404

Сторінку не знайдено

Chas.News not found
Колонка
Директор Інституту світової політики
Директор Інституту світової політики

Суд першої інстанції виніс вирок активісту одеського Євромайдану — Сергію Стерненку. Начебто за викрадення у 2015 році Сергія Щербича, депутата проросійської партії «Родіна», Стерненка позбавили волі на 7 років та 3 місяці з конфіскацією половини майна. Цей вирок став тригером громадянського протесту. Практично всього політичного спектру праворуч від центру, включно з ліберальною молоддю покоління міленіалів.

Ввечері 23 лютого на заблокованій силовиками Банковій ми бачили класичну модель Майдану, де першу скрипку грають не політики. І це, либонь, перша акція незгоди з бездіяльністю правоохоронних структур після замаху на херсонську активістку Катерину Гандзюк. І значно масштабніша, ніж толока на підтримку запроторених за ґрати у справі Шеремета — Антоненка, Кузьменко і Дугарь.

З днем радянської армії, товариші!

У суді Стерненко продемонстрував заздалегідь підготовлений наплічник, руки в кайданках та виголосив промову з чітко артикульованим звинуваченням на адресу Офісу президента, генерального прокурора, міського голови Одеси та особисто Володимира Зеленського.

Його прихильники, безумовно, були готові до такого перебігу подій. Акції протесту уже в день винесення вироку організували не лише у Києві, а й низці обласних центрів, навіть у Варшаві та Кракові.

Отже, рішення суду не стало несподіванкою, попри те, що чимало українців взагалі не чули про справу, у якій винесли вирок. Таке враження, що лише одною кнопкою recovery system нас повернули у 2013 рік — у процеси, коли особистість та мотив мають, радше, другорядне значення. Бо важливішим є саме «криголам».

Вирок виніс 23 лютого, на День радянської армії, одіозний суддя Приморського районного суду Одеси під гучні оплески Андрія Портнова та посіпак з проросійської політичної фронди

А на додачу — низка вкрай дражливих чинників: вирок виніс 23 лютого, на День радянської армії, одіозний суддя Приморського районного суду Одеси під гучні оплески Андрія Портнова та посіпак з проросійської політичної фронди.

Прикметно, що разом із Стерненком вирок винесли і Руслану Демчуку, його спільникові, — людині зі шлейфом рецидивіста у біографії. Цим фактом послуговуються медійні опоненти Сергія Стерненка, щоб звести процес на рівень суто кримінального переслідування. Той факт, що громадський захист Стерненка воліє не згадувати про Демчука, не додає його позиції переконливості.

Лінія захисту влади, як завжди, не відзначається оригінальністю. Піарники «Слуг» закидають на адресу Петра Порошенка та «Європейської солідарності» прагнення розхитати державні інституції. Порошенка явно намагаються перетворити на медіажупел для відлякування потенційних учасників «Стерненкомайдана» як політично ангажованого руху, інспірованого напрочуд токсичним для багатьох «стерненківців» експрезидентом.

При цьому чільних організаторів «Стерненкомайдана» — «Центр протидії корупції», «Фундацію De Jure», «Автомайдан» — вкрай складно зарахувати до симпатиків Порошенка. Професійні антикорупціонери висунули вимоги офісам президента та генерального прокурора щодо очищення судової системи та безумовного звільнення Сергія Стерненка до 9 березня. Одночасно це навряд чи можливо в умовах повної консолідації влади. Але це знову ж таки гасла «криголаму».

І знову Україна без Кучми

Привертає увагу й дата і місце наступного виступу — 9 березня, біля Будинку профспілок. У такий спосіб 20-річчя акції «Україна без Кучми» поки що ніхто не відзначав.

Після відверто дилетантської заяви Івана Баканова, голови СБУ, мовляв, за його каденції Стерненко не був агентом Служби безпеки, на Банковій можуть розраховувати хіба що на Арсена Авакова. Останній завдяки «справі Стерненка», безумовно, зміцнив власні позиції. Сам Володимир Зеленський 1 березня продемонстрував готовність повернутися до хайпових положень судової реформи. Але як? Обіцянка «суду у смартфоні» віддає, радше, перегаром вчорашнього популізму, ніж спробою розрубити гордіїв вузол. Створити суд присяжних в Україні намагаються не перший рік — кожного разу без помітних успіхів.

Обіцянка «суду у смартфоні» віддає, радше, перегаром вчорашнього популізму, ніж спробою розрубити гордіїв вузол

Є висока вірогідність, що під тиском протестів ОП спробує нав’язати власні правила формування Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів, проігнорувавши рекомендації західних партнерів, які давно стоять у дверях з черговим траншем МВФ в руках. Обирати між журавлем у небі та синицею в руці — тобто грошима МВФ та порозумінням з олігархами — доведеться знов-таки Зеленському.

Попри примарні перспективи, «Стерненкомайдан» наочно продемонстрував, що в Україні доволі вагомий прошарок політично активних громадян, які переконані, що саме президент відповідає за якість правосуддя в Україні.

Про поділ влади на незалежні гілки у пристойному товаристві українців мову краще не заводити, адже мільйони з них переконані, що гарант Конституції відповідає геть за все, від правосуддя до прибирання снігу. Наскільки це усвідомлює дипломований юрист Зеленський — дізнаємося буквально цієї весни.

Чи є «Стерненкомайдан» пробою сил у контексті президентських виборів - 2024? Навряд. Стерненку ще не виповнилося 26 років, він замолодий для участі у «великих перегонах». Але важко не помітити, яку йому «роблять біографію». Розіграти його жереб готові доволі строкаті сили. У 2019 році вони зробили ставку на Зеленського, обіцяючи «знести» його у разі потреби. Або зробити більш поступливим, що й відбувається нині.

Наскільки швидко це станеться, визначить не так Апеляційний суд у справі Стерненка, як гуркіт самого «Стерненкомайдану». В Україні, яка сім років живе у стані гібридної війни, передбачити реакцію суспільства доволі важко. Однозначно, що суспільство таким «криголамом» вже давно вагітне…

Стерненко не вважає себе винним. Амністію у президента він не проситиме
Все буде Україна. Вирок Стерненку викликає масштабні акції протесту