Жодному з українських мегаполісів не вдалося внести інтригу в хід місцевих виборів. Лідерами перегонів стали нинішні ж мери. Подібний результат передбачували ще проведені влітку та на початку осені соцопитування. Так, згідно з дослідженням соцгрупи «Рейтинг», яке провели 4-9 вересня, Віталія Кличка в Києві були готові підтримати 43,6% городян. Екзит-пол 25 жовтня показав підтримку на рівні 44,9%.
За даними опитування Центру суспільного розвитку «Інтер-акція» від 12 серпня, Геннадія Кернеса в Харкові підтримували 41,9% виборців. Екзит-пол: 57,9%.
27 серпня — 8 вересня, коли КМІС проводив електоральні дослідження в Одесі, чинного мера Геннадія Труханова підтримували 61% городян. Результат екзит-полу набагато скромніший: 34,4%. Однак це майже вдвічі більше, ніж у головного конкурента — Миколи Скорика (17,9%).
За даними соцопитування «Рейтингу» 8 - 17 серпня, Борис Філатов у Дніпрі набирав 48,5%. Екзит-пол: 44,5%.
Всенародною любов'ю таку ситуацію навряд чи можна пояснити. Але є декілька факторів, що зіграли на користь чинним мерам.
Не любимо, але стерпимо
Улюблена приказка будь-якого політика при владі — «на переправі коней не міняють». Українська переправа (щоправда, незрозуміло, звідки і куди) триває досить довго, а ситуація в країні не змінюється на краще. Розчарована «Слугами», більшість електорату керується логікою «аби не було гірше». А це якраз на руку чинній місцевій владі.
Більш за те, на відміну від опонентів, кожен з мерів мегаполісів міг пред'явити громаді хоч якісь результати свого «господарювання». Перш за все — візуальні. У Кличка, наприклад, є скляний міст (скільки він коштував і чи потрібен взагалі столиці — це вже інше питання).
У Філатова — метро, яке він «зіштовхнув з мертвої точки». Тепер потрібна друга каденція, щоб все закінчити. У решти мерів теж є об'єкти, до яких вони могли б водити екскурсії. На багатьох містян це все діє як хтонічний жах зі знаком плюс. «Мер будує місто» — мантра, бурмотіння, яке можна почути як від тих, хто нині при владі, так і від тих, хто хотів взяти її штурмом.
Ще один плюс чинних мерів в очах виборців — усі вони в опозиції до Банкової. Якщо ти не посварився з президентом і не сказав, що «Слуги народу» себе дискредитували — ти «паперовий» мер, який не має сили. Тільки так можна здобути славу борця за своє місто. Якщо це і міф, то міф цілком робочий. Очільники мільйонників це добре розуміють. Тому кожен з «великої четвірки» мерів по-своєму залучений у конфлікт з центром.
Нарешті, залишитися при владі чинним мерам допомогли деякі з їхніх опонентів — просто в силу свого віку. Посад зажадали люди, яким давно час спочивати на пенсії.
Наприклад, у Києві одним із опонентів Кличка став 82-річний Олександр Омельченко. Він так пояснив участь у передвиборчій кампанії: «Я зобов'язаний ходити на вибори, доки живий і здоровий і небайдужий до долі Києва та України». Електорату, що пускає скупу ностальгічну сльозу по давнині, навіть у столиці вистачає. На виборах мера у 2014 році Омельченко зайняв четверте місце, отримавши 7,5% голосів виборців. Сьогодні він відтягнув частину голосів налаштованого на минуле виборця у головного конкурента Кличка — Олександра Попова... Можливо, у ходінні Сан Санича у владу присутня і практична складова.
В Одесі на перегонах несподівано виникла постать 66-річного Сергія Ківалова, ексглави ЦВК, який отримав під час Помаранчевої революції прізвисько Підрахуй.
У Дніпрі мріяв повернутися у крісло градоначальника 65-річний Іван Куліченко, який 15 років пробув мером і відкрив за цей час у місті більше десятка фонтанів, за що його ласкаво назвали Фонтаничем.
Хіба що у Харкові не було подібної екзотики минулого. Тому що тут головна екзотика і, одночасно, минуле і майбутнє — Геннадій Кернес. Він править містом десять років, але, враховуючи швидкість політичних подій в Україні, це здається вічністю.
Cліди корупції
З результатів місцевих виборів 2020 року варто зробити кілька висновків на майбутнє. Один з них — безперспективність антикорупційної риторики у заграваннях з електоратом. У всіх українських мегаполісах корупція на муніципальному рівні начебто й існує, але конкурує за своєю невловимістю з горезвісним «котом Шредінгера».
До прикладу, «міст Кличка», що з'єднав Володимирську гірку і арку Дружби народів, обійшовся місту майже в 1,5 млрд грн. А потім тріснув. А кошторис реконструкції Шулявського моста змінювали тричі, поступово збільшуючи його з 600 млн до 2 млрд грн.
Про те, що Кернес і його оточення наживаються буквально на всьому, до чого можуть доторкнутися, включаючи метрополітен, харківські ЗМІ писали неодноразово.
Труханова звинувачували в заволодінні 92 млн грн при купівлі міськрадою будівель заводу «Краян». Прокурори навіть просили для нього 12 років в'язниці. А суд взяв і виправдав.
У минулому році заступнику Філатова і ще двом чиновникам мерії Дніпра повідомили про підозру у розтраті понад 16,8 млн грн бюджетних коштів на паспортизацію вулиць. Але ця куля просвистіла повз мера.
Тобто про корупцію у містах всі говорять і навіть називають шалені цифри. Але, судячи з усього, у більшості виборців ставлення до «схематозів» на рівні осягнення соціальних процесів філософом Аленом Бадью. Той вважає, що корупція — «не погроза функціонуванню демократії. Вона — її справжня сутність».
Регіони понад усе
Ще один висновок, який можна зробити з місцевих виборів: в Україні зростають відцентрові настрої.
Усі мери мегаполісів пішли на вибори на чолі власної політсили. Лише УДАР Віталія Кличка має «біографію» всеукраїнської партії. Решта — регіональні, чиє завдання — добиватися успіху на місцях. Навіть той факт, що Борис Філатов у червні 2020-го виступив ініціатором створення «Пропозиції», у презентації якої взяли участь мери шести міст — Дніпра, Миколаєва, Чернівців, Житомира, Кропивницького, Каховки, справи не міняє. Головна мета політсили — також «успішний результат на місцевих виборах».
Тактика створення регіональних партій для «обслуговування» політичних інтересів на місцях не нова. Але вона є досить показовою в нинішніх умовах. Ніхто з мерів мегаполісів не хоче, щоб його асоціювали з центральною владою.
Це ще не схоже на парад суверенітетів. Однак з урахуванням процесу децентралізації і новими можливостями місцевих бюджетів тенденція, ймовірно, буде лише посилюватися. «Феодалів» ставатиме все більше, а їхнє бажання незалежності від центру міцнішатиме. Плоди цих процесів Україна пожне вже на наступних місцевих виборах.
ФОТО: Getty Images
