Кількість мандатів, які «Партія Шарія» отримала в місцевих радах на Сході та Півдні України, в декілька разів більша, ніж у «Правого сектора» та «Національного корпусу», що воювали з його активістами. Chas News дізнався, як блогеру з віртуальною політичною структурою вдалося отримати владу.
Колишній журналіст, а зараз блогер-пропагандист Анатолій Шарій здобув популярність через особистий відеоблог, який дивиться більше 2 млн користувачів інтернету. Більша частина контенту зводиться до критики влади, часом беззмістовної та неаргументованої, але упакованої в яскраву обгортку. В 2019 році Шарій, якщо говорити мовою бізнесу, почав диверсифікувати свою популярність на інші проєкти. Так, у червні минулого року політичну партію «Обʼєднана Україна», що впродовж багатьох років не подавала ознак життя, перереєстрували в «Партію Шарія».
Переплетіння доль
Партія має регіональні організації в 19 областях. Її головою значиться Ольга Бондаренко, дружина Шарія. Також до партії приєднався Олександр Вʼюник — людина з вкрай цікавою життєвою історією. За часів СРСР він закінчив Курганське вище воєнно-політичне училище. У 90-і жив в Україні та займався бізнесом. Потім на якийсь час переїхав до Санкт-Петербурга. А у 2014 році став відомий широкому загалу як заступник голови Вінницької облдержадміністрації. Втім, держслужбовцем В’юник пропрацював недовго. У 2016-му він став директором приватного акціонерного товариства «Спільне українсько-казахстансько-російське підприємство з виробництва ядерного палива». Серед засновників компанії — справжні державні монстри: Фонд Держмайна України, російська «Твел» та національна атомна компанія «Казахатомпром».
Компанію створили у 2012 році, за часів Віктора Януковича. Вона мала будувати спільний з росіянами та казахами завод з виробництва ядерного палива. Втім, з цього нічого не вийшло. Чим займалася компанія, достеменно невідомо, аж допоки у 2017 році ФДМУ не продав свою частку у ній кільком підприємцям з орбіти впливу Ігоря Кононенка, старого друга Петра Порошенка. Вони спробували відродити проєкт будівництва — вже з китайцями. Але теж невдало. Зараз структура знаходиться у процесі банкрутства.
Втім, повернемося до Вʼюника, його політичної кар’єри. Її варто розглядати у зв'язці з Володимиром Кацубою — нардепом-«регіоналом», а потім членом групи «Відродження» Віталія Хомутинніка. Можна припустити, що Вʼюник познайомився з Кацубою, коли вони обоє служили політруками у Радянській армії.
А влітку цього року в ЗМІ з'явилась низка публікацій про те, що родина Кацуб фінансує «Партію Шарія». Більш того, подейкують, що саме молодший син Володимира Кацуби Олександр (ексзаступник голови «Нафтогазу», якого підозрювали у розкраданні 450 млн грн з держбюджету) придбав у харківського адвоката Анатолія Жили партію «Обʼєднана Україна» для подальшого перейменування. Сам Шарій неодноразово підкреслював свої дружні зв'язки з Кацубами.
Порив до влади
На позачергових парламентських виборах 2019 року «Партія Шарія» отримала 2,2% голосів по всій Україні. Найвищий процент дали Донецька (5,6%), Одеська (4,7%), Харківська (4,3%), Луганська (3,7%), Запорізька (3,6%) області. У виборчому списку партії було лише 30 кандидатів.
На цьогорічних місцевих виборах кандидати від Шарія отримали 37 мандатів (дані ЦВК на 11 листопада). Всього від партії був зареєстрований 1361 кандидат. Варто відзначити закономірність: партія провела своїх депутатів саме в тих областях, де отримала підтримку минулого року. В Харківській міськраді — сім місць, по три в Чугуївській та Куп’янській міськрадах Харківської області. Шість депутатів від Шарія будуть в Одеській, по п'ять — в Миколаївській, Маріупольській, Запорізькій міськрадах, ще три — в Чорноморській міськраді Одеської області.
За словами політичних експертів, у результатах Шарія немає нічого дивного: в Україні стабільно зберігається проросійський електорат, що голосує за подібні партії та політиків. Окрім того, на результатах виборів відобразилася низька явка виборців. В умовах пандемії на виборчі дільниці приходили здебільшого активні прибічники політичних партій або матеріально мотивовані виборці.
«Виборець Шарія — це проросійсько налаштована молодь, що вірить в його критику влади, запаковану в креативні ідеї. Скажімо так, проросійські політичні сили пішли на вибори двома колонами. Якщо для старшого покоління це була ОПЗЖ, то для молодих — саме проєкт Шарія», — пояснює Олексій Гарань, професор політології Києво-Могилянської академії.
Разом з тим, один з політтехнологів, що консультував команду Шарія в 2019 році, запевняє, що сам Анатолій Шарій не має політичних амбіцій. А його іменна партія — не більше, ніж бізнес.
«Послухайте, у Толіка немає жодних політичних амбіцій, більше того, про яку політику можна говорити, якщо він безвилазно сидить в Європі? Там є бізнес-інтереси родини Кацуб, місцевих бізнес-еліт, представників криміналітету в східних та південних регіонах країни. Шарій зрозумів, що можна збирати гроші за свою франшизу. Це бізнес і нічого іншого. Тим більше, попит на проєкт є. Так чи інакше, його підігріває чинна влада», — каже наш співрозмовник.
Справді, ще не оголошені остаточні результати місцевих виборів, а Шарієві знову підігрівають інформаційне поле. Днями стало відомо, що СБУ відкрила кримінальне провадження через використання карти України без Криму та частини Донбасу в одному з відеороликів блогера. Відверто кажучи, провокація Шарія вдалася. На нього знову звернули увагу.
Втім, Олексій Голобуцький, політолог, вважає, що підтримка Шарія як політичного лідера виявилася неспівставна з ресурсами, які в нього вклали. «Я б не говорив про великі успіхи Шарія. Подивіться, він більше трьох місяців не вилазив з каналів Медведчука. Додайте сюди піар, який йому влаштовували народні депутати від «Слуги народу», «Національний корпус». А в результаті матиме кілька десятків мандатів в завжди проросійськи налаштованих областях».
Більше того, на думку Голобуцького, участь Шарія у місцевих виборах мобілізувала патріотично налаштований електорат, який прийшов на вибори голосувати проти Шарія і заодно віддав свої голоси за «Європейську Солідарність». Парадокс, але, виливаючи тонни бруду на Петра Порошенка, Шарій зробив для успіху його політсили чи не більше, ніж політтехнологи, яким Порошенко платить зарплату.
