Суд чи слідство — кому належить встановити істину щодо справи Шеремета?

Малоймовірно, що чинний міністр внутрішніх справ Денис Монастирський зацікавлений у фабрикації справи Шеремета. Принаймні наскільки мені відомі його скептичні висловлювання щодо доказової бази.

Проте напередодні, з нагоди роковин загибелі Павла Шеремета, новий урядовець публічно оголосив три тези, які видають або його кричущу некомпетентність, або небажання вийти з порочного кола і справді шукати вбивць журналіста.

Теза перша: «Істину в справі встановить суд»

Жодної істини — як у філософському, так і у процесуальному сенсі — суд не встановлює. Суд лише оцінює докази, надані сторонами процесу. Наприклад, якщо у суду виникають сумніви щодо вини обвинуваченого, це трактується на його користь і суд виносить виправдувальний вирок.

Водночас, розглянувши гарно сфальшовані докази, суд може ухвалити обвинувальний вирок — хибний з точки зору правосудності й істини. Але і в цьому разі суд спирається на надані слідством «докази».

Відповідно, встановлення істини залежить не так від суду, як від правоохоронної системи. Суд тут відіграє важливу, хоча й не визначальну, роль. Ви ж ніколи не чули, що «судова колегія розкрила злочин» або «присяжні знайшли зловмисника»? Отож!

Саме збір, аналіз і впорядкування доказів і фактів визначають процедуру встановлення істини, яку, попри безапеляційні заяви Арсена Авакова та Руслана Рябошапки, досі чекають у справі про вбивство Шеремета.

Теза друга: «Від рішення суду залежить доля обвинувачених»

Це так, якщо вважати захист, потерпілих і прокурора сторонніми у судовому процесі. Втім, вони є частиною процесу, від позиції яких значною мірою залежить доля обвинувачених. Згадаємо сумнозвісну справу Стуса, коли один відомий «адвокат» так ревно захищав підсудного поета, що навіть прокурорам роботи не стало…

У нормальному суді, а не у тому, де судили Стуса, у разі хибного обґрунтування прокурор може відмовитись від обвинувачення, а сторона потерпілих після відмови прокурора — від свого права продовжувати підтримувати обвинувачення. Висловлю припущення, що у справі Шеремета саме цим, зрештою, все і закінчиться.

Теза третя: «Про фабрикацію та злочини слідчих можна заявляти лише після виправдувального вироку суду»

Це головна і найбільш оманлива теза міністра. І дуже сподіваюся, належить вона не йому… Адже оцінка факту фабрикування справи та злочинної діяльності слідчих ніяк не пов’язана з вироком суду щодо «обвинувачених».

Це було б доречно лише за одночасної наявності трьох умов:

• Якби було дотримано Закон в частині безперервності судового розгляду. Адже КПК вимагає щоденно розглядати справу, а не двічі на місяць, що відбувається зараз. Із такими темпами у найближчі три роки справу так і не буде завершено. І це, мабуть, на сьогодні і є головною метою суду.

• Якби відбувалося розслідування фабрикації експертиз за заявами захисту, а не перешкоджання проведенню експертиз, призначених захистом.

• Якби суд був незалежним і справедливим, на що вже годі сподіватися…

Жодна з цих умов не виконана. А, отже, мантри про «суд все вирішить» є, по-перше, свідомим намаганням пропетляти ще декілька років, аж доки не сплине 5-річний строк давності за кримінальними статтями щодо фабрикації та притягнення завідомо не винних до відповідальності; по-друге, надати винуватцям фабрикування доказів шанс втекти на пенсію чи за кордон — приміром, в Італію; по-третє, це інструмент «забалакати» справу — дати суспільству забути про те, що справжніх вбивць ніхто не шукав і шукати не буде.

Це саме те, що «пташиною мовою» хотів сказати міністр Монастирський своїм «дочекаємося рішення суду». Якщо кожного разу чекати на рішення суду, то на посадах так і залишаться нікчемні дармоїди, колаборанти і шахраї в погонах. І поки вони заправляють розслідуванням, ніхто справжніх убивць шукати не стане.

Питання риторичне: чи потрібна Україні поліція, яка не здатна захистити своїх громадян, тим більше добровольців і волонтерів? І чи потрібен такий міністр, який вважає нормальним чекати розуміння цього роками?

Ну і останнє: музикант і військовослужбовець ССО Андрій Антоненко, лікар-хірург і волонтер Юлія Кузьменко та військовий фельдшер Яна Дугарь вже майже рік як перебувають у статусі підозрюваних. З 19 серпня 2020 року, коли їх справу передали до суду, вони мають статус обвинувачених. Але про це, очевидно, не знає новопризначений глава МВС. Принаймні якщо судити з його посту у Facebook.