Скасування місцевих виборів у 18 територіальних громадах Донецької та Луганської області, про яке ЦВК оголосив ще 8 серпня, не призвело до бунту. Лише кілька не надто масових демонстрацій протесту на місцях і в Києві. Скептичні коментарі політологів і гучні заяви лідерів політсил, які позиціонують себе як опонентів Банкової.
Петиція на сайті президента з вимогою вибори повернути, подана 12 серпня, набрала за цей час близько 500 голосів з необхідних 25 тис. Ось і весь масштаб протесту. Здається, центральній владі вдалося безболісно подолати проблему втрати популярності «Слуги народу» в регіоні. Хай навіть таким, не надто демократичним, методом. Але все не так просто.
Підміна понять
ЦВК заборонила проводити вибори у частині Донбасу, пославшись на інформацію військово-цивільних адміністрацій (ВЦА) двох областей. Ці рекомендації, у свою чергу, ґрунтувалися на висновках СБУ і поліції. Якщо коротко: неможливо безпечно провести вибори у населених пунктах вздовж лінії розмежування.
Олег Діденко, голова ЦВК, заявив, що відомство «не має ані законодавчих повноважень, ані практичних можливостей перевірити реальний стан справ на цих територіях». Тобто, якщо хтось ставить під сумнів рішення про заборону виборів — зі всіма питаннями до Донецької і Луганської ВЦА. Пізніше Діденко, втім, натякнув, що комісія ще може все переграти, — але для цього потрібно отримати обґрунтування від тих же ВЦА. Попри те, цього не сталося.
Принаймні, щодо двох міст на Луганщині — Лисичанська та Сєвєродонецька, бачення питань безпеки обласною ВЦА досить дивне. У 2015-му ситуація на фронті була набагато гірша. Але вибори там провели, з огляду на те, що ці міста не знаходяться безпосередньо на лінії зіткнення. Такою ж логікою влада керувалася і минулого року, — під час виборів президента і депутатів ВР. Понад те, у Рубіжному, яке розташовано приблизно за 15 км від Сєвєродонецька і Лисичанська, 25 жовтня вибори проведуть. Для розуміння: в 1970-х навіть розглядали проєкт об'єднання цих трьох міст в агломерацію під назвою Мендєлєєвськ. З цього нічого не вийшло, але на географію це аж ніяк не впливає.
Чому ж Рубіжному ввімкнули «зелене світло», а сусідам — «червоне»? Ймовірно, все-ж таки не з міркувань безпеки, як це намагаються піднести електорату. Справа в іншому — в керованості місцевих еліт.
Сергій Гайдай, голова Луганської обласної ВЦА, свого часу називав ситуацію в цих двох містах «політичною кризою». В Лисичанську і Сєвєродонецьку більше трьох місяців поспіль не збиралися міські ради. Тому чинну владу й замінили на військово-цивільні адміністрації. Укази про це президент підписав 27 і 28 липня.
У Лисичанськ призначили Олександра Заїку, який до того працював у прокуратурі. А Сєвєродонецьк очолив Олександр Стрюк, «співробітник СБУ, відряджений на тимчасове виконання обов'язків голови ВЦА». Ключове слово тут - «тимчасове». Однак «точку виходу» роздивитися важко. Навіть ті, хто підтримував введення ВЦА, вважали, що повноваження цих структур припиняться, коли новообрані міський голова та депутати зберуться на першу сесію.
Але Сергій Гайдай, представляючи мешканцям міст нових керівників, ухилився від відповіді на питання, чи проведуть там вибори: «Це не мені вирішувати. Зараз ми говоримо, що є певні завдання для ВЦА до 25 жовтня. Далі все залежить від ЦВК і депутатів Верховної Ради». Подальші події доводять, що його слова не були щирими. Скоріш за все, вже при введенні ВЦА в Сєвєродонецьку і Лисичанську вибори планували заморозити. Бо соціологія показує, що у представників «Слуги народу» шансів тут немає.
Патова ситуація
«Слуга народу» на сході помітно програє «Опозиційній платформі - За життя» і партії «Наш край». Простіше за все зрозуміти, чим би закінчився похід за владою «Слуг народу» в Сєвєродонецьку і Лисичанську, подивившись на передвиборчі перегони у Рубіжному. Там з 33 претендентів у фаворитах три персони.
Анатолій Бусенков, в. о. міського голови. Він йде від ОПЗЖ і на білбордах зображений разом з Юрієм Бойко, поруч з фото якого викарбувана репліка «Довіряю і підтримую!»
Сергій Хорті, колишній мер. Він заручився підтримкою партії «Наш край», і цілком можливо, 25 жовтня візьме реванш.
Валерій Харчук, самовисуванець. Місцевий баламут, що останні роки боровся з усіма мерами. Особистість суперечлива, але місту добре відома.
Від «Слуги народу» в мери йде Олександр Якунін, директор з охорони праці хімзаводу «Зоря». Колись цей завод очолював Юрій Бойко. З огляду на те, як ставляться у Рубіжному до Бойка, неважко здогадатися, чиїм би «слугою» насправді став Якунін, якби виграв вибори.
Ситуація зі «Слугами» в Рубіжному сумна навіть кількісно. Якщо ОПЗЖ, «Наш край» і «Батьківщина» висунули по 34 кандидати в місцеву раду, то партія Зеленського «нашкрябала» лише 22. Менше лише у «Партії Шарія».
Якби вибори відбулися у сусідніх Сєвєродонецьку і Лисичанську, «Слуг», ймовірно, чекав би такий саме невтішний результат.
А що сепари?
Чи піднесло дух сепаратизму на Сході рішення про скасування виборів? Перш за все, він звідси нікуди і не зник. У 2014 році співвідношення між проукраїнськи налаштованими мешканцями і тими, хто дивився в бік Росії, було приблизно один до двох. Таке ж, мабуть, воно і зараз. Хоча в самому сепаратизмі з'явилися нові напрями. Він ніби розщепився.
Прихильники ОПЗЖ орієнтовані на цінності, які проповідує ця політсила. Що це за цінності, можна судити за висловлюваннями Віктора Медведчука, голови політради партії. Він натхненно відстоює «російський вектор», до чого б той не прикладався, хай навіть до не протестованої нормально вакцини проти коронавірусу. А останнє з його досягнень - зняття російських санкцій з трьох українських підприємств. Серед яких і Рубежанський картонно-тарний комбінат. За дорученням Путіна прем’єр російського уряду саме з Медведчуком обговорював прохання українських промисловців.
Посіяні Медведчуком зерна любові до Путінської Росії, напевно, дадуть на луганському ґрунті гарний врожай. За ОПЗЖ проголосують не тільки «ортодокси», але і виборці, які хоч і не кричать посеред ночі: «Путін, прийди!», але плекають невиразні надії, що все ще зміниться.
Але це сепаратизм, який поволі здає позиції. Проблема в тому, що поруч з ним визрів і інший вид сепаратизму, не замкнутий на Росію. Як нещодавно висловився один з сєверодонецьких активістів, який організовував в 2014-му проукраїнські мітинги і навіть був за це битий: «Я сепар. Я, перш за все, хочу, щоб було добре рідному місту». Подібний підхід - не ноу-хау Донбасу. Хіба що тут голосніше повторюють мантри нелюбові до центральної влади.
Чому дозволили?
Як вже зазначали, чисельні соцопитування свідчать — на Донбасі віддають перевагу двом політичним силам: ОПЗЖ та партії «Наш край». Чи могли керівники цих двох сил організувати потужний протест проти скасування виборів, який би змусив ЦВК переглянути рішення?
Швидше за все, так. Але їхні лідери обмежилися лише заявами. І в цьому є сенс. Скасування виборів стане пірровою перемогою центральної влади. Після 25 жовтня, коли - в силу децентралізації — почнеться освоєння бюджетів на місцях, опоненти Зеленського отримують чудову можливість експлуатувати тему проблем міст, де Київ ввів ВЦА. І опускати рейтинг «Слуг» ще нижче.
У Зеленського є лише два способи уникнути цього сценарію. Перший — залити міста з ВЦА грошима, будувати, створювати робочі місця... Але це нереально для країни, що ледь зводить кінці з кінцями. Другий — все ж таки організувати тут вибори. Наприклад, навесні, з усвідомленням того, що ніякі «Слуги народу» не злетять, а з тими, хто стане при владі від інших політичних сил, доведеться домовлятися. Тобто, робити на Донбасі те ж саме, що президенту доведеться робити і в інших регіонах, де його політсила потерпить фіаско.
Насадити ВЦА всюди не вдасться. Навіть у цьому сенсі замороження виборів на Донбасі — не вихід. З цього не отримаєш універсального досвіду. Більш за те, не можна передбачити, чим обернеться розморожування цієї проблеми. Якою буде чергова хвиля сепаратизму — вже не проросійського, а «нового», регіонального.
Скоріш за все, регіональний сепаратизм — саме те, що чекає Україну після виборів. І не тому, що всі раптом побіжать у бік Росії, Угорщини або Румунії. А тому що регіональні еліти будуть намагатися отримати максимальні зиски від гри у самостійність з Києвом. На кону — цілком реальна ставка: місцеві бюджети. Просто бізнес, нічого особистого.
ФОТО: Getty Images, ostrovok.lg.ua
