404

Сторінку не знайдено

Chas.News not found
Скажи мені, хто твій друг. Чому дружба з Китаєм не зробить Україну Піднебесною

«Де взяти грошей?». Одвічне українське питання. Поки МВФ, а з ним і інші міжнародні кредитори вагаються, чи надавати Україні черговий транш, погляд мимоволі спрямовуєш на Далекий Схід: можливо, саме Китай — це рішення і вирішення всіх проблем? «Нові часи диктують нові вимоги. Тому, на моє переконання, маємо вдихнути у наші взаємини нове життя», — заявив президент Володимир Зеленський в одному з нещодавніх інтерв’ю китайським ЗМІ.

Українсько-китайським відносинам вже не перший рік, є певний «бекграунд». І зараз перед нами постає декілька ключових питань: якщо Україна прагне залучити кошти КНР, на яких умовах це реально? Зрештою, яким чином вплине сумнозвісна історія з китайським кредитом Державній продовольчо-зерновій корпорації України (ДПЗКУ) на спробу отримати нову підтримку?

 

Chas News вирішив поглянути у протилежний Заходу бік та знайти відповідь на одвічне питання: чи справді Схід — справа напрочуд тонка? Китай — це вирішення українських проблем або ж черговий складний партнер?

Не бартер, а форвард. Або як розрахуватися зерном за с/г техніку

Наразі Китай займає друге місце у рейтингу найбільших торговельних партнерів України: за результатами I півріччя 2020-го року Україна експортувала до КНР товарів на $3 млрд. Це 11% всього українського експорту. Більше Україна відправила тільки в Євросоюз — на $8,5 млрд (37,2%). 

За результатами I півріччя 2020-го року Україна експортувала до КНР товарів на $3 млрд/GettyImages

Разом з тим, за увесь час настільки плідних відносин траплялися і спірні ситуації. У 2012 році, наприклад, китайський China Exim Bank надав ДПЗКУ кредит на $3 млрд. Не звертаючись до подробиць, зазначимо, що через два роки Китай подав позов проти України до Лондонського міжнародного арбітражного суду — за словами позивачів, українська сторона не виконувала зобов’язань по поставках зернових. 

Чи згадають китайці про цю історію, коли думатимуть над новим кредитом Україні? Можливо. Особливо враховуючи те, що кредит в ДПЗКУ розраховували закрити орієнтовно в 2032 році. Принаймні, так наприкінці минулого року казала вже колишня голова корпорації Ірина Марченко. 

«Китайський кредит» немовби натякає: одна з основних «точок перетину» України та Китаю — все-таки аграрно-промисловий комплекс, особливо у контексті відкриття ринку землі. Звісно, поки що невідомо, на яких умовах та чи зможуть взагалі іноземні компанії купувати українську землю. Але у розмові з Chas News Геннадій Новіков, голова Аграрного союзу України, зазначає, що зацікавленість Китаю — просто-таки «величезна». Проте, конкретизує Новіков, продавати китайцям землю — це одне, а продавати їм же готову продукцію — вже зовсім інше.

Землю нам обробляти не потрібно, ми самі з цим добре справляємося

Так чи інакше, нещодавно Новіков та президент Китайської торгової асоціації Вей Сін обговорювали створення сільськогосподарських парків. «Це поки що був експеримент. Парки — це добре, але тільки тоді, коли їхніми учасниками будуть українські компанії, які під проєктні зобов’язання вироблятимуть певний вид продукції. Головне, щоб була переробка та робочі місця. Тоді ми зможемо продавати продукцію з доданою вартістю», — коментує Новіков.

Китайська сторона, у свою чергу, також міркує над створенням в Україні с/г парку, а також над участю у розвитку спільних проєктів з переробки сільгосппродукції. Крім того, додає Вей Сін, Піднебесна може забезпечити українських виробників сільгосптехнікою, а якщо у вітчизняних аграріїв не стане коштів, розрахуватись можна буде і майбутнім врожаєм. 

«Це звичайні форварди. Дуже проста, давно діюча у всьому світі схема», — прокоментував пропозицію Китаю Новіков. І справді: в Україні принцип форвардних поставок вперше застосували на початку 2000-х. Завдяки форвардам аграрії отримують кошти для проведення робіт під заставу майбутнього врожаю, а розрахунок при цьому проводиться за ринковими цінами. Таким чином форвардний контракт дає аграрію впевненість у завтрашньому дні, адже не треба перейматись ціною врожаю після жнив. 

Географія = транзит?

Співпраця у сфері АПК тісно пов’язана з питанням логістики. На цьому фоні дедалі частіше чутно про більш поглиблену участь України в проєкті «Один пояс, один шлях». Здавалося б: Україна знаходиться на перетині торгових шляхів між Європою, Близьким Сходом та Азією, то чому б не облаштувати на наших теренах транзитний хаб? Є нюанси, каже Руслан Осипенко, виконавчий директор Китайської торгової асоціації.

Більшість товарів з Китаю перевозять морем та залізницею/GettyImages

«Україна — не член ЄС, тому товари проходять кордон значно складніше. Це ж ще одна митниця. Болгарія та Румунія у цьому плані набагато привабливіші. До того ж, прикордонні з Європою області навряд чи зможуть похизуватися розвиненою інфраструктурою. Із залізничним транспортом справи ще гірші, а крупних транспортних аеропортів-хабів у нас немає», — описує ситуацію Осипенко. 

Загалом більшість товарів з Китаю перевозять морем та залізницею. До слова, 9 червня цього року до України прибув перший контейнерний потяг з Китаю. В «УЗ» назвали подію «історичним моментом» та зазначили, що у зв’язку з посиленням торговельно-економічних відносин між Україною та КНР слід подумати і над якісною транспортною логістикою.

Але поки що, розповідає Chas News заступник міністра фінансів Олександр Кава, є більш привабливий для Китаю напрямок залізничних перевезень — через Білорусь. «Справа у тому, що цей напрямок коротший, якщо мова йде про сполучення з Західною Європою. До того ж, на кордоні з Росією його не потрібно оформляти, адже ці дві країни входять до єдиного митного простору», — каже він. 

З іншого боку, додає Кава, автомобільний коридор з Піднебесної до Європи досі формується, тому теоретично Україна могла б через нього протранзитувати частину вантажопотоку. Але для цього потрібна ініціатива. І швидкісні автомобільні  дороги.

Резервний варіант. І це не про Китай

Дороги і залізниця, розвиток і торгівля — все чудово. Проте чому б насамкінець не зазирнути в очі самим китайцям? Так, «шовковий шлях» з Китаю до Європи розвивається, але ж Україна у ньому — резервний варіант. І не випадково. Завдяки «резервній» Україні КНР може домовлятися з Росією та Білоруссю про нижчі транзитні ставки. Цей факт визнавали у тому числі і в українському Міністерстві інфраструктури. 

Тож питання, які ми ставили самі ж собі на початку, залишаються: хто і що для нас Китай — вирішення проблем на фоні погіршення відносин з міжнародними кредиторами? Або ж партнер — нехай і один з найбільших — з власними інтересами? З одного боку, Китай не вимагає реформ «в обмін» на фінансову підтримку. Здебільшого китайців не цікавить, чи має право президент призначати голову НАБУ. Не цікавляться вони і перипетіями навколо керівництва Нацбанку. З іншого ж боку, на теплі братерські відносини з Піднебесною Україні теж годі сподіватися: історія з ДПЗКУ — тому яскраве підтвердження.