Селфі-герої. Шість прикладів політичного піару на війні

Війна ставить кожного перед необхідністю чітко висловити своє ставлення до того, що відбувається, і обрати сторону, на якій знаходишся і яку підтримуєш. Варіант, що за будь-яких інших обставин зазвичай є наймудрішим, — мовчання — у воєнний час неприйнятний і сам по собі є позицією.

Однак іноді реалізація цього принципу виходить далеко за рамки необхідного декларування, а війна перетворюється на тло для політичної активності та привід нагадати про себе.

Як правило, цим грішать політики другого і третього ешелону, котрі хочуть потрапити в перший. Або ті, кого називають «збитими льотчиками», — представники минулої, позаминулої влади, які прагнуть в неї повернутися або наростити рейтинг.

На тлі рекордної популярності президента та його рейтингу схвалення на рівні понад 90%, а також соціального консенсусу «не розгойдувати човен» пряма критика влади неможлива. В доступному арсеналі залишилися патріотичні гасла, подяка військовим, висловлені у м'якій формі поради та фото у бронежилеті або на блокпосту.

Оскільки рамки дозволеного рекордно вузькі, то вміння в них ефективно комунікувати вимагає неабиякого професіоналізму, наявності смаку та розуміння повістки. Усього того, що в українському політикумі навіть за наявності ресурсів — у великому дефіциті.

Зазначимо, що фотовійною грішать і пересічні громадяни, які перебувають у відносно безпечних місцях: фотографії теороборони Закарпаття в повній амуніції, більш доречній на передку, вже стали мемом.Тож у цьому сенсі політики є плоттю від плоті свого народу.

Chas News знайшов кілька найяскравіших прикладів такого політичного воєнного піару.

Кілька останніх років колишній прем'єр наочно демонструє глядачам, як у жодному разі не можна робити, якщо хочеш залишатися на політичному плаву. Публічне позиціонування Гройсмана навесні 2022 року доводить, що роботу над помилками проведено не було.

Зумисно суворе обличчя, одяг, наближений до камуфляжного, показовий вихід в ефір з бомбосховища — весь обов'язковий набір «тилового воїна». Але треба визнати, що його експлуатують багато політиків. Що виділяє Гройсмана з цього ряду, так це додатковий відчайдушний креатив.

26 лютого він опублікував відео, де у жанрі кулінарного шоу вчить українців робити коктейлі Молотова — зі старанно вибудуваним кадром, очевидно прописаним сценарієм і на тлі акуратного ландшафту.

4 березня глядачеві представили ще один ролик — у ньому колишній прем'єр вчив зварювати шипи, «які не дадуть пройти ворожій техніці» і заразом розповідав про своє трудове дитинство.

Ще через день, 5 березня, було озвучено і — що гірше — продемонстровано ініціативу «щодня о 12:00 дякувати нашим героям». Робити це пропонували у вигляді аплодисментів на фоні водонапірної вежі у Вінниці.

Один раз поплескавши, потім цю практику згорнули — мабуть, ініціатори й самі зрозуміли, що дали маху.

Але треба відзначити безперечний плюс. На відміну від агресивної довоєнної риторики та закликів розігнати Кабмін, що зчитувалося як «Ну я ж кращий!», зараз пряма критика уряду командою Гройсмана припинилася, змінившись м'якими тезами, які підтримують генеральну лінію і виглядають набагато доречніше.

Як і його старший колега, Олексій Гончарук, побувши на посаді прем'єр-міністра лише трохи більше, ніж пів року, зберіг за собою властиве цьому статусу право коментувати всі питання в країні.

Ці коментарі не відзначаються оригінальністю і складаються зі штампів, як завжди буває, коли автор не є експертом у питаннях, котрі береться оцінювати. Так, за короткий час Гончарук повідомив, що:

«договір з Росією не вартий паперу, на якому він написаний»,

«росія - колос на глиняних ногах».

У перші дні війни експрем'єр повідомив у відповідь «на численні питання», що фокусується на тому, щоб «підняти протести в Росії та Білорусі». «Говорю з елітами, з лідерами думок, аналізую ситуацію», — так описав він роботу.

Після того, як мети вочевидь було досягнуто, колишній топчиновник почав коментувати взагалі все. У зоні його особливої ​​уваги, якщо судити по сторінці у соцмережах, є прихід в Україну PayPal, курс рубля, стратегії кремля та особисто путіна, вступ до Євросюзу та звідки на Білорусь готувався напад.

Також впадає в око бажання долучитися або створити ілюзію причетності до оборонних процесів і воєнних дій. Гончарук розповідає, як проїжджає блокпост і чує «Полуниця!», оцінює, «як працює наша арта» , а також сипле напівнатяками на проінформованість про роботу спецслужб. Щоправда, про неї він, хоч і втаємничений в усі подробиці, звісно, не може розповісти.

Відео з автоматом — присутнє. Фото на тлі руйнувань — на жаль, теж.

Невідомо, наскільки добре Кіра Рудик вміє поводитися зі зброєю, але щодо комунікації та піару вона явно вистрілила в молоко.

«Захисниця :) Не думала, що колись доведеться брати до рук зброю. Але тут таке: хіба хочеш — мусиш», — так підписала лідер партії «Голос»  своє перше фото з автоматом ще 25 лютого. І почалося.

Кіра за робочим столом з автоматом

Кіра босоніж біля вікна з автоматом

Кіра позує з автоматом у коридорі

Озброєна Кіра у пуховику

Кіра повідомляє, що тренується два рази на день. Звичайно, з автоматом

Кіт Кіри з автоматом

Кіра та чотири автомати в кадрі

Кіра з автоматом та з Петром Порошенком

Кіра з нардепом від ЄС Олексієм Гончаренком і з автоматом

Кіра вчиться стріляти вже 16 днів

Враховуючи макіяж і ретельно підібраний одяг героїні, фото виглядають максимально постановочно і фальшиво, а різноманітність зброї мимоволі викликає питання, чи не доречніше цей арсенал виглядатиме на передовій.

Можливо, тому образ войовничої захисниці виглядає не надто органічно — на це депутату вказали з різним ступенем делікатності вже після першого знімка. Найпопулярніший коментар під цими фото: «Господи, та за шо?». Втім, зовсім радикальні висловлювання Кіра Рудик видаляє. Проте критика явно була почута — кількість фотографій зі зброєю різко зменшилася.

Закінчивши з мілітарною темою, Рудик зосередилася на роздаванні коментарів іноземним ЗМІ.

Релігійність — похвальна якість, але в пристойному суспільстві не прийнято її афішувати.

Хоча формально ніщо не заважає главі МВС у світській державі, інспектуючи блокпости, зайти до храму помолитися, випадково застати там церковних ієрархів та зафіксувати це для свої аудиторії.

І ще раз.

І ще із міністром культури.

В усьому іншому позиціонування Монастирського — зразковий поганий піар державного чиновника з усіма обов'язковими штампами.

Селфі з рятувальниками-волонтерами, де герой дивує своєю широкою посмішкою, відвідування столичного метрополітену та обов'язкові паралелі з лондонською підземкою часів Другої світової, міркування про фатальну дозу радіації для окупантів, що рили окопи в Рудому лісі.

Також міністр старанно позує з підрозділами ДСНС, Національної гвардії та КОРДу — хочеться вірити, що для того, аби захоплюватись їхнім безперечним героїзмом, а не долучитися до нього.

Наймолодший (1996 року народження) нардеп нинішнього скликання і у війну поводиться з великою часткою інфантилізму.

З дитячою безпосередністю він описує все, що відбувається навколо, і героїзує свою роль: вареники під мінометним обстрілом, прохід вузьким мостом, героїчно подолані погані дороги. Комунікацію Юраша відрізняє канцелярський пафос, надрив і повна відсутність самоіронії, що дивно виглядає у такої молодої сучасної людини. «Шибайголови моєї команди…», «наша ірпіньська авантюра…», «з незупинною командою тих, хто не кинув у найтяжчому та доєднався для найтяжчого, вкотре пробралися до Ірпіня через усі мінні поля…».

Пізніше він повідомив, що Бучанський батальйон №133 та «його третя рота» брали участь у визволенні міст на Київщині.

Цю мілітаристську риторику дещо коригує той делікатний факт, що мобілізувався Юраш лише наприкінці березня, коли найзапекліші бої під Києвом були вже позаду (29 березня росія офіційно заявила, що відводить війська).

Також для військового на такій складній ділянці фронту Юраш виглядає на кадрах не надто релевантно. Замість форми та спеціального взуття на ньому довге чорне пальто та туфлі, які навряд чи підходять для виконання бойових завдань. У цій же екіпіровці він зображений біля вогнища з військовими та серед руїн столичного передмістя – максимально недоречно на тлі трагічного ландшафту.

Все це можна було б списати на молодість, легковажність і ще не набуте відчуття доречності, тим більше, що нардеп з перших днів війни справді волонтерив і намагався приносити користь. На цю поблажливість Юраш міг би розраховувати,  якби обрав фоном для свого промо інший населений пункт. На початку квітня весь світ здригнувся від звірств, які чинили російські окупанти під Києвом. Назва Буча стала синонімом терору та вбивств цивільного населення. Але для піару політиків, які поспішають зафіксувати там своє перебування, це місто підходить найменше.

Якщо читати сторінки в соцмережах п'ятого президента, а також його відданих послідовників, може скластися враження, що всім, буквально всім, країна зобов'язана Порошенку. Ракети «Нептун», «Стугни», ППО над Києвом, реформу армії, забезпечення та озброєння тероборони, байрактари — одноосібно забезпечив він.

Іронія в тому, що багато до чого з перерахованого він справді має відношення.

Але через пихатий і безапеляційний стиль подачі цих досягнень досягається ефект прямо протилежний задуманому. У той час як його прихильники навряд чи потребують заохочення, супротивників ці меседжі не переконують, а лише дратують своєю надмірністю. Вершиною їх стало повідомлення про те, що об'єднання зусиль Порошенка із президентом Зеленським «зламало плани Путіна».

Також складається враження, що Порошенко веде напружений переговорний процес із усіма європейськими лідерами, яких часто атестує «великий друг України та мій особистий». Знов-таки, навряд чи п'ятий президент, який був до того ж главою МЗС і має велику кількість міжнародних контактів, грішить проти істини. Але обраний формат подачі більше відповідає статусу президента, а не найпопулярнішого політика з рейтингом, що навряд чи після війни буде вищим, ніж на її початок.

Наприкінці лютого колективна Банкова запропонувала всім політичним супротивникам об'єднатися і зі свого боку обіцяла обнулити всі претензії, зокрема юридичні, якщо вони виступлять єдиним фронтом з владою. На думку Офісу президента, команда Петра Порошенка порушила обіцянку через два тижні. Невідомо, наскільки це звинувачення обґрунтоване, як і те, наскільки сама Банкова мала намір дотримати слова та закрити кримінальні справи проти п'ятого президента, особливо маючи на руках такий козир, як затриманий Віктор Медведчук.

Проте немає сумнівів, що лідеру ЄС складно утриматися від критики свого наступника. Її намагаються вуалювати під сумні міркування «Як могло б бути, але що ж...», проте хто є справжнім об'єктом цієї атаки, очевидно.

Так, в Інстаграмі Петра Порошенка було опубліковано повідомлення про те, що він починає займатися «бронежилетами та касками, оскільки цього не забезпечила держава»: «Я починаю робити те, що мала зробити влада», — нарікає він. Після хвилі критики пост був відкоригований і протиставлення із владою зникло.