навчання мені не потрібне. Було бажання піти з університету і займатися чимось іншим. А якщо і вчитися, то в іншому місці.
Батьки довго не погоджувалися. Я тижнями з ними розмовляв, пояснював, що піду з університету, візьму Gap Year і потім вступлю ще раз. Зрештою, вони ж мене самі і вчили, мовляв, все, що я роблю, — мій особистий вибір. Після довгих розмов вони мене підтримали. До мене в моїй родині ніхто в ВНЗ не вчився, тому ніхто не міг мені підказати, як і куди вступати.
Так ось і почався мій Gap Year. З невизначеності стосовно того, що робити і куди йти. Все ж я поставив перед собою головну мету — отримати робочий досвід, з яким потім зможу працевлаштуватися. Тому почав дистанційно викладати англійську мову. Плюс по ходу справи брав участь у всіляких волонтерських програмах і стажуваннях, наприклад, у програмі European Youth Parliament. Паралельно вирішив, що хочу вчитися за кордоном, тому почав готуватися до вступу в Minerva Schools в Сан-Франциско на комп'ютерні науки.
У якомусь сенсі мені з ВНЗ навіть пощастило, тому що він дає можливість вчитися певний час в різних частинах світу. Наприклад, в рамках нашої навчальної програми ми літали до Лондона і Сеула, проходили там досить тривалу частину навчання.
Такі подорожі по світу буквально стирають кордони. Наприклад, в Сан-Франциско була можливість взяти участь в хакатоні, який проходив під час першого семестру мого навчання. Це такий форум для розробників, на якому вони діляться досвідом, разом працюють над якимось проєктом. І там я познайомився з дівчиною з Гонконгу, з якою ми дружимо і до цього дня. Вона живе в сусідньому місті і іноді запрошує мене на сімейні вечері. Звичайно, мені приємно, що у мене вийшло завести друзів далеко від дому, які, до того ж, не з мого університету. Це дорогого коштує, як мені здається.
Після навчання в Кореї у мене з'явилося ще двоє друзів. Ми з ними періодично телефонуємо один одному, спілкуємося. Їм цікаво слухати що-небудь про Україну чи навчання в Америці. І при цьому одна з них — інструктор тхеквондо, а другий викладає математику в школі. Тобто це люди зовсім з різних сфер. І бар'єру в спілкуванні між нами немає, насправді.
Навчання тут, в США, закінчу десь через два роки. Згодом, може, отримаю більше робочого досвіду і піду на магістратуру. Якщо буде можливість, повернуся в Україну.
— У мене досвід не зовсім стандартний, оскільки я брав Gap Year, коли вже закінчив університет і пропрацював років чотири. Тобто мені на той час було десь 26 років. До цього я закінчив Севастопольський ядерний інститут і працював інженером-проєктувальником. Хоча і не був упевнений, що саме цим хочу займатися все життя, тому почав збирати гроші і готуватися жити якийсь час без роботи. А потім Росія прийшла до Криму, сталася анексія і я вирішив, що це знак — пора щось робити.
Перерву в роботі вирішив провести в подорожах. Звичайно, я до них готувався: багато читав по темі, знайомився з різними людьми, дивився блогерів. В якийсь момент просто зібрав рюкзак, купив намет, хороший спальник, все найнеобхідніше і поїхав автостопом по Україні.
Сам я родом із Жовтих Вод — це Дніпропетровська область. Виходить, під час навчання у мене була одна дорога: П'ятихатки — Севастополь. По суті, і не бачив особливо інших регіонів. А як пішов з роботи, об'їздив кілька разів майже всю Україну. Дізнався, що можна було знайти собі волонтерські програми, але в більшості за віком уже не підходив. До того ж, такі програми прив'язують до одного й того ж місця, а мені хотілося більше свободи для самодослідження і пробувати більше нового. Тому подорожі автостопом і без жорсткого плану були ідеальним варіантом для мого Gap Year.
Після України вирішив поїхати по Європі, добрався до Португалії. У якийсь момент вирішив зробити собі своєрідний виклик, щоб навмисно поставити себе в складну ситуацію один на один зі світом, перевірити свою переконаність в доброті незнайомих людей. Я вирішив полетіти туди, де не знаю нікого і не знаю ні слова місцевої мови.
З варіантів була або Індія, або Південна Америка. Вибрав Америку. Просто купив квиток до Бразилії в один кінець і полетів. Сказав собі, що повернуся, коли зароблю грошей на квиток у зворотний бік і коли вивчу мови тієї частини світу. За ті дев'ять місяців об'їздив майже всі країни, обійшов Анди і узбережжя океанів. Був у Болівії, Перу, Аргентині, Чилі, Бразилії. Вивчив португальську, трохи іспанську.
Коли випала нагода повернутися додому, довго не думав, бо вважав, що якщо не поїду зараз, залишуся в Америці ще надовго. З квитком допоміг один німець, з яким я випадково познайомився. Я тоді йому допомагав реставрувати будинок і він хотів мені віддячити.
По поверненню додому відчув, що у мене все одно ще не було розуміння, чим я хочу займатись. Тому вирішив продовжити дослідження і полетів до Кенії. Там подорожував автостопом. Але ця поїздка була не простою, складно було знайти контакт з місцевими людьми, а це ж найважливіше для мене в подорожі. У Кенії стався якийсь зсув у мені. Я твердо вирішив, що хочу зупинитися і почати віддавати, бути корисним людям навколо, моїй країні. Я це називаю «випуститись з університету дороги».
Насправді дорога багато уроків викладає, особливо якщо усвідомлено до справи підходити. Коли їдеш автостопом, багато речей про себе дізнаєшся, з'являється багато часу, щоби спостерігати за собою і своїми реакціями. Багато відкриттів відбувається.
За час Gap Year відчув зв'язок між людьми з різних країн і континентів. Ночував і у великих дорогих будинках, і на будівництві, і на городах, і в будинках, які фактично зі сміття зроблені. Спілкуючись з різними людьми, отримав розуміння, що у всіх одні і ті ж турботи, одні і ті ж страхи, болі, потреби. Немає між нами великої різниці. Не важливо навіть, чи говоримо ми однією мовою, адже на 70% наша комунікація — невербальна. Словами ми передаємо всього лише 20 - 30% інформації. І це справді відчувається.
Зараз працюю з людьми, допомагаю домовлятися і вирішувати конфліктні ситуації за допомогою ненасильницької комунікації, веду тренінги з навичок емпатичної підтримки і консультую. Це співзвучно з моїми цінностями, я знайшов те, чим хочу займатися.
— Чому пішла на Gap Year? Тому що це дуже незвично. За кордоном така історія вже більш прийнятна, а у нас поки ще ні.Взагалі я в школі вчилася досить добре, вдало склала ЗНО, хотіла вступати у київський виш. Втім, на той час не зовсім розуміла, який у мене буде кар'єрний шлях. Тоді ще не усвідомлювала, що беру Gap Year, просто не знала, що таке практикується. Мені більше хотілося стати частиною активістської спільноти, тому обрала Українську академію лідерства (УАЛ). І от що дивно… Вже після академії лідерства я обрала інший шлях і інший виш. Якщо до УАЛ мені подобалася технічна сфера — я добре знаю математику та фізику — і я хотіла вступати в КПІ, то потім зрозуміла, що не буду готова приділяти цій справі більшу частину життя.
До того ж Gap Year дав мені розуміння того, що я хочу в університеті займатися «неформальною освітою». Тобто якщо в школі я багато вчилася, брала участь в олімпіадах, конкурсах, то в університеті у мене вже були форуми та волонтерство. Вступила навіть до ФРІ — Фундації регіональних ініціатив. Словом, більше займалася розвитком так званих soft skills, аніж власне навчанням.
Програма УАЛ розрахована на десять місяців. Суть у тому, що ти потрапляєш у нове для тебе місто, в якому ти не жив до того. От я, наприклад, з Тернополя потрапила в Полтаву. Було волонтерство, лекції різних спікерів. Пам'ятаю, ми ще ходили в таку громадську організацію, яка підтримувала дитячі будинки та пансіонати. Допомагали їй на волонтерській основі. А ще подорожували до Ізраїлю та в Європу.
Після УАЛ вступила до КНУ ім. Шевченка на спеціальність регіональне управління. Тобто не на технічні науки, як бачите. За час в академії лідерства зрозуміла, що зараз мені освіта, можливо, і не так потрібна, але років через п’ять - десять цілком може знадобитись. Загалом я бачу сенс у безперервному навчанні, але не в університеті. Можливо, проходитиму курси, стажування. Ще думала про навчання за кордоном, адже там просто-напросто крутіша база.
Загалом Gap Year в цілому та УАЛ зокрема — це більше про пошук себе. І пошук себе — це не пошук однієї професії на все життя. Професії змінюються і вимоги до них теж. Раніше ніхто не знав, що у 2021 році можна буде працювати SMM- або project-менеджером, наприклад. Тобто пошук себе — це про те, щоби зрозуміти, які у тебе цінності та принципи. І коли ти це усвідомлюєш, знаходиш потрібних людей, потрібні середовища, потрібні сфери.
