Колонка
адвокат
адвокат

Суд у справі про майно ексзаступника голови Служби зовнішньої розвідки Сергія Семочка проти журналістів Bihus.info ухвалив безпрецедентне рішення, визнавши родичами лише дружину й сина держслужбовця, а не решту родини.

Все почалося з того, що у 2018 році в ефірі програми «Наші гроші з Денисом Бігусом» вийшло розслідування про Сергія Семочка — на той час замглави Служби зовнішньої розвідки. Журналісти знайшли у численних родичів розвідника — дружини, пасинка, падчерки, зятя та інших — російські паспорти, видані на території анексованого Криму після 2014 року.

Також журналісти навели факти втручання економічної контррозвідки СБУ, якою до свого призначення у зовнішню розвідку керував Семочко, зокрема, у держзакупівлі препаратів для гемодіалізу. За словами фармдилерів, це призвело до зупинки поставок і близько 200 смертей пацієнтів. У той же час у родини Семочків з’явилася елітна нерухомість в Козині під Києвом.

Розслідування набуло резонанс. У період між першим та другим туром президентських виборів 2019 року Петро Порошенко навіть звільнив Сергія Семочка з посади, попри те, що той начебто перебував на лікуванні.

Верховний Суд відмовився поновлювати Семочка на посаді через те, що останній пропустив строк на оскарження свого звільнення. Одначе самим журналістам Bihus.info добряче «прилетіло» від недореформованої судової системи.

Нещодавно суддя видав виконавчі приписи, які дозволили арештувати рахунки телеканалу «24» та журналістів Дениса Бігуса і Лесі Іванової, авторів розслідування. Причому «виконання» судового рішення почалося без ознайомлення автора сюжету з повним текстом рішення.

За одне засідання суддя Голосіївського районного суду міста Києва Юрій Мазур задовольнив позов Семочка до журналістів і зобов’язав їх спростувати інформацію про російське громадянство родичів і нерухоме майно ексрозвідника, адже той, мовляв, не вважає своїх родичів… родичами.

11 вересня 2020 з власної ініціативи суд ухвалює додаткове рішення про стягнення з журналістів витрат за проведення експертизи. Під час прийняття додаткового судового рішення учасники судової справи не були присутні взагалі.

У жовтні 2020 року приватний виконавець за рішенням того ж суду блокує рахунки журналістів та телеканалу, незважаючи на те, що рішення оскаржено відповідачами, а отже, не встигло набрати законної сили.

Чому так сталося і чому одіозні судові рішення проти журналістів стали практично нормою в сучасній практиці?
Для цього є три причини.

Перша: після президентських та парламентських виборів 2019 року була реальна можливість реформування суддівського корпусу, чого так уникав попередній президент України. Однак цією можливістю навіть не намагалися скористатися. Натомість скандали з плівками ОАСК лише підтвердили підозру, що в країні рідко коли щось суттєво змінюється, принаймні в «суддівській народній республіці».
 
Друга: більше року як припинено діяльність Вищої кваліфікаційної комісії суддів, яка здійснює кваліфікаційне оцінювання та добір суддів. У той же час Вища рада правосуддя залишилася у старому складі і фактично займається «покриванням» недобросовісних суддів.

Третя: Конституційний Суд України системно знищує антикорупційну діяльність, демонструючи свій статус такого собі політичного анклаву. Приміром, скасовано статтю про незаконне збагачення та електронне декларування. Неконституційною визнано статтю 375 Кримінального кодексу України про винесення суддями завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови.

Це означає, що за будь-які неправомірні дії на служителя Феміди очікує лише така собі дисциплінарна відповідальність. У багатьох суддів це лише підігріло і без того захмарне відчуття безкарності. А отже — вседозволеності.

Що ж до кейсу «Семочко проти Bihus.info», то Київський апеляційний суд вже зупинив виконання судового рішення. І тепер слід чекати на рішення апеляційної інстанції, де шанси Семочка на перемогу доволі примарні.

Тим часом журналісти планують подавати скаргу до Вищої ради правосуддя на неправомірні дії суддя Юрія Мазура, що могло б загрожувати йому втратою суддівської мантії. Якби не три вищенаведених особливості української судової системи…